14 липня 2025 рокуСправа №160/10233/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», період зазначений в трудовій книжці з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005 включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення, а саме з 22.01.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 22 січня 2025 року із заявою на призначення пенсії за віком, проте 30 січня 2025 року отримав рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем не було зараховано періоди роботи з 25.04.1988 по 26.01.1990, оскільки відсутній рік у наказі про звільнення, з 01.04.2000 по 19.04.2001, оскільки відсутній рік у наказі про прийняття та з 28.04.2002 по 07.05.2002, а також з 29.08.2005 по 24.10.2005, оскільки відсутня печатка при закінченні виплати.
Вказав, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови КМУ № 637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка.
Зазначив, що згідно з Інструкцією № 162 та Інструкцією № 58 від 29.07.1993, записи в трудовій книжці повинні бути належним чином оформлені та засвідчені. З копії трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 27.08.1981 вбачається, що записи про його роботу, зокрема з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, відповідають вимогам заповнення. Вони містять дати прийому/звільнення, номери та дати наказів, посади та відбитки печаток підприємств. Періоди з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005 підтверджуються обліком позивача у центрі зайнятості.
Вказав, що позивач не повинен відповідати за недоліки у веденні трудових книжок роботодавцем, і це не може бути підставою для відмови у зарахуванні до стажу зазначених періодів роботи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.
25.04.2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що 22.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.01.2025 № 241670081467 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі-Закон № 1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2028 року - не менше 15 років.
На час звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повних 61 рік.
Страховий стаж позивача становить: 20 років 02 місяці 28 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано періоди з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005.
При досліджені трудової книжки встановлено: за період роботи з 25.04.1988-26.01.1990, відсутній рік в наказі при звільнені; за період роботи з 01.04.2000-19.04.2001- відсутній рік в наказі на прийняття; безробіття з 28.04.2002-07.05.2002 та з 29.08.2005-24.10.2005-відсутня печатка при закінченні виплати.
Ні підставі вищевикладеного, просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 22 січня 2025 року із заявою на призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 241670081467 від 30.01.2025 року відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком.
А рішенні, зокрема, зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 61 рік. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж особи з урахуванням право становить 20 років 2 місяці 28 днів Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами не зараховано період роботи з 25.04.1988- 26.01.1990, оскільки відсутній рік в наказі при звільнені; період роботи з 01.04.2000-19.04.2001- відсутній рік в наказі на прийняття; безробіття з 28.04.2002-07.05.2002 та з 29.08.2005-24.10.2005 - відсутня печатка при закінченні виплати; безробіття з 22.09.2009-31.12.2009 - виправлення в році на початку виплати.
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 1 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію,- до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацу 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 18 Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Тобто, у відповідності до положень статті 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком є досягнення відповідного віку та наявність відповідного стажу.
Відповідно до пп. 2.10. - 2.11. Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома).
Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіту також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу тощо).
Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підставі документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58, пунктом 4.1 якої передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27.08.1981 року вбачається, що роботодавцем вчинено записи про те, що 25.04.1988 позивача прийнято на роботу в якості водія 3-го класу в «Кельменецьку АК ОСС», 26.01.1990 позивача звільнено з «Кельменецької АК ОСС» у зв'язку із переводом до колгоспу ім. Дзержинського, 01.04.2000 позивача прийнято на роботу шофером III класу відділення №1 в ТОВ «Агрофірми Дністер», 19.04.2001 позивача звільнено за власним бажанням, згідно з наказом № 5к від 19.04.2001 р.
З 28.04.2002 р. по 07.05.2002 р. та з 29.08.2005 р. по 24.10.2005 позивач перебував на обліку в Сокирянському районному центрі зайнятості як безробітний, про що зазначено в трудовій книжці позивача.
Згідно з відповіддю на запит позивача до КП «Кельменецький трудовий архів» документи з кадрових питань по Кельменецькому автотранспортному підприємству облспоживспілки за 1988-1989 р.р. у відомчий архів Чернівецької облспоживспілки за 1991-1993 роки на зберігання не надходили.
При цьому, під такими записами в трудовій книжці містяться відтиски печатки установи, якою зроблені такі записи.
З огляду на викладене трудова книжка позивача в частині записів № 7-8, 16-17, 18, 25-28, які охоплюють спірний період трудової діяльності, заповнена відповідно до Інструкції № 162, записи в трудовій книжці про роботу позивача в періоди з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005 відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням, номери наказів та їх дати, посаду на якій позивач працював та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
Суд зазначає, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.01.2025 № 241670081467, а відтак з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», період зазначений в трудовій книжці з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005 включно.
При цьому, суд зазначає, що права позивача порушені вказаним протиправним рішенням, а не діями щодо відмови у призначенні пенсії.
Стосовно вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов'язати належний орган призначення пенсії повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 22.01.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.01.2025 № 241670081467 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком віповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», період зазначений в трудовій книжці з 25.04.1988 по 26.01.1990, з 01.04.2000 по 19.04.2001, з 28.04.2002 по 07.05.2002 та з 29.08.2005 по 24.10.2005 включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.01.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник