14 липня 2025 рокуСправа №160/14245/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:
- визнати незаконними дії відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV);
- зобов'язати відповідача-1 призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) а саме з 22.01.2025 року зарахувавши до пільгового стажу періодів роботи з 19.02.2013 року по 23.08.2015 року.
Обґрунтовуючи ці вимоги позивач зазначає, що маючи достатній пільговий та загальний страховий стаж звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ). Утім, відповідач відмовив у її призначенні зазначивши про недосягненням пенсійного віку, посилаючись при цьому на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач-2 скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог наголошуючи про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, оскільки при вирішенні питання про набуття позивачкою права на пільгову пенсію застосуванню підлягали чинні на час її звернення до органу ПФУ положення статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148-VIII.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 24.03.2025 позивач звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2.
На час звернення до відповідача за призначенням пенсії йому виповнилося повних 50 років. Позивач має страховий стаж роботи 32 роки 09 місяців 25 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 16 років 02 місяці 02 дні.
Рішенням відповідача-2 від 31.03.2025 року №045550029305 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Таке рішення відповідача обґрунтовано недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день його звернення за призначенням пенсії, становив 55 років.
Вважаючи ці дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 як найбільш сприятливий для позивача, а не Закону № 1058-ІV, а тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачеві, який на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнув 50 років, мав страховий стаж роботи 32 роки 09 місяців 25 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 16 років 02 місяці 02 дні., пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення ним необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Згідно позовних вимог позивача, він просить визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень.
У розглянутому випадку, права позивача порушуються не сукупністю вчинків відповідача, а рішенням відповідача-2 від 31.03.2025 року №045550029305 , внаслідок чого суд вважає необхідним залишити вимогу про визнання протиправними дій відповідача без задоволення.
Суд не погоджується з посиланням відповідача-2 на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку відповідача, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Суд вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також, суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що напроти періодів його роботи з 19.02.2013 року по 08.04.2015 року, а не по 23.08.2015 року, як помилково зазначає позивача, наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження зарахування цього стажу до пільгового за Списком №2. Жодних мотивів відмови у зарахуванні цього стажу відповідачем-2 не наведено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для зобов'язання відповідача-1 за місцем обліку призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону№ 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 з моменту звернення, тобто з 24.03.2025 року зарахувавши до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи з 19.02.2013 року по 08.04.2015. Вимогу про призначення пенсії з 22.01.2025 року суд залишає без задоволення за відсутності доказів звернення до відповідача у цю дату.
Слід також зазначити, що у спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії.
Тобто, відповідачем-2 реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскарженого рішення.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
У спірному випадку встановлено, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії та однією із підстав для відмови слугувала позиція органу ПФУ про недосягнення останньому 50-ти річного віку.
Оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивач має досягнути 55-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а інших підстав відмови не зазначено, суд вуважає, що задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами остаточно вирішений.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частоковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється пропорційно за рахунок бюджетних асигнуваньвідповідача-2, який прийняв протиправне рішення.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.03.2025 року №045550029305 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 24.03.2025 року зарахувавши до її пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 19.02.2013 року по 08.04.2015 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплату судового збору у розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна