14 липня 2025 рокуСправа №160/14699/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 046050024003 від 14 березня 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у зарахуванні до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014 згідно довідки № 49 від 28.01.2025 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області: зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014; з 07 березня 2025 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 на підставі заяви про призначення пенсії № 248 від 07.03.2025.
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Також посилається на протиправність рішення відповідача у зарахуванні до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014 згідно довідки № 49 від 28.01.2025
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслали на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог наголошуючи на тому, що при прийнятті рішення про відмову у призначенні позивачеві бажаної пенсії перевагу віддано Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як пріоритетному, адже станом на 11.10.2017 року позивач не досяг пенсійного віку, передбаченого абз «б» статті 13 Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також посилався на дискреційний характер повноважень при вирішенні питань з приводу обрахунку та призначення пенсій.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 07.03.2025 позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2.
На час звернення до відповідача за призначенням пенсії йому виповнилося повних 50 років. Позивач має страховий стаж роботи 39 років 03 місяців 12 днів, у тому числі на роботах за списком № 2, з урахуванням ст. 60 - 38 років 10 місяців 08 днів.
Рішенням відповідача № 046050024003 від 14 березня 2025 року відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 55 років.
Також встановлено та відповідачем не заперечується, що період роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014 зарахований позивачеві в одинарному розмірі.
Вважаючи це рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливий для позивача, а не Закону № 1058-ІV, а тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачеві, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнув 50 років, мав страховий стаж роботи 39 років 03 місяців 12 днів, у тому числі на роботах за списком № 2, з урахуванням ст. 60 - 38 років 10 місяців 08 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення ним необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Суд не погоджується з посиланням відповідача на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи, в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення», періоду роботи позивача з 01.01.2004 по 01.09.2014, суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 01.01.2004, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набуття чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законом
Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За приписами статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III (далі Закон №1489-ІІІ):
психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;
фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги;
заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №1489-ІІІ законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
На підставі частини 1 статті 10 Закону №1489-ІІІ психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1489-ІІІ професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.
Судом встановлено, що позивач працювала на роботах віднесених до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 02.09.2002 по 01.09.2014 повний робочий день по обслуговуванню психічно хворих, тобто діяльність позивача в зазначений період на посадах санітарки-палатної (молодша медична сестра) в Криворізькому психоневрологічному інтернаті, перейменовано в КЗ «Криворізький психоневрологічний інтернат» ДОР» є психіатричною допомогою в розумінні статті 1 Закону № ЗУ «Про психіатричну допомогу».
Відмовляючи у зарахуванні позивачу спірного стажу роботи за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідач виходив з того, що пільговий стаж позивача за період після 01 січня 2004 року не підлягає врахуванню в подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Вимогами п.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Крім того, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Водночас, нормами ст.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи те, що положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинними, при цьому положення статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовують та не зупиняють її дію, суд доходить висновку щодо наявності у позивача права на розрахунок її страхового стажу за спірний період за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, суд зауважує, що при розгляді цієї справи судом враховуються правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, яка, у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для врахування та була викладена Верховним Судом пізніше ніж висновки зазначені у постановах від 11.10.2019 року у справі №329/553/17 та від 24.01.2019 року у справі №265/4648/14-а.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, суд не обмежений вимогами адміністративного позову, виходячи з предмету судового захисту, на який він направлений. Нечіткість прохальної частини позовної заяви не є та не може бути підставою для відмови у її задоволенні, оскільки це суперечить принципам адміністративного судочинства і судового захисту у цілому.
Згідно із статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументами учасників справи.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 за місцем обліку призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону№ 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року з моменту звернення, а саме з 08.05.2023 року.
Суд зазначає, що спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії.
Тобто, відповідачем реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскарженого рішення.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
Оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивач повинен досягти 55-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачами висловлено не було, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання призначити пенсію, оскільки це буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказаний спосіб захисту порушеного права не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача у розмірі за правилами статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 046050024003 від 14 березня 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № та у зарахуванні до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014 згідно із довідки № 49 від 28.01.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 01.09.2014 та з 07 березня 2025 року призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 на підставі заяви про призначення пенсії № 248 від 07.03.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплату судового збору у розмірі 968, 96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна