Справа № 490/8613/20
нп 2/490/4072/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
14 липня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Шведюк Д.О.,
за відсутності сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ТОВ «Олком -Лізинг» до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому з урахуванням заяви про зміну предмета спору, позивач просить:
визнати «Олком -Лізинг» як правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» Іпотекодержателем відповідно до договору іпотеки б/н від 21 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Руда О.М., зареєстрованим в реєстрі за № 1404, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 ;
звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки б/н від 21 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Руда О.М., зареєстрованим в реєстрі за № 1404, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , РНОНМ 1374709848101, і яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу від 25 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2278, для задоволення вимог ТОВ «Олком -Лізинг», що виникли на підставі Кредитного договору № 313-kis-2007 від 21 вересня 2007 року на суму 511 560 грн 98 коп., встановивши спосіб реалізації нерухомого майна шляхом проведення прилюдних торгів щодо предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» із встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на те, що ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» уклали кредитний договір, який було забезпечено договором іпотеки. Заборгованість за цим кредитним договором була стягнуті за рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2009 року, яке не виконано ані боржником ані поручителем.
ОСОБА_2 7-10 жовтня 2017 року розміщує у газеті «Южная правада» повідомлення такого змісту (російською мовою): «Утерянное свидетельство САС 506068 от 16 01.2009 г. На право собственности на квартиру по адресу: АДРЕСА_2 , виданное администацией Центрального района исполкома Николаевского городского совета на имя ОСОБА_2 , считать утеряним».
Надалі 10 жовтня 2017 року державний реєстратор Миколаївської районного державної адміністрації формує інформаційну довідку № 99875943, у якій відображена інформація про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Цього ж дня державний реєстратор Прасолова Л.М. реєструє предмет іпотеки (спірну квартиру) у новому Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі нових правовстановлюючих документів.
Державний реєстратор Свячений В.Ю. 11 жовтня 2017 року приймає рішення про припиненні іпотеки індексний номер 37439979, номер запису про іпотеку:22767127 ВАТ «Банку «Фінанси та Кредит», код ЄДРПОУ:09807856, країна реєстрації Україна, адреса: Україна, м. Київ, вул. Артема, 60 на підставі лист серія та номер: бн, виданий 08 лютого 2017 року, видавник ВАТ «Фінанси та кредит», таке рішення на думку позивача є протиправним. Так у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні скановані копії самого листа бн, від 08 лютого 2017 року, виданого ВАТ «Фінанси та Кредит».
ОСОБА_2 25 листопада 2017 року здійснює продаж предмета іпотеки відповідачу у справі ОСОБА_1 . Однак, позивач вказує на те, що за умовами Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_2 він має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Позивач вказує, що таких договір є фіктивним, фраундаторним та підлягає визнанню недійсним на загальних засадах судочинства.
У період з 30 листопада 2020 року до 02 вересня 2021 року справа перебувала у провадженні іншого скаладу суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02 вересня 2021 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2021 року позов залишено без руху та надано строк для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Від відповідача ОСОБА_1 до суду 19 січня 2023 року надійшли письмові пояснення, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
У судове засідання сторони не зявилися, надавши заяви про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
Між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком - Лізинг» 09 жовтня 2020 року укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 (№313-kis-2007 від 21 вересня 2007 року).
Також між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Олком - Лізинг» 09 жовтня 2020 року укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави, зокрема і за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 , предметом якої є трикімнатна квартира по АДРЕСА_2 .
25 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 308/9700/17.
Судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі «Інформація про зміни обтяження», номер запису про обтяження 22767400 (спеціальний розділ) міститься запис про припинення обтяження (іпотеки) від 11 жовтня 2017 року 10:49:23, здійснений державним виконавцем Свяченим В.Ю. на підставі листа б/н, від 08 лютого 2017 року, видавник ВАТ «Банк фінанси та кредит» (кредитор за кредитним договором).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказує на те, що таке рішення державного реєстратора Свяченого В.Ю. є незаконним, а зобов'язання ОСОБА_2 за рішенням суду від 28 липня 2009 року не виконав. На думку позивача договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є удаваним, фраундаторним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина п'ята статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами ; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України ).
Відповідно до частини першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність належних та достатніх доказів неправомірності рішення державного реєстратора Свяченого В.Ю. про внесення запису про припинення спірної іпотеки (доказів, того що рішення було скасовано матеріали справи не містять). Доводи про відсутність у Державному реєстрі прав на нерухоме майно листа ВАТ «Фінанси та Кредит» від 08 лютого 2017 року не є достатньою підставою для висновків про неправомірність рішення державного реєстратора Свяченого В.Ю. про припинення іпотеки.
З огляду на зазначене слідує, що ОСОБА_2 здійснив продаж належного йому нерухомого майна після внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про припинення іпотеки. Докази які б дали можливість поза розумним сумнівом дійти висновку, про удаваність договору купівлі-продажу, його фраундаторність та про недобросовісність поведінки відповідача та третьої особи щодо продажу спірного нерухомого майна, суду не надано. Будь-яких клопотань щодо витребування доказів суду позивачем не заявлялося.
Підсумовуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати покладаються на рахунок позивача.
Керуючись статтей 76, 81, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Шолох