14 липня 2025 року справа №320/60468/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 4893/26-15-24-01-19-13/3035906455 від 31.10.2024 про виключення з реєстру платників податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , з 30.09.2024 та зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку третьої групи, ставка 5 %, з 30.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового орагну щодо порушення позивачем умов застосування спрощеної системи оподаткування, а саме: абз. 5 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України (у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання) є безпідставними та недоведеними, а отже підстави для анулювання реєстрації в якості платника єдиного податку відсутні.
Також зауважено, що фактично відповідачем не здійснювалась перевірка, наслідком якої міг стати висновок про те, що позивач здійснює діяльність, яка не дає права бути платником єдиного податку. Зокрема, зауважено, що камеральною перевіркою не охоплюються питання, які були предметом здійсненої перевірки позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/60468/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Зупинено дію рішення Головного управління ДПС в м. Києві № 4893/26-15-24-01-19-13/3035906455 від 31.10.2024 року про виключення з 30.09.2024 з реєстру платників податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/60468/24.
До Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просив суд скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі № 320/60468/24 та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м.Києві про скасування ухвали від 23.12.2024 року про забезпечення позову у справі №320/60468/24 - відмовлено повністю.
Відповідачем до суду надано відзив на позов, в якому зазначено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві правомірно анульовано реєстрацію позивача платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку на підставі акту перевірки за рішенням контролюючого органу № 4893/26-15-24-01-19-13/3035906455 від 31.10.2024 по причині здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування та невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання відповідно до абз. 5 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, а саме здійснення виду діяльності КВЕД 61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку, який заборонено п.п.8 п.п.291.5 ст. 291 Кодексу.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
30.09.2024 заступником начальника відділу ведення реєстру платників єдиного податку - фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві Мариною Анатоліївною Ставицькою на підставі пунктів 299.10, 299.11 ст. 299 Податкового Кодексу України проведено камеральну перевірку щодо порушення умов застосування платником єдиного податку спрощеної системи оподаткування: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , дата реєстрації єдиного податку 05.04.2018, за результатом якої складено акт «Про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи оподаткування» № 4800/26-15-24-01-19-03/3035906455 від 30.09.2024.
На підставі вказаного акту Головним управлінням ДПС у м. Києві № 4893/26-15-24-01-19-13/3035906455 від 31.10.2024 ФОП ОСОБА_1 виключено з реєстру платників єдиного податку. Підставою для анулювання реєстрації стало здійснення видів діяльності, які не відповідають вимогам для застосування спрощеної системи оподаткування, відповідно до абзацу 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також можуть бути:
1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків);
2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних;
3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах;
4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні";
5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу;
6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки;
7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу;
8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу;
9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу;
10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу;
11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.
Водночас, пп. 75.1.1. п.75.1 ст.75 ПК України не передбачено проведення камеральної перевірки з питання правомірності перебування позивача в Реєстрі платників єдиного податку, тобто не стосується реалізації п. 299.11 ст. 299 ПКУ, який передбачає анулювання реєстрації в цьому Реєстрі.
Також, суд також зауважує, що за змістом підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральна перевірка за своїм цільовим призначенням та сутністю не передбачає здійснення аналізу питання правомірності перебування позивача в Реєстрі платників єдиного податку, тобто не стосується реалізації п. 299.10, п.299.11 ст. 299 ПК України, який передбачає анулювання реєстрації в цьому Реєстрі, оскільки такі обставини не охоплюються предметом камеральної перевірки. Отже, рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку може бути прийнято лише за наслідками документальної перевірки такого платника податку.
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Пунктом 299.11 статті 299 ПІК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Підпунктом 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України чітко визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із послідовних кварталів.
Тобто, закон покладає обов'язок контролю не тільки на податковий орган, але і на платника єдиного податку після встановлення/виникнення вищезазначених обставин самостійно перейти на сплату інших податків.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 Кодексу до суб'єктів господарювання третьої групи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, відносяться юридичні особи суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи суб'єкти господарювання (юридичні особи), які здійснюють, діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Судом установлено, що основним видом діяльності позивача є надання фізичним особам доступу до мережі Інтернет, яка згідно з Класифікації видів економічної діяльності відноситься:
61.90 Інша діяльність у сфері електрозв'язку (основний);
62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем;
82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.;
43.21 Електромонтажні роботи;
63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність;
62.02 Консультування з питань інформатизації;
62.01 Комп'ютерне програмування;
95.12 Ремонт обладнання зв'язку;
95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устатковання;
46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього;
46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням програмним забезпеченням.
Позивач надає послугу доступу до мережі Інтернет з кодом ІА.S1 та включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за № 620, як постачальник послуги, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується. У тому числі послуга широкосмугового доступу до мережі Інтернет. З використанням мережі: фіксованого зв'язку; (на підставі договору з постачальником мережі).
У відповідності до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності, затверджених наказом Держкомстату від 23.12.2011 № 396, до позиції 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку» відносяться:
- надання спеціалізованих телекомунікаційних додатків, таких як супутниковий трекінг (визначення місцезнаходження через супутник), комунікаційна телеметрія (техніка вимірювання відстані), та експлуатацію радіолокаційних станцій.
- експлуатацію супутникових терміналів, функціонально пов'язаних з однією або більше наземними телекомунікаційними системами та здатними передавати й одержувати дані від супутникових систем
- надання доступу до мережі Інтернет через мережі, встановлені між клієнтами та інтернет-провайдерами, що не належать або контролюють ISP, таких як комутований доступ до мережі Інтернет тощо
- надання телефонного зв'язку та доступу до мережі Інтернет в загальнодоступних будівлях
- надання телекомунікаційних послуг за допомогою існуючих телекомунікаційних з'єднань:
- передавання голосу в реальному часі через інтернет-протокол (VOIP)
- перепродаж телекомунікаційних послуг (наприклад, купівля та перепродаж ємності мережі без надання додаткових послуг)
Цей клас не включає:
- надання доступу до мережі Інтернет операторами телекомунікаційної інфраструктури, див. 61.10, 61.20, 61.30.
В одному класі об'єднано декілька видів економічної діяльності, які можуть здійснюватися суб'єктом або всі повністю або тільки частково.
При цьому, вирішення питання про те, які саме види діяльності із переліченого переліку здійснює конкретний суб'єкт, та які з них підпадають під той чи інший режим оподаткування, має вирішуватись у кожному конкретному випадку виходячи із сутності здійснюваних суб'єктом господарських операцій, оскільки за своєю правовою природою оподаткуванню підлягає саме дохід від підприємницької діяльності, тобто від здійснення господарських операцій чи виконання цивільно- або господарсько-правових угод.
В свою чергу, контролюючим органом в належних порядку та формі не здійснювалося дослідження питання про здійснювані позивачем господарські операції.
3 01.01.2022 набрав чинності Закон України від 16 грудня 2020 року № 1089-IX «Про електронні комунікації» (далі - Закон), який визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов'язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.
Відповідно до пп. 80 ст.1 Закону України «Про електронні комунікації», послуга доступу до мережі Інтернет - електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується.
Відповідно до ст.16 цього Закону суб'єкти господарювання, які мають намір здійснювати господарську діяльність як постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг, повинні протягом місяця від початку такої діяльності надіслати до регуляторного органу повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері електронних комунікацій, в якому серед іншого, вказується вид та опис електронних комунікаційних послуг.
Постановою НКЕК від 20 квітня 2022 року № 30 «Питання ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 травня 2022 року за № 502/37838 (зі змінами), затверджено Порядок ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг та його форму, а також Орієнтовний перелік видів електронних комунікаційних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг за № 1147 не включений як постачальник електронних комунікаційних мереж, тобто не здійснює виду діяльності з кодом послуги - 0S.S1.
Позивач не укладав із третіми особами угод з надання послуг технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж чи то послуг телефонного зв'язку (жодного виду), послуг поштового зв'язку, не надавав таких послуг і не отримував оплати за такі послуги.
Отже, відповідачем не надано доказів, що позивач надає послуг з технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж або займається поштовим, телефонним зв'язком. Натомість, за змістом договору-оферти, проформа якого додана до позовної заяви, позивачем надаються абонентам послуги доступу до мережі Інтернет і за ці послуги позивач отримує плату.
Відповідно до Реєстру позивача включено до реєстру з видом діяльності ІА.S1 «Послуга доступу до мережі Інтернет» (послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується. У тому числі послуга широкосмугового доступу до мережі Інтернет. З використанням мережі: фіксованого зв'язку; (на підставі договору з постачальником мережі)).
Таким чином, послуги доступу до мережі Інтернет - це окремий тип електронних комунікаційних послуг; відмінний від послуг міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації та надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації мереж (ч.1 ст.18 Закону України «Про електронні комунікації»).
З цього приводу НКЕК, яка є регулятором сфери електронних комунікацій видала офіційне узагальнене роз'яснення (Рішення від 03.04.2024 № 170 «Про надання офіційного узагальненого роз'яснення щодо деяких питань визначення видів електронних комунікаційних послуг» яким передбачені види електронних комунікаційних послуг, які максимально відповідають видам діяльності, зазначеним у пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ, зокрема, це:
послуга міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації, Код послуги - ІС.S1;
послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж, Код послуги - ОS.S1.
Тобто, лише при здійсненні цих 2 видів електронних комунікаційних послуг постачальник не може перебувати на спрощеній системі оподаткування та звітності.
Як зазначалось вище, ці види послуг - ІС.S1 та 0S.S1 позивачем не здійснюються.
Отже, види діяльності у сфері електронних комунікацій, передбачені в Орієнтовному переліку можуть не збігатися з КВЕД, та такий збіг або його відсутність не створює прав та обов'язків для суб'єктів господарювання та правові наслідки, а оскільки позивач не надає електронні комунікаційні послуги, які за змістом ПК України не дають права на перебування на єдиному податку, то відповідно скасування реєстрації Позивача як платника єдиного податку є неправомірним.
Слід зауважити, що відповідно до положень розділу 1 Класифікації видів економічної діяльності, затвердженої вищевказаним наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.
Таким чином, застосування відповідачем тільки формально Класифікації видів економічної діяльності для вирішення питання про можливість перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та звітності є безпідставним і не відповідає положенням чинного законодавства України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач фактично не здійснює діяльності за вказаними у ст. 291 ПК України видами, а тому рішення від № 4893/26-15-24-01-19-13/ НОМЕР_1 від 31.10.2024 про виключення з реєстру платників податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , з 30.09.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, належним захистом прав позивача у даному випадку є саме зобов'язання Головне управління ДПС у м. Києві поновити відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку третьої групи, ставка 5 %, з 30.09.2024 року.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжними інструкціями від 29.11.2024.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3 028,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл вказаних витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21 січня 2021 року №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги № 53/08/11/24 від 08.11.2024 року, акт приймання - передачі № 1 від 08.11.2024,
- платіжну інструкцію № 663365347 від 11.11.2024 року на суму 5000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з надання правової допомоги Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року»,
- акт приймання - передачі № 2 від 14.01.2025,
- платіжну інструкцію № 690013149 від 07.01.2025 року на суму 5000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з надання правової допомоги Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року»,
- акт приймання - передачі № 3 від 21.02.2025,
- платіжну інструкцію № 697489467 від 21.01.2025 року на суму 3000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з надання правової допомоги (участь у судовому засіданні) Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року»,
- акт приймання - передачі № 4 від 15.05.2025,
- платіжну інструкцію № 713979226 від 26.02.2025 року на суму 5000,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з надання правової допомоги (подача відзиву на апеляційну скаргу) Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року»,
- акт приймання - передачі № 5 від 29.05.2025,
- платіжну інструкцію № 757002649 від 27.05.2025 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з дання правової допомоги (участь адвоката у судовому засіданні 14.05.2025 у судовому засіданні) Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року»,
- платіжну інструкцію № 757807584 від 29.05.2025 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу «за послуги з дання правової допомоги Дог. №53/08/11/24 від 08.11.2024 року».
Так, відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги №53/08/11/24 від 08.11.2024 передбачено, що адвокат зобов'язується здійснювати захист, представництво та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплачувати надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата клієнтом послуг адвоката за цим Договором здійснюється у формі винагороди (гонорару). Вид правової допомоги, розмір та порядок виплати гонорару, зазначаються в актах приймання - передачі, які є невідємною частиною цього договору.
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У клопотанні відповідача щодо зменшення розміру витрат позивача на професійну правову допомогу наголошено, що заявлені витрати у розмірі 25 000,00 грн є неспівмірними та необґрунтованими, а правовідносини у цій справі є поширеними, не є юридично складною, що не потребує значних витрат часу на правову оцінку.
На підставі системного аналізу матеріалів справи, долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи незначну складність даної категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах та беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу, суд вважає, що заявлена сума до стягнення в розмірі 25 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» («Bottazzi v. Italy»), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача-1, повинен становити 5 000,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 4893/26-15-24-01-19-13/3035906455 від 31.10.2024 про виключення з реєстру платників податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , з 30.09.2024.
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку третьої групи, ставка 5 %, з 30.09.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (ЄДРПОУ: 44116011, місцезнаходження: 04073, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.33/19) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. та понесені ним витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 14 липня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.