26 травня 2025 рокуСправа №160/33034/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/33034/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
13.12.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати протиправним та частково скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.07.2024 № 046350016352 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 11.05.1989 по 01.07.1992; визнати протиправним та частково скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.10.2024 № 046350016352 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 11.05.1989 по 01.07.1992; визнати протиправним та частково скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.06.2024 № 046350016352 про призначення пенсії ОСОБА_1 , в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 25.02.1999 по 23.08.1999; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи з 11.05.1989 по 01.07.1992 та з 25.02.1999 по 23.08.1999 до страхового стажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зверталась до відповідача-2 із заявами про перерахунок пенсії за віком. Рішеннями відповідачів їй було відмовлено у перерахунку пенсії. Вважаючи такі рішення протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/33034/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Заперечуючи проти позовних вимог, 02.01.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що з 25.06.2024 року позивач отримує пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року та з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року, оскільки при досліджені записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.1982 року та довідки Т-350 від 12.07.2024 виявлено відсутність наказу про звільнення з роботи.
10.01.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області подано надано відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначено, що розглянувши документи подані позивачем для перерахунку пенсії, відповідачем відмовлено у такому перерахунку пенсії, оскільки в довідці про стаж роботи №Т-350 від 12.07.2024 року відсутній наказ про звільнення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог по справі № 160/33034/24, залучено до участі у справі № 160/33034/24, як відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області 27.03.2025 року, 18.04.2025 року подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що період з 11.05.1989 по червень 1992 року (як зазначено у даній довідці) не можливо зарахувати до страхового стажу, оскільки у довідці не вказано на підставі чого відбувалось звільнення з роботи - не зазначено номер та дату наказу про звільнення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 25.06.2024 року отримує пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24.07.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про зарахування до страхового стажу окремого періоду роботи.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 31.07.2024 № 046350016352, яким відмовлено ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії за віком, оскільки за результатами розгляду документів, зокрема не можливо зарахувати стаж 1989 року - 1992 року згідно довідки №Т-350 від 12.07.2024 року, відсутні накази про звільнення.
24.09.2024 року позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перерахунок пенсії.
Заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення від 01.10.2024 року № 046350016352, яким відмовлено ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії за віком, оскільки за результатами наданих документів встановлено, що зокрема в довідці про стаж №Т-350 від 12.07.2024 року відсутній наказ про звільнення.
Позивач, вважаючи протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у проведенні перерахунку пенсії, звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).
Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01.84".
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Відповідно до п. 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
В даному випадку, позивачем для перерахунку пенсії було надано, зокрема трудову книжку, видану на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.07.1982 року та архівну довідку про трудовий стаж роботи від 12.07.2024 року №Т-350.
Однак, при розгляді заяви позивача про перехунок пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не зарахували період роботи з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року.
Приймаючи рішення № 046350016352 від 31.07.2024 року та від 01.10.2024 року відповідачі зазначили, що не можливо зарахувати стаж 1989 року - 1992 року згідно довідки №Т-350 від 12.07.2024 року, відсутній наказ про звільнення.
В даному випадку суд зазначає, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача.
При цьому, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначеного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не зарахували період роботи з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року, а тому такий період підлягає обов'язковому зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування періоду отримання матеріальної допомоги до страхового стажу з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року, суд зазначає наступне.
Статтею 25 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ (чинного на час призначення та отримання матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по безробіттю виплачується громадянам, які шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно частини 3 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 процентів установленої законодавством мінімальної заробітної плати.
Згідно пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
У відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 24 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Суд зазначає, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.1982 року позивач в період з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року отримувала матеріальну допомогу.
При цьому, відповідачами не було надано оцінку та не зазначено в оскаржуваних рішеннях причини неврахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги.
Оскільки відповідно до вимог пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується період одержання допомоги по безробіттю, відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період отримання позивачем допомоги по безробіттю матеріальної допомоги.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Зі змісту наведених норм, зокрема пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року є протиправним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачами відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не було забезпечено розгляду наданих позивачем заяв в частині зарахування до страхового стажу періодів роботи, шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, що стало підставою для передчасного прийняття рішень про відмову у перерахунку пенсії за віком, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та частково скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.06.2024 року № 046350016352 про призначення пенсії, в частині не зарахування до страхового стажу період роботи з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року, суд зазначає наступне.
Так, позивач звертаючись до суду з позовною заявою та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог зазначала, що з 25.06.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак при призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано період, зокрема отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року.
В даному випадку, судом встановлено, що права позивача було порушено саме протиправними діями відповідача, а не рішенням, як зазначено в позовній заяві. Такі дії щодо не зарахування періоду отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року були вчинені 25.06.2024 року при призначенні позивачу пенсії за віком.
Таким чином визнання протиправним та скасування рішення від 20.06.2024 року № 046350016352 не призведе до поновлення порушеного права позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу, при призначенні пенсії за віком, ОСОБА_1 періоду отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року, період отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 враховуючи зараховані до страхового стажу період роботи з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року та період отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року з дня призначення пенсії.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем частково доведено обґрунтованість пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних рішень та дій суб'єктів владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4118,08 грн., що документально підтверджується платіжними інструкціями від 12.12.2024 року на суму 2906,88 грн. та від 08.01.2025 року на суму 1211,20 грн.
Отже, судовий збір у розмірі 2906,88 грн. підлягає стягненню на користь позивача солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Надміру сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. може бути повернутий позивачу ухвалою суду на підставі окремого клопотання позивача.
Враховуючи перебування головуючого судді Озерянської С.І. на лікарняному, рішення ухвалено у перший робочий після відпустки день.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, пл. Народна, 4, ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.07.2024 року № 046350016352 про відмову у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.10.2024 року № 046350016352 про відмову у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання матеріальної допомоги з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року, з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 враховуючи зараховані до страхового стажу періоди з 11.05.1989 року по 01.07.1992 року, з 25.02.1999 року по 23.08.1999 року з дня призначення пенсії.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська