Справа № 761/14847/25
Провадження № 1-кп/761/3186/2025
07 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря с/з ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12023110000000305, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 травня 2023 року щодо:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України,
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України,
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_15 ,
захисників ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,
обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ,
До Шевченківського районного суду м. Києва з Київської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023110000000305, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 травня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України.
Прокурор ОСОБА_15 у підготовчому судовому засіданні просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, зазначивши, що він відповідає вимогам КПК України. Крім того, заявив клопотання про складення досудової доповіді щодо обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 відповідно до ст. 9 Закону України «Про пробацію», з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, а також прийняття судового рішення про міру покарання.
Захисники ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 у підготовчому судовому засіданні не заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту. Крім того, заявили клопотання про здійснення судового розгляду колегіально у складі трьох суддів та про розгляд справи у закритому судому засіданні.
Обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 підтримали позицію своїх захисників.
Потерпілі у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили, що не перешкоджає проведенню підготовчого судового засідання.
Заслухавши сторін кримінального провадження, суд приходить до переконання про необхідність призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, виходячи з наступного.
Перешкод для призначення судового розгляду судом не встановлено, підстави для прийняття рішення в порядку, передбаченому п. 1 - 4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.
Підстави для закриття кримінального провадження, передбачені п.п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України, відсутні.
Так, вказане кримінальне провадження за підсудністю підлягає розгляду Шевченківським районним судом міста Києва.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, порушень вимог процесуального закону, які б унеможливлювали призначення провадження до судового розгляду та являлись підставою для повернення обвинувального акту прокурору, судом не встановлено.
Перешкод щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта судом не встановлено.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.
Враховуючи, що одне з інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачене ч. 3 ст. 149 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі від 8 до 15 років, а обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 заявили клопотання про здійснення колегіального розгляду, суд приходить до висновку, що судовий розгляд у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023110000000305 від 09 травня 2023 року, необхідно здійснювати колегіально у складі трьох суддів, у закритому судовому засіданні на підставі п. 3 ч. 2 ст. 27 КПК України.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Згідно з ч. 2 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п'яти років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 314, 314-1 КПК України, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора про складання досудової доповіді відносно обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 підлягає задоволенню та необхідно направити до уповноваженого органу з питань пробації запит для складання досудової доповіді - письмової інформації для суду, що характеризує обвинувачених, відповідно до ст. 9 Закону України «Про пробацію», з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, а також прийняття судового рішення про міру покарання.
Вирішуючи клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_3 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави застосування запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_3 особисто знайома з потерпілими та свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки та потерпілі допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_3 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_3 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для обрання їй запобіжного заходу.
Разом з тим, метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і встановлених у судовому засіданні, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_3 суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, не заміжня, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету застосування запобіжного заходу, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
При цьому, суд враховує наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 179 КПК України, підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України на обвинувачену ОСОБА_3 слід покласти обов'язки, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні у поза процесуальний спосіб.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_3 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання із визначеними процесуальними обов'язками, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави застосування запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_7 особисто знайома з потерпілими та свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки та потерпілі допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_7 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_3 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для обрання їй запобіжного заходу.
Разом з тим, метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і встановлених у судовому засіданні, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_7 суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, не заміжня, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету застосування запобіжного заходу, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
При цьому, суд враховує наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 179 КПК України, підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України на обвинувачену ОСОБА_7 слід покласти обов'язки, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_7 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання із визначеними процесуальними обов'язками, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_14 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_14 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, суд вважає, що прокурором наведені, відповідно до ст.ст. 177-178 КПК України, мета та підстави застосування запобіжного заходу, а також враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_14 особисто знайома зі свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідка та дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_14 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення чи та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_14 тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для обрання їй запобіжного заходу.
Разом з тим, метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і встановлених у судовому засіданні, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_14 суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, не заміжня, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету застосування запобіжного заходу, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
При цьому, суд враховує наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 179 КПК України, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 179 КПК України, підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України на обвинувачену ОСОБА_14 слід покласти обов'язки, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_14 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду застосування до ОСОБА_14 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання із визначеними процесуальними обов'язками, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про покладення на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язків, суд зазначає наступне.
З клопотання прокурора вбачається, що ОСОБА_4 06 грудня 2023 року затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08 грудня 2023 року слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 03 лютого 2024 року.
11 грудня 2023 року ОСОБА_4 звільнено з-під варти під заставу у розмірі 805200 грн.
У подальшому ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва строк дії обов'язків, покладених на обвинувачену ОСОБА_4 неодноразово продовжувався. Однак на даний час строк дії обов'язків сплив, у зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з клопотання про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про покладення на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_4 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_4 особисто знайома зі свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_4 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для покладення на неї обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Разом з тим, метою покладення на обвинувачену обов'язків є не карна функція, а забезпечувальна, яка б в повній мірі забезпечила запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про покладення на обвинувачену ОСОБА_4 обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, не заміжня, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету покладення обов'язків, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватись від поза процесуального спілкування зі свідками у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду покладення на обвинувачену процесуальних обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про покладення на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язків, суд зазначає наступне.
З клопотання прокурора вбачається, що ОСОБА_11 07 грудня 2023 року затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08 грудня 2023 року слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 03 лютого 2024 року.
11 грудня 2023 року ОСОБА_11 звільнено з-під варти під заставу у розмірі 805200 грн.
У подальшому ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва строк дії обов'язків, покладених на обвинувачену ОСОБА_11 неодноразово продовжувався. Однак на даний час строк дії обов'язків сплив, у зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з клопотання про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_11 .
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про покладення на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_11 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_11 особисто знайома зі свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_11 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_11 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для покладення на неї обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Разом з тим, метою покладення на обвинувачену обов'язків є не карна функція, а забезпечувальна, яка б в повній мірі забезпечила запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про покладення на обвинувачену ОСОБА_11 обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету покладення обов'язків, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватись від спілкування зі свідками та обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду покладення на обвинувачену процесуальних обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про покладення на обвинувачену ОСОБА_10 обов'язків, суд зазначає наступне.
З клопотання прокурора вбачається, що ОСОБА_10 06 грудня 2023 року затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08 грудня 2023 року слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва до ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 03 лютого 2024 року.
11 грудня 2023 року ОСОБА_10 звільнено з-під варти під заставу у розмірі 536800 грн.
У подальшому ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва строк дії обов'язків, покладених на обвинувачену ОСОБА_10 неодноразово продовжувався. Однак на даний час строк дії обов'язків сплив, у зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з клопотання про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_10 .
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про покладення на обвинувачену ОСОБА_10 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_10 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, слідчий суддя погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченої переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_10 особисто знайома зі свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченою ОСОБА_10 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому остання обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих їй умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати її до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченої та необхідність застосування до неї суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_10 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для покладення на неї обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Разом з тим, метою покладення на обвинувачену обов'язків є не карна функція, а забезпечувальна, яка б в повній мірі забезпечила запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про покладення на обвинувачену ОСОБА_10 обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, суд враховує: особу обвинуваченої, яка не працює, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує їй, у разі визнання винуватою у вчиненні кримінального правопорушення; мету покладення обов'язків, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену ОСОБА_10 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Крім того, строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_10 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду покладення на обвинувачену процесуальних обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання нею обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про покладення на обвинувачого ОСОБА_6 обов'язків, суд зазначає наступне.
З клопотання прокурора вбачається, що ОСОБА_6 06 грудня 2023 року затримано в порядку ст. 208 КПК України.
08 грудня 2023 року слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 03 лютого 2024 року.
11 грудня 2023 року ОСОБА_6 звільнено з-під варти під заставу у розмірі 805200 грн.
У подальшому ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Києва строк дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 неодноразово продовжувався. Однак на даний час строк дії обов'язків сплив, у зв'язку з чим, прокурор звернувся до суду з клопотання про покладення обов'язків на обвинуваченого ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Так, відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Клопотання про покладення на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, відповідає вимогам ст. 184 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, що пред'явлене обвинувачення є обґрунтованим, тобто таким, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її обвинувачують.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак створювати у суду реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Надаючи оцінку обґрунтованості підозри, варто звернути увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, тлумачення поняття «обґрунтованості» залежить від усіх обставин справи (рішення від 22.10.1997 у справі «Ердагоз проти Туреччини», № 21890/93, § 51; рішення від 30.08.1990 у справі «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», серія A № 182, § 32).
Так, як вбачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, докази обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_6 є вагомими, більш детальну оцінку яким суд надасть під час перебування в нарадчій кімнаті при прийнятті остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Розглядаючи питання наявності ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення у клопотанні, суд зазначає наступне.
Так, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування ризику можливого переховування від суду, який обґрунтований тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. У зв'язку з цим остання усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу матиме реальну можливість змінити місце проживання, переховуватися від суду.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Ризик можливого незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, який обґрунтований тим, що обвинувачена ОСОБА_6 особисто знайомий зі свідками, знає про їх місце проживання, у зв'язку з чим, має реальну можливість вчиняти тиск чи іншим чином впливати на них для уникнення кримінальної відповідальності, суд також вважає доведеним.
При цьому слід зазначити, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд також враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань на стадії судового розгляду, відповідно до яких, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Отже зазначений ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, а також дослідження їх судом.
Крім того, суд вважає встановленим та доведеним існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість вчинити обвинуваченим ОСОБА_6 інше кримінальне правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому останній обвинувачується, оскільки з урахуванням інкримінованих йому умисних, корисливих дій при вчиненні кримінальних правопорушень, вбачається, що вказана незаконна діяльність могла бути джерелом отримання незаконного прибутку обвинуваченою, що в сукупності може спонукати його до продовження вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення чи вчинення іншого кримінального правопорушення та свідчить про відсутність гарантій належної правомірної поведінки обвинуваченого та необхідність застосування до нього суттєвих заходів процесуального примусу.
Таким чином, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_6 особливо тяжкого злочину та наявність зазначених вище ризиків дають підстави для покладення на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Разом з тим, метою покладення на обвинуваченого обов'язків є не карна функція, а забезпечувальна, яка б в повній мірі забезпечила запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Вирішуючи питання про покладення на обвинуваченого ОСОБА_6 обовязків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, суд враховує: особу обвинуваченого, який не працює, неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, вперше притягується до кримінальної відповідальності; особливості події кримінального правопорушення (місце, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні); тяжкість покарання, що загрожує йому, у разі визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення; мету покладення обов'язків, а також положення Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Таким чином, враховуючи доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали клопотання, оцінюючи потреби судового розгляду по даному кримінальному провадженню у контексті засад верховенства права та недопущення дискримінаційного поводження з особою, беручи до уваги гарантії невідворотності кримінальної відповідальності за вчинення злочину та презумпцію невинуватості і забезпечення доведеності вини, з огляду на обставини кримінального провадження та вагомість доказів на підтвердження обґрунтованості обвинувачення, обставини кримінального правопорушення (спосіб, місце, час вчинення, тяжкість наслідків, тощо), суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність яких була доведена прокурором в судовому засіданні, зокрема: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватись від поза процесуального спілкування зі свідками та обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків слід визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно. На думку суду покладення на обвинуваченого процесуальних обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечить належне виконання ним обов'язків та запобігання ризикам, передбачених п. 1, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Керуючись ст.ст. 177, 194, 314-316, 369-372 КПК України,
Призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 149 КК України, ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 301 КК України, ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023110000000305 від 09 травня 2023 року.
Судовий розгляд здійснювати колегіально у складі трьох суддів у закритому судовому засіданні.
Доручити відповідному відділу з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до ст. 314-1 КПК України та ст. 9 Закону України «Про пробацію», скласти досудову доповідь у відношенні останньої.
Доручити відповідному відділу з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до ст. 314-1 КПК України та ст. 9 Закону України «Про пробацію», скласти досудову доповідь у відношенні останньої.
Доручити відповідному відділу з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 , відповідно до ст. 314-1 КПК України та ст. 9 Закону України «Про пробацію», скласти досудову доповідь у відношенні останньої.
Доручити відповідному відділу з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_8 , відповідно до ст. 314-1 КПК України та ст. 9 Закону України «Про пробацію», скласти досудову доповідь у відношенні останнього.
Доручити відповідному відділу з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , проживає за адресою: АДРЕСА_10 , відповідно до ст. 314-1 КПК України та ст. 9 Закону України «Про пробацію», скласти досудову доповідь у відношенні останнього.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання щодо обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_7 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання щодо обвинуваченої ОСОБА_14 - задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_14 наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_14 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання щодо обвинуваченої ОСОБА_3 - задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_3 наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні у поза процесуальний спосіб.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_3 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_4 - задовольнити.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від поза процесуального спілкування зі свідками у вказаному кримінальному провадженні.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_10 - задовольнити.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_4 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про покладення обов'язків на обвинувачену ОСОБА_11 - задовольнити.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від спілкування зі свідками та обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні.
Строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 про покладення обов'язків на обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від поза процесуального спілкування зі свідками та обвинуваченими у вказаному кримінальному провадженні.
Строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язків визначити строком 2 місяці, тобто до 07 вересня 2025 року, включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_15 .
Повний текст ухвали складено та оголошено 11 липня 2025 року о 08 годині 30 хвилин.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1