14 липня 2025 року № 320/28662/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Міністерство внутрішніх справ України з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 29.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 29.05.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що постанова від 29.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесена з порушенням вимог частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу 2 пункту 8 розділу І Інструкції внаслідок чого є незаконною, а, отже, і постанова від 29.05.2025 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка є похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, також є незаконною, протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній запечеречує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі 420/20020/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025, позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути по суті скаргу інваліда війни 2-ї групи ОСОБА_1 від 22.04.2024 першим керівником державного органу, відповідно до вимог ч.2 ст.16 Закону України «Про звернення громадян» та надати відповідь по суті питань цієї скарги.
На виконання вказаного вище рішення Одеського окружного адміністративного суду 07.05.2025 видано виконавчий лист 420/20020/24.
16.05.2025 стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом, виданим Одеським окружним адміністративним судом № 420/20020/24 від 07.05.2025.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2025 № НОМЕР_1 з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 32000,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних постанов, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних, осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувана та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення.
Відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частин 5 та 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження державний виконавець перевіряє виконавчий документ на відповідність вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», дотримання строків та місця пред'явлення такого документа до виконання.
Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону №1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, розроблено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція).
Пунктами 6, 7 Інструкції визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
номер виконавчого провадження;
вступну частину із зазначенням:
назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність;
назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);
за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;
резолютивну частину із зазначенням:
прийнятого виконавцем рішення;
строку і порядку оскарження постанови.
До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.
Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, на таку постанову накладається кваліфікований електронний підпис із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.
Дослідивши наявну в матеріалах справи копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.05.2025 НОМЕР_1 суд дійшов висновку, що вона відповідає зазначеним вимогам Інструкції. Так, у постанові зазначено номер виконавчого провадження - № НОМЕР_1. У вступній частині зазначено назви постанови, дату видачі постанови та місця її винесення - про відкриття виконавчого провадження, 29.05.2025, м. Київ, найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім'я а по батькові державного виконавця, який виніс постанову - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Гатинюк Тетяна Юріївна.
Також зазначено:
назву виконавчого документа, коли та ким він виданий, резолютивну частину документа виконавчий лист №420/20020/24, виданий 07.05.2025 Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути по суті скаргу інваліда війни 2-ї групи ОСОБА_1 від 22.04.2024 першим керівником державного органу, відповідно до вимог ч.2 ст.16 Закону України «Про звернення громадян» та надати відповідь по суті питань цієї скарги.
у мотивувальній частині із зазначенням мотив, з яких виконавець прийняв відповідне рішення - набрання виконавчим документом законної сили 24.04.2025, та посилання на норми закону, на підставі яких винесено постанову.
Резолютивна ж частина оскаржуваної постанови містить зазначення прийнятого виконавцем рішення про відкриття виконавчого провадження, також реквізити та резолютивну частину виконавчого документа, посилання на закон, яким визначено строк і порядок оскарження постанови - Закон України "Про виконавче провадження".
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» надано визначення поняття «виконавчий збір» та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.
Так, згідно з ч.ч. 1-4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Отже, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
При цьому примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до?відкриття виконавчого провадження Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.
Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.
Підсумовуючи викладене, винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження - є не правом, а обов'язком державного виконавця
Таким чином, оскаржувані постанови за своїм змістом відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про безпідставність наведених у позовній заяві доводів протиправності оскаржуваних рішень.
Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.