14 липня 2025 рокуСправа №160/12315/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України з у Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в повному обсязі;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недоплачену суму разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої разової грошової виплати в розмірі, а саме 10805,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно виплатив позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі який не відповідає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII(даліЗакон №3551-XII) та суперечить висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №14-247/2018(3393/18).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
15.05.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова № 369) визначені розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році. Постанова № 369 є чинною, у встановленому законом порядку протиправною не визнавалася. На виконання вказаної постанови Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховано та виплачено позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 1000 грн.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , є отримувачем разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
У 2024 році Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатило позивачу як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі 1000,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII(далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ПреамбулиЗакону №3551-XII, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин цейЗаконвизначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 12 Закону №3551-XIIвстановлені пільги учасникам бойових дій.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), частину 5статті 12 Закону №3551-XIIвикладено у новій редакції наступного змісту:
Щорічно до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється діяЗаконів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України 02 квітня 2024 прийняв постанову №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році».
Цією постановою, установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону УкраїниПро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Позивач, стверджуючи про порушення свого права, вказував на те, що у 2024 році розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України, на яку він має право, становить п'ять мінімальних пенсій за віком, як це передбачено статтею 12 Закону України №3551-ХІІ в редакції від 25 грудня 1998 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020.
Дійсно, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV статтю 12 Закону України №3551-ХІІ було доповнено частиною четвертою, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону України № 3551-XIIвикладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №107-VI.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетний кодекс Українидоповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей12, 13, 14, 15 та 16 Закону України №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020визнав таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним), окреме положення пункту 26розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниу частині, яка передбачає, що норми і положення статей12,13,14,15та16 Закону України № 3551-XIIзастосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, указав на те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей12,13,14,15та16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XIV.
За вказаних обставин прийнято постанову та висловлено відповідну правову позицію Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20, а також Судовою палати Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22.
Саме з викладених аргументів виходив позивач, звертаючись до суду з цим позовом і вважаючи, що він має право на виплату щорічної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, суд зазначає, що наведені аргументи щодо застосуваннязакону, як і рішення Верховного Суду у зразковій справі 440/2722/20 та правова позиція Судової палати Верховного Суду у справі №560/8064/22 втратили актуальність у зв'язку з черговою зміною законодавства, яке регулює розмір і процедуру спірної виплати.
Як вже зазначено вище, 15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України № 2983-IX, яким частина 5 статті 12 Закону України №3553-ХІІ викладена в такій редакції: «Щорічно до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Наведені положення Закону України № 2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Суд зауважує, що така зміна вчинена Верховною Радою України шляхом внесення прямих змін до Закону України №3551-ХІІ, а не шляхом установлення відповідних норм черговим Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з цього питання.
Такий спосіб внесення змін до Закону не дає суду підстав стверджувати про неконституційність відповідних змін правового регулювання.
Вирішуючи цей спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважала також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно доКонституціїта законів України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначеністаттею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Згідно з ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У цій справі, предметом позову є розмір разової грошової виплати учаснику бойових дій, а не особі з інвалідністю внаслідок війни.
Однак, сутність таких виплат та порядок їх нарахування є ідентичними, що свідчить можливість врахування при розгляді цієї справи висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23.
Таким чином, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, у цій справі суд зазначає, що дії відповідача щодо нарахування позивачу разової грошової виплати у 2024 році до Дня Незалежності України у розмірі 1000 грн є правомірними, відтак заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник