14 липня 2025 рокуСправа №160/13643/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045550028124 від 16.01.2025 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.02.2025 № 045550028124 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.07.1994 по 07.12.2000 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.06.1986;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 12.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 12.11.2024.
В обґрунтування позову у заявах по суті позивач зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії у зв'язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу за формальних підстав є незмістовною, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. За викладених обставин просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідачі скористалися наданим правом і надіслали на адресу суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначили про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що оскаржені періоди роботи позивача на відповідних посадах не можуть бути враховані до загального страхового стажу у зв'язку з наявністю у його трудовій книзі напроти вказаних записів певних недоліків та відсутності доказів сплати страхових внесків. За неможливості зарахування таких період, страховий стаж заявника є недостатнім для призначення пенсії бажаної пенсії.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою від 09.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
16.01.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 045550028124 про відмову в призначенні пенсії за відсутності необхідного страхового стажу - 31 рік.
28.01.2025 ОСОБА_1 , повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №045550028124 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено наступне: «…Необхідний страховий стаж становить: не менше 31 року Страховий стаж заявника становить: 25 років 8 місяців 6 днів Результати розгляду документів, доданих до заяви: *за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: - період роботи з 20.07.1994р. по 07.12.2000 р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 09.06.1986 р, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110, також за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років
Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.
Проте, спірними рішеннями позивачеві відмовлено у її призначенні, з огляду на те, що період роботи останнього з 20.07.1994 р. по 07.12.2000 р. не зараховані до страхового стажу, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять недоліки (відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу) та через відсутність інформації про сплату страхових внесків, а відтак загальний страхований страж позивача за позицією відповідача-1 складає 25 років 8 місяців 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 19.06.1986 відмічає, що напроти періодів його роботи з 20.07.1994 р. по 07.12.2000 р наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Більш того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи вищезазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок.
При цьому, період з 20.07.1994р. по 07.12.2000р. не зараховано відповідачами 1 та 2 до страхового стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, оскільки за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Разом з тим, слід зазначити, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року, при цьому, до 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж), таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2023р. справі № 263/9178/17.
Крім того, невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа..
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Таким чином, враховуючи правові позиції Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 20.07.1994 р. по 07.12.2000 р. підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу для нарахування/призначення пенсії, тоді як оскаржені рішення відповідачів з цього приводу є протиправними.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити та нарахувати пенсію суд зазначає про таке.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем-1 не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 28.01.2025 року (розгляд цієї, а не першочергової заяви обумовлений додаванням додаткових доказів, внаслідок чого після її розгляду відповідачем-1 визнано більшу кількість страхового стажу позивача) про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
У цьому випадку органом призначення звернення позивача від 28.01.2025 визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд саме цієї заяви та винесення рішення за нею здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, вказане потягло за собою порушення прав позивача, так, суд вважає за необхідне покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як визначений суб'єкт призначення.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає відшкодуванню понесені судові витрати зі сплати судового пропорційно до задоволених позовних вимог. Ці витрати підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів 1 та 2.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045550028124 від 16.01.2025 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 045550028124 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 20.07.1994 р. по 07.12.2000 р до загального страхового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 322,98 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 322,98 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна