Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2025 року Справа№640/17952/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Михайлик А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРЕЖА МАГАЗИНІВ «ДНІПРО-М» про стягнення заборгованості
Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРЕЖА МАГАЗИНІВ «ДНІПРО-М" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 260 081,16 грн та пені у розмірі 229 509,28 грн, що разом становить 3 489 590,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з наданої до відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю державної звітності відповідача "Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю 2021 рік" встановлено, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 14 робочих місць, що стало підставою для застосування адміністративно-господарської санкції у розмірі 3 260 081, 16 грн та пені у розмірі 229 509,28 грн, які відповідач в добровільному порядку не сплатив.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував. У наданому до суду відзиві на позов зазначив, що карантинні обмеження, що запроваджені прийнятими урядом постановами на виконання ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», перешкоджали відповідачу створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки більшість магазинів товариства, основною діяльністю якого є торгівельна діяльність, було закрито.
В судовому засіданні представник відповідача надала пояснення аналогічні вкладеним у відзиві на позов, просила суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Станом на 15.12.2022 день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду(далі - Закон №2825-IX) адміністративну справу №640/17952/22 Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 16.07.2024 №3863-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ) адміністративну справу передано на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 адміністративну справу №640/17952/22 прийнято до провадження; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб.
Ухвалою від 02.06.2024 справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРЕЖА МАГАЗИНІВ «ДНІПРО-М" про стягнення санкцій та пені призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.06.2024. Підготовче засідання відкладалося на 23.06.2025. У підготовчому засіданні 23.06.2025 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.07.2025, яку внесено до протоколу судового засідання .
11.02.2022 ТОВ «МЕРЕЖА МАГАЗИНІВ «ДНІПРО-М» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю "Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю" за 2021 рік по формі 10-ПІ.
Відповідно до звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу товариства у 2021 році становила 1206 осіб; кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 48 осіб; кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 34 особи. У поданому звіті товариство самостійно вказало, що сума адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 3 260 080,60 грн (т. 1 а.с.8-9).
Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю , що становить 3 260 080,60 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 229 509,28 грн (т. 1 а.с.7).
У зв'язку із несплатою відповідачем вказаних адміністративних санкцій у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом.
РЕЛЕВАНТНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ОЦІНКА ДОВОДІВ СТОРІН
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"(тут і надалі - Закон №875-ХІІ в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №875-ХІІвстановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Пунктом 4 частини 3статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067( тут і надалі Закон № 5067 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Наказ № 316).
Відповідно до приписів пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017) форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Встановлена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Суд зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
Відповідно до правових позицій Верховного суду, наведених у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 року у справі № 820/1889/17; від 11.09.2020 року у справі № 440/2010/19; від 03.08.2023 року у справі № 120/4975/22 та від 06.03.2024 року у справі №120/7955/21-а про вжиття учасником господарських відносин залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення свідчить надання таким учасником звітів до місцевого органу зайнятості із інформацією про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 року у справі №820/1889/17, від 13.07.2020 року у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 року у справі № 580/3311/19, від 03.08.2023 року у справі №120/4975/22, від 22.08.2023 року у справі № 120/2403/20-а.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також відсутня інформація щодо подання звітів за формою № 3-ПН у спірний період або листів про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що запровадження карантинних обмежень протягом 2021 року вплинуло на можливість відповідача створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, на підтвердження яких відповідач надав низку протоколів притягнення працівників позивача за порушення карантинних обмежень, судових рішень, прийнятих за насідком розгляду адміністративних справ про притягнення до відповідальності працівників відповідача та протоколів засідань Державної комісії з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, обласних комісій з питань техногенно екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, складених протягом 2021 року, якими встановлено обмежувальні протиепідемічні заходи в залежності від встановленого рівня епідемічної безпеки на території областей. Суд зазначає, що надані відповідачем протоколи про притягнення працівників до адміністративної відповідальності свідчать про недотримання відповідачем таких обмежень, та, крім цього, навіть виконання карантинних обмежень та тимчасове обмеження торгівельної діяльності під час дії обмежень запровадженого для червоного рівня епідеміологічної небезпеки не впливає на можливість створення робочих місць, такі обмеження могли вплинути на рівень заробітної плати працівників, від розміру якої також залежить розмір штрафних санкцій за непрацевлаштування осіб з інвалідністю.
Отже, матеріалами справи не підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування у повному обсязі.
Таким чином, відповідачем не доведено, що ним виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2021 році та не підтверджено жодними доказами, що ним вживались будь-які необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю .
Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем самостійно у звіті за формою 10-ПН підтверджено обставини щодо не працевлаштування осіб з інвалідністю яка передбачена нормативом - 14 осіб та самостійно розрахована адміністративно-господарська санкція за вказане порушення 3 260 080,60 грн.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2021 року на підприємстві відповідача не виконано, оскільки кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю становить 14 осіб
Окрім того, згідно з частиною другою статті 20 Закону №875-ХІІу разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку товариства.
Оскільки матеріали справи не містять доказів вжиття роботодавцем необхідних заходів для недопущення порушення, факт непрацевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для такої категорії громадян може бути підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.
На підставі викладеного, аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач не вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, що є підставою для застосування зазначених адміністративно-господарських санкцій.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 90 КАС визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вимоги частини другої статті 139 КАС України, за відсутності доказів понесення позивачем витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
З огляду на наведене вище та керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 260 081 (три мільйони двісті шістдесят тисяч вісімдесят одна) грн. 16 копійок та пеню у розмірі 229 509 (двісті двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 28 копійок.задовольнити понвістю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРЕЖА МАГАЗИНІВ «ДНІПРО-М» (04088, м. Київ, вул. Кирилівська, 102, код ЄДРПОУ 41609173) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 3 260 081 (три мільйони двісті шістдесят тисяч вісімдесят одна) грн. 16 копійок та пеню у розмірі 229 509 (двісті двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 28 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 14.07.2025.
Суддя А.С. Михайлик