Житомирський апеляційний суд
Справа №296/1130/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/600/25
Категорія ч.2 ст.389 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12025065400000055 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 04 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, працюючого неофіційно, який на утриманні малолітніх дітей не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26.09.2023 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 гривень, ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 15.03.2024 замінено несплачену суму штрафу на громадські роботи строком 240 годин,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності його вини, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст.75 КК України та звільнивши його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком. Вважає, що вирок суду підлягає зміні у вказаній частині у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що призначаючи йому покарання, суд першої інстанції не врахував належним чином, що він піклується за особою-інвалідом з дитинства- ОСОБА_9 , його братом, який не в змозі самостійно пересуватися, а тому за ним вкрай необхідний постійний сторонній догляд. Крім того, зазначає, що 7 лютого 2025 року у нього народився син ОСОБА_10 , якого необхідно доглядати та утримувати.
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 04 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.2 ст.389 КК України і призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі.
На підставі ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного ОСОБА_7 за цим вироком частково приєднано невідбуте ним покарання за попереднім вироком Корольовського районного суду м. Житомир від 26.09.2023 року і остаточно призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік і 25 (двадцять п'ять) днів.
Строк покарання, відповідно до ст. 58 КВК України, встановлено рахувати з дня прибуття і постановки ОСОБА_7 на облік у виправному центрі.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 вироком Корольовського районного суду м. Житомир від 26.09.2023 року визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 15.03.2024 року ОСОБА_7 замінено несплачену суму штрафу згідно вироку Корольовського районного суду м. Житомир від 26.09.2023 року покаранням у виді 240 годин громадських робіт.
15.05.2024 року вирок та ухвала Корольовського районного суду м. Житомира відносно засудженого ОСОБА_7 надійшли на виконання до Корольовського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Житомирській області і прийняті до виконання.
23.05.2024 року працівниками Корольовського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Житомирській області ОСОБА_7 ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у вигляді громадських робіт, попереджено про необхідність дотримання правил і обмежень, передбачених ст. 37 КВК України, відповідно до яких, засуджені особи зобов'язані: додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; з'являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації, а також попереджено про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, про що відібрано підписку.
Того ж дня, Корольовським РВ філії ДУ «Центр пробації» в Житомирській області ОСОБА_7 видано направлення до КП «СККПО», що знаходиться за адресою: м. Житомир, пров. Козубського, 5, відповідно до якого він зобов'язаний з 27.05.2024 року приступити до відбування покарання у виді громадських робіт.
09.07.2024 року Корольовським РВ філії ДУ «Центр пробації» в Житомирській області ОСОБА_7 , замінено підприємство для відпрацювання громадських робіт та видано направлення до КП «ВЖРЕП №9» ЖМР, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 104, відповідно до якого останній зобов'язаний з 10.07.2024 року приступити до відбування покарання у виді громадських робіт.
ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання, у період часу з 10.06.2024 року по теперішній час діючи умисно, порушуючи порядок відбування покарання у вигляді громадських робіт, маючи умисел на ухилення від відбування покарання встановленого судом покарання у вигляді громадських робіт, достовірно знаючи про необхідність його відбування і будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт, в КП «ВЖРЕП № 9» ЖМР не приступив до виконання громадських робіт без поважних причин, відпрацювавши всього станом на 28.01.2025 - 28 годин з призначених 240 громадських робіт, не відбувши 212 годин громадських робіт, чим допустив ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а саме: ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.
Своїми умисними діями, які виразились в ухиленні засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт ОСОБА_7 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції на підставі ч.2 ст. 381 КПК України за згодою учасників судового провадження, розглянув обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 у спрощеному проваджені без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів.
За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в ухиленні засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 389 КК України кваліфіковані правильно.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Пом'якшуючими покарання обвинуваченого ОСОБА_7 обставинами, відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнав рецидив кримінальних правопорушень.
Також, суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває; за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, не має на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, інвалідності 1-ї чи 2-ї групи не має.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч.2 ст.389 КК України.
Разом з тим, враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваного вироку з призначених попереднім вироком 240 годин громадських робіт, ОСОБА_7 відбув 28 годин, не відбувши 212 годин громадських робіт, суд першої інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.71 призначив обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1 року 25 днів обмеження волі, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26.09.2023 року, з розрахунку, що відповідно до п.4 ч.1 ст.72 КК України одному дню обмеження волі відповідають 8 годин виправних робіт.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим і відповідним меті покарання.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він піклується за особою-інвалідом з дитинства- ОСОБА_9 , його братом, який не в змозі самостійно пересуватися, а також, що після ухвалення оскаржуваного вироку, 7 лютого 2025 року у нього народився син ОСОБА_10 , якого необхідно доглядати та утримувати, що на його думку свідчить про можливість застосування відносно нього положень ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки всі дані про особу обвинуваченого, наявні на момент ухвалення оскаржуваного вироку, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Крім того, на переконання колегії суддів, зазначені доводи обвинуваченого не є визначальними для вирішення питання можливості застосування до нього положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
За таких обставин, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, інвалідності 1-ї чи 2-ї групи не має, а також того, що ОСОБА_7 ухилився від відбування покарання у вигляді громадських робіт, тим самим вчинив дане кримінальне правопорушення під час невідбутого покарання за попереднім вироком і до теперішнього часу покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26.09.2023 року у виді громадських робіт повністю не відбув, колегія суддів вважає, що виникають реальні сумніви щодо виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків у разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, переконливих аргументів, які б давали підстави для застосування положень ст.75 КК України чи ставили під сумнів законність та вмотивованість рішення суду першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання не можна визнати явно несправедливим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 04 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржені до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: