11 липня 2025 року м. Львівсправа № 380/21991/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці (відповідач/митниця), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2 про коригування митної вартості товарів;
- стягнути з відповідача судові витрати у справі у сумі 7468,96 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 30 вересня 2024 року вона здійснювала митне оформлення в режимі імпорту товару - вантажного автомобіля марки VOLKSWAGEN, моделі CRAFTER, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , який був у використанні, 2016 року виготовлення, вартістю 16000,00 PLN. Позивачка оформила та подала до Львівської митниці митну декларацію № 24UA209200044723U5, в якій визначила митну вартість автомобіля в сумі 172019,20 грн, що згідно з курсом валюти становить 16000,00 PLN. Однак Львівська митниця не погодилася із визначеною позивачкою митною вартістю імпортованого товару та 01 жовтня 2024 року склала картку відмови № UA209200/2024/000885 в прийнятті митної декларації № 24UA209200044723U5, а також прийняла рішення від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2 про коригування митної вартості товарів (далі - також спірне/оскаржуване рішення).
Позивачка не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, оскільки на підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації № 24UA209200044723U5 митної вартості товарів та обраного методу її визначення разом з митною декларацією, а також надалі на вимогу митного органу вона надала митниці документи, які засвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Утім спірне рішення не містить жодних аргументів стосовно неприйняття пояснень декларанта, а також наданих документів, належних і допустимих мотивів його ухвалення, що є порушенням частини другої статті 55 Митного кодексу України (далі - МК України). У відповідача були відсутні так звані «обґрунтовані» сумніви для прийняття оскаржуваного рішення, для відмови у застосуванні першого методу та для відмови у прийнятті митної декларації, а також саме рішення не відповідає принципу «належного урядування», оскільки не містить чітких мотивів його ухвалення.
Позивачка зазначає, що єдиним аргументом, на який вказує митний орган, є нібито визнання позивачкою факту не включення до митної вартості витрат у сумі 100,00 євро на доставку імпортованого автомобіля до митного кордону України. Водночас відповідач здійснює коригування митної вартості не на цих 100,00 євро, а на суму, майже вдвічі більшу від задекларованої. Отже, таке аргументування не може вважатися належним підтвердженням правомірності коригування митної вартості майже в два рази, оскільки з інших наданих документів чітко підтверджується ціна придбання транспортного засобу і доцільним та правильним було б збільшити митну вартість на суму невключених транспортних витрат.
Позивачка стверджує, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, оскільки не містить наявної в митного органу інформації (зокрема щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом.
Крім того, позивачка зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити ці складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника, чого в спірній ситуації митницею зроблено не було.
З огляду на наведене позов просить задовольнити повністю.
Також у позовній заяві позивачка повідомляє, що понесенні нею у цій справі судові витрати складаються із: судового збору в розмірі 968,96 грн; витрат на переклади документів у розмірі 2000,00 грн; витрат на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн, а всього - 7468,96 грн, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що за результатами проведеного опрацювання наданих позивачкою разом з митною декларацією документів встановлено розбіжності, а саме відсутні документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Позивачка надала довідку від 01 жовтня 2024 року б/н, в якій повідомляє про те, що витрати по доставці автомобіля до державного кордону становлять 100,00 євро, які не були включені до митної вартості під час її обчислення. Отже, документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані позивачкою не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню. Зауважує, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачці як декларанті. Водночас митний орган у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
З огляду на наведене у задоволенні позову просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивачка подала відповідь на відзив, у якій додатково зазначає, що ані під час виникнення сумнівів, ані у спірному рішенні, ані у відзиві митний орган не зазначає, які розбіжності містять подані документи, чи які ознаки підробки, чи які відомості не містять подані, з урахуванням додаткових документів, відомостей, і тим паче жодного слова немає про те, які саме документи могла чи мала би надати позивачка для прийняття визначеної нею митної вартості. Отже, сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого позивачкою товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 04 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію митної декларації, яка слугувала джерелом інформації для коригування митної вартості у спірному рішенні.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
26 вересня 2024 року позивачка придбала у Авто Сервіс Каміль Драс, Польща, вантажний автомобіль марки VOLKSWAGEN, моделі CRAFTER, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 , 2016 року випуску вартістю 16000,00 PLN.
З метою митного оформлення придбаного автомобіля позивачка подала до Львівської митниці митну декларацію № UA2209200044723U5, у якій митна вартість цього автомобіля визначена у сумі 16000,00 PLN (172019,20 грн).
До вказаної митної декларації позивачка додала пакет документів, що перелічені у графі 44 митної декларації, які були необхідні для розмитнення імпортованого автомобіля.
За результатами розгляду митної декларації № UA2209200044723U5 та доданих до неї, а також надалі - на вимогу митного органу документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2, а також склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209200/2024/000885.
У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» митний орган вказав таке: «Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI ( далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено наступні розбіжності: - митницею встановлено, що відсутні відомості які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: відсутні документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Таким чином, митницею виявлено розбіжності та відсутність всіх належних відомостей в документах, що підтверджують всі складові числові значення митної вартості.
Тому, враховуючи зазначені невідповідності, відповідно до ст. 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару , а саме:
- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі продажу);
- якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
- транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
- копію митної декларації країни відправлення.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На що декларантом надано довідку б/н від 01.10.2024, в якій повідомляє про те, що витрати по доправленню автомобіля до державного кордону складають 100 Євро, які не були включені до митної вартості при її обчисленні. Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом, або уповноваженою ним особою митною вартістю при неподані декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД № UA204140/2024/8572 від 13.09.2024, де митна вартість товару визнана митним органом та становить 6500,00 Євро за шт. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювались».
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, уважаючи його протиправним, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).
Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п'ята, сьома статті 58 МК України).
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).
Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частина п'ята статті 53 МК України містить норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, а частина шоста передбачає, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п'ята статті 55 МК України).
Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
За змістом частини третьої статті 55 МК України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» вказано, що у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:
неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);
невірно проведений розрахунок митної вартості;
невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки.
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)». МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу.
Обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у разі обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Водночас повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК України документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у разі, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив у низці постанов, зокрема, в постановах від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 17 січня 2022 року у справі № 520/2000/19.
У цій справі суд встановив, що позивачка визначила митну вартість імпортованого автомобіля за ціною договору, яка зазначена у рахунку-фактурі (інвойсі) від 26 вересня 2024 року № 1/09/2024, а саме 16000,00 PLN.
На підтвердження заявленої митної вартості придбаного автомобіля позивачка надала митному органу разом з митною декларацією № 24UA209200044723U5 такі документи (зазначені у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209200/2024/000885):
- рахунок-фактуру (інвойс) від 26 вересня 2024 року № 1/09/2024;
- декларацію про походження товару від 30 вересня 2024 року № 11359/24;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 05 січня 2016 року № НОМЕР_2 ;
- банківський платіжний документ, що стосується товару, від 04 вересня 2024 року № б/н;
- висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, від 30 вересня 2024 року № 11359/24;
- інтернет-ресурс від 30 вересня 2024 року;
- внутрішній договір (контракт) доручення від 13 вересня 2024 року № НТМ805398;
- договір про надання послуг митного брокера від 30 вересня 2024 року № ФО-012300/2;
- інші некласифіковані документи: від 30 вересня 2024 року № 45786/1; від 02 вересня 2024 року № FV24064490; фото від 30 вересня 2024 року;
- платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів, від 27 вересня 2024 року № 9355-7489-5371-9668;
- копію митної декларації країни відправлення від 27 вересня 2024 року № 24PL445010Е2645379;
- сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 30 вересня 2024 року № UA.014.67960-24;
- паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України, від 24 жовтня 2024 року № FJ461775;
- паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України від 18 лютого 1999 року № СС962143.
Однак в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав на ненадання позивачкою документів, що містять відомості про вартість перевезення ввезеного автомобіля.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Оскільки позивачка до митного оформлення не надала документів, що підтверджують транспортну складову у вартості ввезеного нею автомобіля, тому митний орган мав достатньо підстав для обґрунтованого сумніву в правильності визначення позивачкою заявленої митної вартості такого транспортного засобу.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
За цих обставин митний орган правомірно запропонував позивачці надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості ввезеного нею автомобіля.
Таке витребування було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв'язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за вказаною позивачкою у митній декларації ціною.
На вимогу митниці позивачка надала довідку про транспортні витрати від 01 жовтня 2024 року, якою повідомила, що витрати по доставці автомобіля марки VOLKSWAGEN, моделі CRAFTER, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 за маршрутом м. Варшава (Польща) - м/п Шегині (Україна) становлять 100,00 євро.
Отримавши зазначену довідку, митниця встановила, що витрати на доставку імпортованого автомобіля в розмірі 100,00 євро не включені позивачкою до митної вартості під час її обчислення, а відтак відмовила позивачці у митному оформленні ввезеного автомобіля за заявленою нею митною вартістю, визначеною за основним методом, ухваливши рішення про здійснення коригування заявленої позивачкою митної вартості за резервним методом.
Оцінюючи таку поведінку відповідача, суд зазначає, що відповідно до частин другої, третьої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
За змістом пункту 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
У цій справі суд встановив, що вартість придбаного позивачкою автомобіля марки VOLKSWAGEN, моделі CRAFTER, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 становить 16000,00 PLN.
Жодних зауважень стосовно наданих позивачкою документів, якими підтверджується вартість вказаного автомобіля, митниця у спірному рішенні не навела, на будь-які розбіжності чи неточності у таких документах не вказала.
Отже, фактурна вартість ввезеного позивачкою автомобіля не є спірною.
На підтвердження транспортної складової митної вартості імпортованого автомобіля позивачка на вимогу митного органу надала довідку про транспортні витрати від 01 жовтня 2024 року, згідно з якою витрати по доставці автомобіля марки VOLKSWAGEN, моделі CRAFTER, ідентифікаційний номер (номер кузова) НОМЕР_1 за маршрутом м. Варшава (Польща) - м/п Шегині (Україна) становлять 100,00 євро.
Жодних зауважень щодо такої довідки, визначеної у ній вартості транспортних витрат до митного кордону України, митниця у спірному рішенні не навела.
Отже, вартість зроблених позивачкою витрат на перевезення імпортованого автомобіля також не є спірною.
Посилань на наявність будь-яких інших витрат, що відповідно до МК України включаються до митної вартості імпортованого товару, відповідачем у спірному рішенні не наведено, отже, таких фактично немає.
За цих обставин суд доходить висновку, що з урахуванням наданих позивачкою на вимогу митного органу документів та відсутності у митниці будь-яких застережень щодо них (а також і до попередньо наданих документів) митна вартість ввезеного позивачкою автомобіля, яка складається із фактурної вартості (16000,00 PLN) та витрат на його транспортування до митного кордону України (100,00 євро), була належно (документально) підтверджена, а тому з огляду на приписи частин другої, третьої статті 54 МК України у відповідача були відсутні підстави для незастосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (основного), та коригування заявленої позивачкою митної вартості за другорядним - резервним методом.
У спірному рішенні відповідач як на правову підставу для відмови позивачці у митному оформленні ввезеного автомобіля за заявленою нею митною вартістю покликається на пункт 2 частини шостої статті 54 МК України, вказуючи, що митний орган може відмовити у митному оформлені товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Утім, як відзначено вище, позивачка, надала митниці документи, які підтверджують фактурну вартість ввезеного нею автомобіля, та надалі - на вимогу митного органу, документи, якими підтверджені витрати на його транспортування до митного кордону України і жодних застережень щодо таких документів в частині відсутності у них всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, митний орган в оскаржуваному рішенні не навів.
З огляду на вказане відповідач на підставі пункту 2 частини шостої статті 54 МК України не був позбавлений можливості відмовити позивачці у митному оформленні ввезеного автомобіля за заявленою нею митною вартістю (оскільки така була визначена без урахування витрат на його транспортування до митного кордону України) та здійснити її коригування з урахуванням додатково наданих документів, що належно підтверджують відповідні витрати, на суму саме таких витрат, на що обґрунтовано звертає увагу позивачка у позовній заяві.
Суд відзначає, що пункт 2 частини шостої статті 54 МК України надає право митному органу (у разі наявності визначених цією нормою підстав) відмовити саме в митному оформленні ввезеного товару за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, а не в застосуванні обраного методу визначення митної вартості товарів, зокрема й основного.
При цьому згідно з частиною другою статті 58 МК України основний метод визначення митної вартості товарів не застосовується лише тоді, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні, чого у розглядуваній ситуації, як встановив суд, не було.
Оцінюючи, водночас, спірне рішення про коригування митної вартості товарів у частині, що стосується визначення митної вартості імпортованого автомобіля за резервним методом, суд ураховує таке.
Письмове рішення митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до приписів МК України має містити: наявну в митного органу інформацію (зокрема щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом під час визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням відповідного методу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів застосування резервного методу визначення митної вартості обґрунтовано митним органом посиланням на митну декларацію від 13 вересня 2024 року № UA204140/2024/8572. Утім відповідач не пояснив: чому як джерело інформації ним обрано саме цю митну декларацію; чому не обрано митні декларації, у яких здійснювалося митне оформлення за ціною договору (зокрема, чи були оформлені митницями України інші митниці декларації з таким кодом товару згідно УКТЗЕД та описом товару).
Отже, суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано як джерело інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскарженого рішення.
Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку про те, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2 є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності його в частині визначення митної вартості імпортованого автомобіля за резервним методом, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 08 жовтня 2024 року № 0.0.3928389872.1. Оскільки позов задоволено повністю, то відшкодуванню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.
Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивачка подала до суду такі докази:
1. Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АС № 1114994 від 25 жовтня 2024 року.
2. Договір № 07/10-24 від 07 жовтня 2024 року про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «БОНА ФІДЕ» (Виконавець). Пунктом 3.1 цього договору визначено, що розмір гонорару за надані послуги, передбачені відповідними підпунктами договору, становить фіксовану суму - 4500,00 грн.
3. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об'єднанням «БОНА ФІДЕ», та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором № 07/10-24 від 07 жовтня 2024 року про надання правової допомоги станом на 25 жовтня 2024 року, за яким Виконавець здійснив такі дії:
- підписання договору правової допомоги в тому числі: консультація клієнта, вивчення наданих документів та їх аналіз; формування договору та адвокатського досьє - 1,5 год.;
- підготовка позовної заяви: аналіз актуальної судової практики; написання позовної заяви; належне оформлення позовної заяви та додатків до неї - 10 год.;
- підготовка детального опису робіт - 0,5 год.
Всього - 12 год.
4. Платіжну інструкцію від 15 жовтня 2024 року № Р24А338462584D9775 про оплату позивачкою Адвокатському об'єднанню «БОНА ФІДЕ» вартості наданої правничої допомоги за договором № 07/10-24 від 07 жовтня 2024 року про надання правової допомоги в сумі 4500,00 грн.
Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За змістом частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд ураховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, у якому оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій (зокрема й Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені в адміністративному позові позивачки, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 4500,00 грн є дещо завищеною.
Отже, заявлені позивачкою до відшкодування 4500,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачкою судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд зазначає таке.
Згідно з частинами п'ятою - восьмою статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд встановив, що з метою доведення своєї правової позиції у справі позивач організував здійснення перекладу з польської мови на українську мову документів, які подавалися до митного оформлення, на 11 аркушах.
На виконання вимог частини п'ятої статті 137 КАС України позивачка до суду надала такі документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:
1. Акт виконаних робіт № 09/10/24 від 09 жовтня 2024 року, згідно з яким виконавець - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 надав замовнику - ОСОБА_1 послуги з перекладу з французької та польської мов на українську мову таких документів:
- рахунку фактури № 1/09/2024 від 26 вересня 2024 року;
- рахунку-фактури № FV24064490 від 02 вересня 2024 року;
- підтвердження вихідного переказу SEPA;
- експортно-митної декларації MRN: 24PL445010Е2645379;
- свідоцтва про реєстрацію ТЗ Фольксваген Крафтер DY696RP;
- платіжного підтвердження від 26 вересня 2024 року;
- свідоцтва страхування цивільної відповідальності, поліс № S33001631700.
Вартість наданих послуг становить 2000,00 грн.
2. Рахунок № 04/10/2024 від 04 жовтня 2024 року на оплату послуг письмового перекладу документів на українську мову на суму 2000,00 грн;
3. Платіжну інструкцію № 0.0.3928389360.1 про сплату позивачкою на користь виконавця послуг грошових коштів у розмірі 2000,00 грн за надані послуги письмового перекладу документів згідно з рахунком № 04/10/2024 від 04 жовтня 2024 року.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як уже зазначено судом вище переклад документів замовлений позивачкою та наданий до суду з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачкою витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Суд зауважує, що жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на оплату послуг перекладача, заявлених позивачкою до стягнення, чи зауваження про неспівмірність таких витрат із складністю відповідних послуг, їх обсягом та часом, витраченим на їх надання, до суду не надходило.
Отже, ураховуючи надані позивачкою докази реального понесення нею витрат на залучення перекладача, відсутність будь-яких заперечень щодо їх співмірності, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2000,00 грн, підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (с. Підпечери, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77441) до Львівської митниці (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79007) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 01 жовтня 2024 року № UA209000/2024/600025/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Костюшка Т., 1, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 (с. Підпечери, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77441, РНОКПП НОМЕР_3 ) 1211,20 грн судового збору, 3000,00 грн витрат на правничу допомогу та 2000,00 грн витрат, пов'язаних із залученням перекладача.
У стягненні решти витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 11 липня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна