16 червня 2025 рокуСправа №160/10687/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/10687/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.04.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.03.2025 року за № 046050024163 про відмову в призначенні пенсії за п. а ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року ОСОБА_1 ; визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які полягають в не зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 1 періодів її роботи з 03.08.2015 року по 06.02.2017 року включно та з 07.02.2017 року по 28.02.2025 включно; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку № 1 періоди її роботи з 03.08.2015 року по 06.02.2017 року включно та з 07.02.2017 року по 28.02.2025 включно; повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 20.03.2025 року про призначення пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11.03.2025 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач по досягненню 45-ти річного віку звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 1. 28.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050024163, в якому зазначено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за списком №1 через недосягнення пенсійного віку та відсутності пільгового стажу. Позивач наголошує, що вона має пільговий стаж за Списком №1 та має право на пенсію за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018(746/15), що є релевантним до обставин цієї справи виходячи з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.04.2021 року по справі №360/3611/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/10687/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ухвалою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та отримано 16.04.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
22.04.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. Відповідачем у відзиві зазначено, що відсутні підстави до пільгового стажу зарахувати періоди роботи за Списком №1 згідно пільгової довідки від 28.02.2025 № 142, а саме: з 03.08.2015 по 06.02.2017, оскільки згідно трудової книжки від 05.05.1998 НОМЕР_1 заявниця працювала за Списком № 2; з 07.02.2017 по 28.02.2025, оскільки відсутня інформація про номер робочого місця заявниці. Зазначає, що вказані вище обставини суперечать вимогам Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 28.03.2025. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано. Отже рішення Головного управління № 046050024163 від 28.03.2025 приймалося із визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону №1058 зі змінами внесеними Законом №2148. Закон №2148 є чинним та таким, що підлягає до застосуванню у спірних правовідносинах. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після досягнення 45 років, 20.03.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення від 28.03.2025 року за № 046050024163, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного пільгового стажу 7 років 6 місяців та недосягненням необхідного пенсійного віку 50 років.
У рішенні також зазначено, що вік заявниці 45 років, страховий стаж особи становить 16 років 06 місяців 17 днів, пільговий стаж по Списку №1 становить 00 років. До страхового стажу зараховано всі періоди. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи за Списком №1 згідно пільгової довідки від 28.02.2025 № 142, а саме: з 03.08.2015 по 06.02.2017, оскільки згідно трудової книжки від 05.05.1998 НОМЕР_1 заявниця працювала за Списком № 2; з 07.02.2017 по 28.02.2025, оскільки відсутня інформація про номер робочого місця заявниці.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком за Списком №1 та у зарахуванні окремих періодів до пільгового стажу, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт а статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та величині страхового стажу, який становить 15 років за пунктом а статті 13 Закон Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 20 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам частини 2 статті 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення'та статтею 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивач в позовній заяві зазначає, що при досягненні віку 45 років та при наявності загального страхового стажу роботи, за даними оскаржуваного рішення, 16 років 06 місяців 17 днів, достатнього пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці, вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.
Натомість, як вбачається з рішення від 28.03.2025 року, відповідач фактично керується Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за яким, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку та стажу на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З наведеного слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку за умови наявності необхідного страхового (15 років) та пільгового стажу (7.6 років) у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-XII, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.03.2025 року за № 046050024163 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 03.08.2015 року по 06.02.2017 року суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.05.1998 року, зокрема згідно запису №6 від 03.08.2015 року, позивача переведено стовбуровим (підземним) зайнятим на поверхні шахти 2 розряду з правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 (діюче законодавство з ПЗ) дільниці №19 шахти «Родіна», наказ №865-к від 03.08.2015 року; записами №7,8 підтверджено проведення атестації робочих місць за Списком №2.
Згідно запису №9 від 07.02.2017 року позивач переведена машиністом підіймальної машини, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, наказ №136-к від 07.02.2017 року.
В оскаржуваному рішенні серед іншого зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи за Списком №1 згідно пільгової довідки від 28.02.2025 № 142, а саме: з 03.08.2015 по 06.02.2017, оскільки згідно трудової книжки від 05.05.1998 НОМЕР_1 заявниця працювала за Списком № 2.
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи форми ОК - 5 ОСОБА_1 , в період з 08.2015 - 02.2017 роках визначений код підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.
Згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України, встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013Б1: Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Враховуючи дані форми ОК (відомості по спеціальному стажу) ОСОБА_1 , страхувальник зазначав код підстави для обліку спецстажу у спірний період виключно ЗПЗ013Б1, що відноситься до списку №2.
В свою чергу, з метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наказом Мінпраці від 18.11.2005 року №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. № 36 затверджений Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і даним списком передбачена посади, зокрема, стовбурові (підземні), зайняті на поверхні шахт.
Згідно пункту 10 Порядку №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Як було зазначено вище, порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 встановлено особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави стверджувати, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічне вказано Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а та від 20.05.2021 у справі № 593/1278/16-а.
Суд зазначає, що довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено статтями 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так додатково на підтвердження пільгового стажу, позивач надала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній АТ «Кривбасзалізрудком» №142 від 28.02.2025 року, з якої суд встановив наступне.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №142 від 28.02.2025 року ОСОБА_1 зокрема в період з 03.08.2015 року по 02.08.2016 року працювала повний робочий день на підземних роботах в шахті «Родіна» по видобутку руди стовбуровим (підземним), що передбачено списком № 1, розділ I, підрозділ 1, пункт «а», позиція 1.1а, Постанова КМУ від 16.01.2003 №36, частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; в період з 03.08.2016 року по 06.02.2017 року стовбуровим (підземним), зайнятою повний робочий день на підземних роботах в шахті по видобутку руди, що передбачено списком № 1, розділ I, підрозділ 1, постанова КМУ від 24.06.2016 р. № 461, частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711.
Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711 були досліджені судом та підтверджують проведення атестації робочих місць за списком №1, зокрема і посаду позивача, яка вказані у наданій довідці за період з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року.
Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711 прийнято щодо атестації робочих місць за списками №1 та №2.
При цьому, до списку №1 віднесено посади стовбурові (підземні) зайняті повний робочий день на підземних роботах.
Кабінетом Міністрів України від 16.01.2003 року № 36 затверджений Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах.
Відповідно до підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу 1 «Гірничі роботи» Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за посадою «стовбурові (підземні)».
Також згідно підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу 1 «Гірничі роботи» Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах за посадою «стовбурові (підземні)».
В той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. № 36 затверджений Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і даним списком передбачена посади, зокрема, стовбурові (підземні), зайняті на поверхні шахт.
В даному випадку посада позивача «стовбуровий підземний зайнятий на поверхні шахти» віднесена саме до списку№2.
Пільговий стаж позивача у спірний період саме за списком №2 підтверджено записами трудової книжки та інформацієїю з ОК-5 щодо її спецстажу за списком №2 у період з 03.08.2015 року по 06.02.2017 року.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження її пільгового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
В свою чергу, надана позивачем довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, протирічить записам трудової книжки позивача та звітності, яку роботодавець подавав до Пенсіїного фонду України щодо спецстажу позивача.
Враховуючи наявні протиріччя у наданих позивачем документах, для підтвердження пільгового стажу позивача, суд не надає перевагу наданій позивачем довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №142 від 28.02.2025 року, оскільки хоча вона і містить посилання на підстави її видачі, щодо наказів з особового складу та атестації робочих місць, містить печатку підприємства та всі необхідні реквізити, вона суттєво протирічить даним трудової книжки позивача.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських та інших документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд також звертає увагу відповідачів на зміст частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, або вони містили протиріччя, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача, не провів перевірку правомірності видачі довідки про підтвердження пільгового стажу позивача.
Таким чином, суд приходить до висновків щодо передчасності відмови відповідачем у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 03.08.2015 року по 06.02.2017 року, який підтверджений довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №142 від 28.02.2025 року проте не підтверджений основним документом - трудовою книжкою позивача.
Щодо періоду роботи з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року, суд зазначає наступне.
Відповідно запису №9 від 07.02.2017 року позивач переведена машиністом підіймальної машини, зайнятим повний робочий день на підземних роботах дільниці проходки, наказ 136-к від 07.02.2017 року. Записами 10,11 підтверджено атестацію робочих місць за Списком №1.
Згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №142 від 28.02.2025 року позивач за період з 07.02.2017 року по теперішній час продовжує працювати в шахті «Родіна» за посадою підземний машиніст підіймальної машини, зайнята повний робочий день на підземних роботах в шахті по видобутку руди, що передбачено Списком 1, розділ 1, підрозділ 1, постанова КМУ № 461 від 24.06.2016, частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Також містяться відомості «Про результати атестації робочих місць за умовами праці», накази по підприємству від 07.12.2015 року №2711, від 07.12.2020 року №5003.
Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2015 року №2711, від 07.12.2020 року №5003 були досліджені судом та підтверджують проведення атестації робочих місць за списком №1, зокрема і посаду позивача.
Атестація робочого місця позивача була проведена, накази про атестацію були вказані у довідці №142 від 28.02.2025 року, якою підтверджено наявність трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за спірний період.
Отже, для призначення пенсії ОСОБА_1 надала трудову книжку, що містить записи про стаж її роботи за Списком №1, а також довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №142 від 28.02.2025 року.
Однак відповідачем в оскаржуваному рішення зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період роботи за Списком №1 з 07.02.2017 по 28.02.2025, оскільки відсутня інформація про номер робочого місця заявниці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, період з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року, в якому позивач працювала в шахті «Родіна» є документально підтвердженими та підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №1.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість підстав для неврахування відповідачем спірного періоду роботи позивача в шахті «Родіна» до пільгового стажу за списком №1 при розгляді заяви про призначення їй пенсії на пільгових умовах за списком №1.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 20.03.2025 року про призначення пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11.03.2025 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В даному випадку, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах від 28.03.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за її заявою від 20.03.2025 року.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачці пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 16.10.2024 року у справі №140/14380/23.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів роботи та з урахуванням висновків суду.
При цьому, саме при розгляді заяви про призначення пенсії та ухваленні оскаржуваного рішення відповідачем не було зараховано спірні періоди до пільгового стажу. Протиправні дії щодо незарахування окремих періодів до пільгового стажу охоплюються прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії та визнання протиправними дій окремо від рішення не потребує.
Позовна вимога про призначення пенсії не підлягає задоволенню судом як передчасна, оскільки призначенню пенсії має передувати обрахунок органом пенсійного фонду пільгового стажу роботи позивача та вирішення питання про призначення пенсії.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Згідно частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою справляється судовий збір у сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн., що документально підтверджується квитанцією на переказ готівки № 2905-4551-4166-4311 від 10.04.2025 року.
Враховуючи вимоги частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» надміру сплачений судовий збір у розмірі 1211.20 грн. може бути повернутий позивачу на підставі її клопотання.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.03.2025 року за № 046050024163 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованого до пільгового стажу періоду роботи та з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська