11 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1164/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо невиплати середнього заробітку за період з 02 серпня 2019 року по 02 лютого 2020 року включно за несвоєчасний остаточний розрахунок (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби; зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 02 серпня 2019 року по 02 лютого 2020 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у період з 15 березня 2019 року по 01 серпня 2019 року проходив військову службу Військовій частині НОМЕР_1 та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення 01 серпня 2019 року повного розрахунку він не отримав, у зв'язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №140/8259/24 відповідачем було здійснено виплату належного при звільненні грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) 25 грудня 2024 року у сумі 79393,97 грн.
Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача та зазначає, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тому відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1974 дні, що перевищує шість місяців, відтак на переконання позивача він отримав право на виплату середнього заробітку за попередні шість місяців.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.32-37). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач на день виключення зі списків особового складу військової частини 01 серпня 2019 року претензій щодо виплати грошового забезпечення не заявляв. У даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу складових грошового забезпечення виник більше ніж через 5 років після виключення позивача зі списків військової частини. Отже, у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) умов для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні. Також, зазначив, що за рішенням суду позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 79 443,97 грн; сума середнього заробітку за обчисленням відповідача становить 107636,94 грн, що є неспівмірною до суми за результатами вирішення спору у судовому порядку.
Інші заяви по суті пору від сторін не надходили.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Не є спірною та обставина, що у період з 15 березня 2019 року по 01 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 серпня 2019 року №349-ОС підполковника ОСОБА_2 , помічника начальника загону (з міжнародного співробітництва та прикордонно-представницької роботи) звільненого з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11 липня 2019 року №385-ос, виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 01 серпня 2019 року (а.с.20).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №140/8259/24, яке набрало законної сили 17 грудня 2024 року, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
25 грудня 2024 року на виконання рішення суду у справі №140/8259/24 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача кошти в загальній сумі 79393,97 грн (а.с.22).
Виходячи з наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 березня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення у повному обсязі. Виплата коштів проводилася, у тому числі і на виконання судового рішення у зв'язку із наявністю спору між сторонами щодо належних позивачу сум.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 01 серпня 2019 року, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 25 грудня 2024 року. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми. Тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За встановлених у справі обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, установлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 01 серпня 2019 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
Варто зазначити, що спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з 02 серпня 2019 року по 24 грудня 2024 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
У позовній заяві позивач, враховуючи ту обставину, що 25 грудня 2025 року з ним проведено остаточний розрахунок, просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за попередні шість місяців (тобто, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).
Таким чином, оскільки у даній справі заявлено позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку, то у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог та вирішення питання стягнення такої компенсації за інший період.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За змістом пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Враховуючи зазначені положення, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 (а.с.45) за два останні місяці перед звільненням (червень-липень 2019 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у червні 2019 року у сумі 17939,50 грн, у липні 2019 року у сумі 17939,50 грн, а всього 35879,00 грн. Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 588,18 грн (35879,00 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у червні-липні 2019 року).
Час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (період обмежений шістьма місяцями) становить 184 календарних дні.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та враховуючи положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ (яку суд застосовує, беручи до уваги межі позовних вимог) середній заробіток за час затримки розрахунку становить 108225,12 грн (588,18 грн х 184 календарних дні).
При цьому, суд зауважує, що середній заробіток за період за період з 19 липня 2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропроційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються. Подібний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №400/14213/23.
Таким чином, визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не більше як за шість місяців) у сумі 108225,12 грн підлягає стягненню на користь позивача у повному обсязі.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача 108225,12 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 108225,12 грн (сто вісім тисяч двісті двадцять п'ять грн 12 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк