Справа № 159/3930/24 Головуючий у 1 інстанції: Чалий А. В.
Провадження № 22-ц/802/567/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
14 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що між ПАТ "УПСК" та ТОВ "ВІРА-1" було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №078-037/000/2000000038, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Fiat DobloCargo", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Вказує, що 23.03.2021 в м. Ковелі по вул. Смірнова мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Fiat», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої транспортний засіб "Fiat DobloCargo" отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками. В результаті ДТП було складено європротокол. На підставі страхового акта №КАСКО/037/000/21/0015 ПрАТ «УПСК» виплатило вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля в розмірі 3584, 63 гривень. Позивач вказує, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідача №ЕР/201533201 передбачено безумовну франшизу в розмірі 2600 гривень, котра відшкодовується особою, яка завдала матеріальну шкоду.
03 березня 2023 року між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_1 укладено договір №03/03/2023 про відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач отримав право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору, в тому числі за договором №078-037/000/200000038 від 09.04.2020. Оскільки відповідачем шкода не відшкодована, позивач змушений звертатися до суду з даним позовом.
На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь завдані збитки в порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 2 600 гривень та судові витрати по справі. В ході розгляду справи позивач подав до суду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдані збитки в порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 2 000 гривень та судові витрати по справі.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані матеріальні збитки в порядку регресу в розмірі 2 000 гривень та судовий збір, сплачений при поданні позову до суду, в розмірі 968 гривень 96 копійок, а також понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2000 гривень.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати як незаконне, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, помилковим застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно не допустив представника відповідача Ніколаєва Л. Ф., який не є адвокатом, до участі у розгляді справи, пославшись на розгляд цієї малозначної справи в загальному позовному провадженні. Вказував, що судом відкрито провадження у справі за позовною заявою з недоліками, а саме з порушенням норм ст. 175 ЦПК України, не вирішив поданих ним заяв і клопотань. Покликався на те, що ОСОБА_1 не може бути належним позивачем у даній справі, оскільки укладений між позивачем та ПрАТ «УПСК» договір відступлення права вимоги щодо ОСОБА_2 є нікчемним у силу закону. Зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого судом було незаконно відмовлено. А також вважав фіктивною правову допомогу, за надання якої стягнуто витрати з відповідача в користь позивача при розгляді даної справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, доводи, викладені у ній, безпідставними та такими, що протирічать законодавству.
Зазначав, що позовна заява подана з додержанням правил підсудності та вимог, викладених у статтях 175, 177 ЦПК. Судом першої інстанції відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Вказує, що необґрунтованим твердження відповідача про те, що укладений між ним та ПрАТ «УПСК» договір №03/03/2023 від 03.03.2023 року про відступлення права вимоги є за своєю правовою природою договором факторингу, оскільки за своєю правовою природою він є договором купівлі - продажу права вимоги. Вважає, що строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України продовжується на строк дії військового стану, тому не є пропущеним, а також вказує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи, що свідчать про надану правову допомогу і її об'єм, а відтак, заявлені витрати на оплату послуг адвоката є обґрунтованими та підтвердженими належним чином. На підставі вищевказаного позивач вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - законним і таким, що ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи, зважаючи на ціну позову - 2000 грн.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кошти в добровільному порядку ПрАТ «УПСК» не повернуті, суд вважав, що ОСОБА_1 вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення частини відшкодованого матеріального збитку, заподіяного ТЗ "Fiat DobloCargo", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23.03.2021 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю ТЗ "Renault logan", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та ТЗ під керуванням ОСОБА_3 марки "Fiat DobloCargo", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ТОВ "ВІРА-1".
В результаті ДТП учасниками було складено європротокол від 23.03.2021.
Відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 09.04.2020 №078-037/000/200000038, укладеного між ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" та ТОВ "ВІРА-1", страхувальником ТЗ "Fiat DobloCargo", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та вигодонабувачем є ТОВ "ВІРА-1".
На підставі страхового акту №КАСКО/037/000/21/0015 ПрАТ «УПСК» виплатило ТОВ "ВІРА-1" вартість відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого в результаті ДТП, що мала місце 23.03.2021, у розмірі 3584, 63 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 13139 від 09.04.2021.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідальність винуватця ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Уніка» згідно з Полісом №201533201 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22.09.2020, де страхувальником є ОСОБА_2 , страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 260000 грн, за шкоду майну -130000 грн, а розмір франшизи становить 2000 гривень (а.с.47).
03 березня 2023 року між ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_1 укладено договір №03/03/2023 про відступлення прав вимоги. ОСОБА_1 набув право вимоги до боржників ПрАТ «УПСК», у тому числі за договором № КАСКО/037/000/21/0015, де боржником є ОСОБА_2 .
Отже, позивач отримав право вимоги щодо відшкодування збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором 078-037/000/200000038 від 09.04.2020.
Проте, задовольнивши позов у межах заявлених змінених позовних вимог, суд першої інстанції не в достатній мірі визначився із правовими підставами позову, а тому помилився із мотивами задоволення позовних вимог.
Згідно із вимогами статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частинах першій та третій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів ( стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим виникло нове правовідношення, пов'язане саме з регресною вимогою.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону №1961-IV від 01 липня 2004 року Закон №1961-IV від 01 липня 2004 року, з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц , у постанові від 10 січня 2019 року по справі №200/13392/13-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування».
Право ж регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Суд першої інстанції не врахував вищевказаних вимог закону, не звернув уваги на те, що відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ОСОБА_1 після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, що є ознаками суброгації, а не регресу, як помилково вважав суд першої інстанції.
Ураховуючи викладене, вимога позивача до відповідача як завдавача шкоди, не є регресною, правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з виплатою страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні.
У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів громадянина, юридичної особи чи держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц ).
При цьому суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц ).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц та багатьох інших.
Отже, в даній справі апеляційний суд виходить саме із дії вказаного принципу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимога позивача до відповідача як завдавача шкоди, не є регресною, а правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з виплатою страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні.
Тому судом першої інстанції помилково при визначенні правової природи права вимоги позивача визначив її як регрес, а не як суброгацію.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Таким чином, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).
Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).
У постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17 з урахуванням викладених норм зазначено, що страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Як видно з матеріалів справи, з вимогою до страхової компанії винуватця позивач не звертався, однак суму франшизи в розмірі 2000 грн зобов'язана в будь-якому випадку сплатити особа, винна в ДТП, тобто відповідач у даній справі.
Отже, такий висновок суду першої інстанції не вплинув на правильність рішення в цілому про задоволення позову, оскільки страхова компанія на підставі викладених положень закону, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником щодо виплати страхового відшкодування, та не отримавши від страховика винної у заподіянні шкоди особи суму виплаченого страхового відшкодування, набула у порядку суброгації право вимоги до ОСОБА_2 щодо компенсації безумовної франшизи в розмірі 2000 гривень, тому висновок суду про стягнення з відповідача вказаної суми франшизи є правильним.
Доводи апеляційної скарги відносно пропуску позивачем строку звернення до суду із даними вимогами колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 23.05.2018 у справі № 199/1848/16, від 27.12.2018 у справі № 373/2348/16-ц, від 10.01.2019 у справі №200/13392/13-ц, 28.02.2018 у справі 521/16989/13-ц, при суброгації строк позовної давності обчислюється з моменту ДТП, а при регресі - з моменту здійснення відповідної виплати страхового відшкодування. Тобто, у разі суброгації перебіг строку позовної давності починається від дня настання страхового випадку, оскільки при переході права вимоги до страховика переходять усі права, які мав страхувальник, зокрема це стосується і права на подання позову, у тому числі щодо часу виникнення права на позов - з моменту ДТП, в результаті якої заподіяно шкоду.
Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У справі, яка переглядається, ДТП відбулася 23 березня 2021 року.
На думку апелянта, який вважає, що з 09 квітня 2021 року розпочався відлік позовної давності, та враховуючи, що з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 24 червня 2024 року, це свідчить про пропуск ним строку позовної давності.
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє наразі.
15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім у період дії в Україні воєнного стану позовна давність, визначена у ст. 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. А продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Отже, з 17 березня 2022 року (з дня набрання чинності Законом) перебіг позовної давності зупинився для будь-яких зацікавлених у судовому захисті осіб. Причому, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування воєнного стану. І лише від дня припинення останнього плин строку захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного суб'єктивного права в судовому порядку продовжиться, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Оскільки загальний трирічний строк пред'явлення позову у справі, яка переглядається, спливав 23 березня 2024 року, тобто під час дії воєнного стану, то цей строк не сплив, а вважається продовженим до кінця його дії.
Встановивши, що внаслідок компенсації страховою компанією шкоди потерпілій у ДТП стороні позивач набув право вимоги саме у порядку суброгації, а також зважаючи на відсутність інших підстав для відмови у позові, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.
Разом з тим, суд у відповідності до вимог ст.137, 141 ЦПК України вірно вирішив питання про розподіл судових витрат, зокрема щодо витрат на правничу допомогу, врахувавши надані суду належні та допустимі докази на підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: договір про надання правової допомоги та додаткову угоду, акт здачі-прийняття наданих послуг адвоката, платіжне доручення про оплату послуг на суму 2000 грн.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Покликання апелянта на порушення судом процесуального закону при розгляді цієї справи не є такими, що тягнуть за собою обов'язкове скасування рішення в розумінні ч.3 ст.376 ЦПК України.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну судового рішення в частині мотивації задоволення позову. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 14 липня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2025 задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2025 року в цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді