14 липня 2025 рокуСправа №160/11801/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
24.04.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправну бездіяльність щодо невнесення запису/відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , шляхом внесення змін щодо статусу ОСОБА_1 у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів та згідно з відміток у тимчасовому посвідченні позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.11.2002 позивач був засуджений вироком Заводського районного суд м. Дніпродзержинська (Кам'янське) за ст.ст. 141 ч.2, 101 ч.1, 185 ч.3, 42 КК України до 8 років позбавлення волі, окрім того у 1993 році - за ч.2 140 КК України. Відповідно до п. «г» ч. 5 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), позивач був виключений з військового обліку як засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. На письмове звернення позивача щодо його статусу військовозобов'язаного, відповідач повідомив, що 18.05.2024 зі ст. 37 Закону №2232-XII була виключена норма, на підставі якої позивач був виключений із військового обліку, відтак на думку відповідача, ОСОБА_1 був поновлений на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №160/11801/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 27.05.2025 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
06.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позову та зазначає, що на день розгляду звернення позивача Закон №2232-XII (в редакції від 18.05.2024) не мав норми про виключення з військового обліку громадян України, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. Окрім того, згідно Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено КМУ від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період.
13.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він наголошує, що був виключений з військового обліку 29.05.2008 про що є відмітка у тимчасовому посвідченні позивача про виключення з військового обліку, та оскільки у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів така інформація відсутня, то позивач просить зобов'язати усунути невідповідність відомостей. Також, позивач заперечує правильність трактування відповідачем норм Порядку №560 та зазначає, що законодавець визнає можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період резервістів та військовозобов'язаних, до числа яких позивач себе не відносить, оскільки він є виключеним з військового обліку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 з метою повного та всебічного розгляду адміністративної справи, суд продовжив строк розгляду справи на 30 днів.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно довідки від 06.06.2007 форми «Б» серії №311116 Державного департаменту України з питань виконання покарань, 04.11.2002 позивач був засуджений вироком Заводського районного суд м. Дніпродзержинська за ст.ст. 141 ч.2, 101 ч.1, 185 ч.3, 42 КК України, у минулому судимостей не мав. Позивач відбув покарання з 27.11.2000 по 06.06.2007, був звільнений умовно-достроково.
Тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 (замість військового квитка), видане 29.05.2008 на ім'я ОСОБА_1 за формою №3, дійсне до «отримання бланків військових квитків», на звороті містить штамп «знятий з обліку» ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.05.2008 «як раніше засуджений до позбавлення волі, арешту та до виправних робіт».
24.03.2025 ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 з проханням усунути невідповідність відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виключення позивача з військового обліку як раніше засудженого за тяжкий злочин з урахуванням відміток у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 (замість військового квитка) позивача.
Однак листом від 09.04.2025 №4/2771 відповідач відмовив, посилаючись на зміни до Закону №2232-XII та Порядок №560, згідно яких, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період. Таким чином, позивач поновлений на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 та зобов'язаний пройти військово-лікарську комісію для призначення ступеня придатності до проходження військової служби.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення позивача на військовому обліку та протиправною бездіяльність щодо невнесення запису/відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.
Так, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно абзацу 2 п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, дія нормативно-правового акта обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17, від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Як було встановлено судом, після внесення 18.05.2024 вищезазначених змін у Закон №2232-XII ОСОБА_1 був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому, доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2024 позивач суду не надав. Із заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не звертався. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на військовому обліку та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних.
У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.
При цьому, що виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
За таких обставин, суд не вбачає протиправної дії/бездіяльності відповідача, а відтак і підстав для зобов'язання привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , шляхом внесення змін щодо статусу останнього у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів та згідно з відміток у тимчасовому посвідченні позивача.
Таким чином, суд вважає, що доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність протиправних дії/бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 та щодо невнесення запису/відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона по-винна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець