14 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4740/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 15.10.2024 №032950011165 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку; зобов'язати призначити з 20.10.2024 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до пенсійного органу по місцю проживання із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 15.10.2024 ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняло рішення №032950011165 про відмову у призначенні дострокової пенсії, в зв'язку з відсутністю необхідного 25-ти річного страхового стажу роботи. При цьому до обрахунку страхового стажу не було включено періоди роботи в колгоспі у республіці білорусь з 1989 по 1990, оскільки підтверджуючі документи не містять апостиль. Відповідачем також не зараховано до страхового період роботи з 18.01.2011 по 26.02.2015 продавцем у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відповідно до трудового договору від 18.02.2011 №030600020.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає відмову в призначенні пенсії протиправною, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку має достатній вік та страховий стаж роботи, а спірні періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки, уточнюючими довідками з місця роботи.
З урахуванням наведеного просила суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 КАС України.
Відповідач - ГУ ПФУ в Хмельницькій області у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подало.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до ГУ ПФУ в Хмельницькій області для вирішення питання про призначення пенсії.
Так, 15.10.2024 ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення №032950011165 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи дії, щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу та рішення про відмову в призначені пенсії за віком протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд керується і виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV).
Даний Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Частиною першою ст. 9 Закону України №1058-ІV, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунку пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
З рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 15.10.2024 №032950011165 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком вбачається, що при відпрацюванні поданих документів до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 1989 по 1990 згідно з довідкою від 03.08.2023 №5-26/88, оскільки в документі не проставлений апостиль. Станом на 01.01.1993 проживала в зоні добровільного відселення протягом 5 років 07 місяців 08 днів. Всього у зоні гарантованого добровільного відселення проживала 37 років 03 місяці 25 днів.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
З архівної довідки Установи «Зональний Державний архів у м. Пінську №4-7/1070 від 27.07.2023 вбачається, що ОСОБА_1 протоколом загальних зборів №3 від 19.06.1989 прийнята на роботу в колгосп «Більшовик» у якості роздавальниці з 30.05.1989 та загальними зборами прийнята в члени колгоспу.
З довідки ВАТ «Достоєво» від 03.08.2023 №5-26/88 вбачається, що ОСОБА_1 працювала в колгоспі «Більшовик» Іванівського району с 1989 по 1990 рік.
Суд зазначає, що між Україною та білоруссю укладено договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення. Зокрема, 14 грудня 1995 року було підписано Угоду між Урядом України та Урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення. Ця угода була ратифікована Україною 22 листопада 1996 року та набула чинності 11 лютого 1997 року.
Дія міжнародного договору припинено 23 грудня 2023 року.
Договір передбачав взаємне визнання трудового стажу, обчислення та виплату пенсій громадянам, які працювали на території обох країн, та регулює питання пенсійного забезпечення громадян, які проживають або працювали в обох державах.
Відповідно до статті 2 Договору, ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижчеперераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.
Статтею 6 Договору визначено, що при призначенні пенсії зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Згідно статті 7вказаного Договору громадянам, які проживали на території однієї Договірної Сторони і працювали після переселення на території іншої Договірної Сторони, пенсія обчислюється із заробітку (прибутку), який вони отримували на території Договірної Сторони переселення, якщо ними набутий мінімально необхідний трудовий (страховий) стаж для обчислення заробітної плати при призначенні пенсії у відповідності з законодавством Договірної Сторони переселення.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача у Республіці Білорусь.
Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
На час роботи позивача в колгоспі з 1989 по 1990, Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, наявні в матеріалах справи довідки з місця роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що вищевказаний Договір припинив свою чинність.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Суд також зазначає, що за приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.94, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року №2783-IX (далі по тексту - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території білорусі, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Станом на 24 лютого 2022 року трудова книжка, чи довідки з місця роботи приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, тому довідка про роботу позивача від 03.08.2023 №5-26/88 з відповідними записами підлягає прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території республіки білорусь та інших держав - учасниць СНД.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Щодо періоду роботи позивача у ФОП ОСОБА_2 з 18.01.2011 по 26.02.2015, суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 цього Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637.
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудовоґо стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Судом встановлено, що позивач з 18.01.2011 прийнята продавцем до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на підставі трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 18.01.2011 №03061100020.
Вищевказаний договір зареєстрований в Любещівському районному центрі зайнятості.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20.11.1993 (запис №7 та №8) вбачається, що вона працювала продавцем непродовольчих товарів за трудовим договором з 18.01.2011 по 26.02.2015.
Отже, період роботи позивача у ФОП ОСОБА_2 з 18.01.2011 по 26.02.2015 підтверджується належними та допустимими доказам
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.10.2024 №032950011165 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі «Більшовик» з 1989 по 1990 та з 18.01.2011 по 26.02.2015 продавцем відповідно до трудового договору від 18.02.2011 №030600020 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 12.01.2025.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (20913, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Гната Чекірди, будинок, 10, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.10.2024 №032950011165 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Більшовик» з 1989 по 1990 та з 18.01.2011 по 26.02.2015 продавцем відповідно до трудового договору від 18.02.2011 №030600020.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський