Справа № 365/202/25
Номер провадження: 2/365/212/25
іменем України
07 липня 2025 року селище Згурівка
Згурівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Солдатової Т.М.
за участю
секретаря судового засідання Воєводи І.С.
представника відповідача Костенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 3 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
12 березня 2025 року (через систему «Електронний суд») позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» в особі директора Романенка М.Е. звернувся до Згурівського районного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на корить ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 3375501 від 27.04.2021 у розмірі 10804,32 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що 27.04.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомлення рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН», ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 3375501. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті Товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 3375501 від 27.04.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті Товариства. Хронологія вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, інформація з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «МІЛОАН» про надсилання відповідачем SMS на номер відповідача та інформацією з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину містяться у кредитному договорі - «Порядок укладення договору». Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Таким чином, ОСОБА_1 уклала договір про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 (далі - кредитний договір) з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення (долучено до позовної заяви) відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 3000,00 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст. 526 та ст. 527 ЦК України. Внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 13.09.2021 згідно з умовами договору відступлення прав вимоги № 07Т, ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607) відступлено право вимоги за кредитним договором № 3375501 від 27.04.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача. Згідно з договором відступлення прав вимоги сума боргу перед новим кредитором - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 10804,32 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2700,00 грн; заборгованість за відсотками - 8104,32 грн; заборгованість за комісійними винагородами - 0,00 грн; заборгованість за пенею - 0,00 грн.
Керуючись ст. 512-514, 516 ЦК України та у зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору № 3375501 від 27.04.2021, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі № 3375501 від 27.04.2021 направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору № 3375501 від 27.04.2021.
На виконання вимог п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було вжито заходів досудового врегулювання спору, шляхом направлення вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором № 10003653303 від 26.04.2021 на адресу відповідача.
Згідно із нормами ЦПК України кожна із сторін судового процесу має право на професійну правничу допомогу. Позивач, скориставшись цим правом, звернувся до адвоката Білецького Богдана Михайловича та отримав професійну допомогу задля можливості правильного формування та подання процесуальних документів до суду. Судові витрати позивача складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розміні 4000,00 грн.
Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 01.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідні строки для подання заяв по суті справи.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві та у заяві від 03.04.2025, просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, на підставі наявних у справі доказів позов задовольнити в повному обсязі, щодо проведення заочного розгляду не заперечують.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Костенко О.М., в судовому засіданні у своїх усних та письмових поясненнях, які просив долучити до матеріалів справи, зазначив, що відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнає в повному обсязі з наступних підстав. На підтвердження позовних вимог ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» надало суду копію договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021, копію анкети-заяви на кредит № 3375501 від 26.04.2021, копію графіку платежів (додаток № 1 до договору), копію паспорту споживчого кредиту № 3375501 (додаток № 2 до договору). Згідно з п. 6.1 та 6.2 договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в Інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт Товариства, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Разом з тим, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання ОСОБА_1 електронного повідомлення на укладення електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Ні анкета-заява, ні договір про споживчий кредит № 3375501, ні додатки до договору № 1, № 2 не містять інформації про підписання (в тому числі електронним способом) їх, як ОСОБА_1 , так і ТОВ «МІЛОАН». У договорі зазначено лише, що він укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_2 , ТОВ «МІЛОАН», час: 27.04.2021 о 12 год. 02 хв. ні позовна заява, ні вказані вище документи не містять інформації про одноразовий ідентифікатор, який було надіслано позичальнику при укладенні кредитного договору, та який позичальником було використано. Тобто, кредитний договір не має такого атрибуту як підпис (електронний підпис) позичальника, тобто відсутній факт волевиявлення на укладення такого договору. При цьому, зазначення у тексті договору особистих даних відповідачки не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі. Також матеріали справи не містять доказів належності номеру телефону НОМЕР_1 відповідачу. Надані позивачем докази не підтверджують алгоритму укладення договору про споживчий кредит в електронній формі, про який зазначено позивачем у позовній заяві, оскільки паперова копія договору, укладеного в електронній формі не містить інформації, що надає можливість перевірити її достовірність відповідно до визначених у ст. 89 ЦПК України критеріїв доказування, а саме: про використання позичальником інформаційно-телекомунікаційної системи для укладення договору у електронній формі, погодження сторонами умов договору, процедури підписання договору електронним підписом, який позичальник, згідно з вищевказаних аргументів позивача, повинний був отримати у SMS-повідомленні, після чого використовувати його для підписання (накладення) тексту договору. Усі докази по справі, які підтверджують право вимоги стосовно порядку укладення та змісту договору про споживчий кредит у електронній формі, разом з цифровими підписами сторін, докази відправлення та доставлення одноразових ідентифікаторів для підписання кредитного договору знаходяться лише у кредиторів та відповідно до ст. 1077 ЦК України на підставі договору факторингу (відступлення права вимоги) передаються їх правонаступнику - новому кредитору - позивачу у даній справі, а не знаходяться у відповідача, який внаслідок цього не має процесуальної можливості спростувати надані позивачем паперові копії цих електронних доказів. Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волю учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор та підписання ним договору про споживчий кредит. У справі відсутні докази реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі первинного кредитора ТОВ «Мілоан», відсутні докази отримання саме відповідачем коштів згідно договору про споживчий кредит, тому у справі відсутні достатні правові підстави для судового захисту прав та інтересів позивача. Про те, що саме такі обставини входять до предмета доказування у справах, в яких розглядаються правові наслідки договорів кредиту, укладених в електронній формі зазначено у правових висновках, які були висловлені у постановах КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21. У справ відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що письмова копія електронного договору про споживчий кредит створювалася у порядку, визначеному Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про електронну комерцію» та, що він підписувався електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою зі сторони кредитора та позичальника (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, позивачем не доведено факт укладення договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відповідно до п.1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 3000,00 грн. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1 договору).
Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові дані.
Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
У п. 194 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21 також зазначено, що розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.
Однак матеріали справи, що є предметом розгляду, не містять виски за рахунком №516875*32, доказів належності цього рахунку відповідачу (оскільки договір не містить зазначеного рахунку), на який за умовами договору № 3375501 від 27.04.2021 позикодавець зобов'язався переказати позичальнику грошові кошти на погоджений умовами договору строк. ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надало суду належних та допустимих доказів надання відповідачу кредиту за договором № 3375501 від 27.04.2021. Позивач надав копію платіжного доручення № 44837010 від 27.04.2021 на суму 3000,00 грн, яке підписане посадовою особою ТОВ «МІЛОАН» з прикладенням печатки товариства. Проте, вона не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції. Надана ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» копія платіжного доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу. В матеріалах справи відсутні докази, що рахунок, на який згідно вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит №3375501 від 27.04.2021, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу.
Сторона відповідача критично сприймає наданий товариством документ з назвою «Відомість про щоденні нарахування», оскільки він не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в поданій заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких проплат за кредитним договором. Зазначена у цьому документі інформація за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на який наполягає позивач. За цих обставин вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цьому документі та позові. З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складний позивачем, не є доказом, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, слід дійти висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за договором про споживчий кредит №3375501 від 27.04.2021.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З огляду на наведене, на приписи ЦПК України, концепцію негативного доказу та специфіку спорів про стягнення кредитних коштів в контексті того, що споживач, як слабша сторона, підлягає особливому правовому захисту, вважає, що надання виписки з особового рахунку боржника у відповідній категорії спорів є обов'язком саме позивача у справі. У позивача (який є професійним учасником ринку фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в тому числі тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався.
Щодо переходу права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за договором факторингу № 07Т від 13.09.2021 року зазначив наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладений договір факторингу № 07Т, за умовами якого до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшли права грошової вимоги до боржників, які зазначені у Реєстрі прав вимоги. Згідно з копією акту приймання-передачі реєстру прав вимоги від 13.09.2021 року до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року ТОВ «МІЛОАН» передав, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняв Реєстр прав вимог, складений за формою згідно із Додатком № 1 до Договору. На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви документ із назвою «Витяг з додатку до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року». Фактично наданий суду витяг не є витягом з оригінального реєстру прав вимог, оскільки являє собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Іншими словами, зазначений документ є лише твердженням позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах. Поданий у таких спосіб витяг не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру), так і витягу з нього. Водночас за умовами укладеного договору факторингу передбачено, що новий кредит приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі прав вимоги. Однак, такого реєстру боржників позивач до суду разом з позовною заявою не надав. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісного кредитора до позивача за договором № 3375501 від 27.04.2021, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором на користь позивача.
Щодо витрат на правничу допомогу, представник відповідача зазначив, що у позовній заяві позивач зазначив, що згідно із нормами ЦПК України, кожна із сторін судового процесу має право на професійну правничу допомогу. Позивач скориставшись цим правом, звернувся до адвоката Білецького Богдана Михайловича та отримав професійну правничу допомогу задля можливості правильного формування та подання процесуальних документів до суду. При цьому, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав: копію договору № 01/11 про надання правничої допомоги від 12.02.2025, укладений з Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», а не з адвокатом Білецьким Б.М.; додаткову угоду № 3375501 від 19.02.2025 до договору № 01/11 про надання правничої допомоги від 12.02.2025; акт № 3375501 від 19.02.2025 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг).
Звертає увагу на те, що акт № 3375501 від 19.02.2025 не містить інформації щодо надання правничої допомоги щодо складання та подання позовної заяви з додатками за договором про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 (ОСОБА_1.), а містить лише загальні положення, з яких неможливо встановити, що правнича допомога надавалась позивачу саме по справі ОСОБА_1. Така ж інформація міститься в детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних длч надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості.
Враховуючи, що в позовній заяві позивач зазначає, що для отримання професійної правничої допомоги він звернувся до адвоката Білецького Б.М., проте доказів на підтвердження не надав, а тому такі послуги адвокатом Міньковською А.В. могли бути надані щодо іншого боржника. Окрім цього, згідно з п. 4.9 додаткової угоди до договору «виплата гонорару здійснюється на умовах попередньої оплати (авансування) та/або, що підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання професійної правничої допомоги, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатським бюро». При цьому, позивач не надав підтвердження (квитанції, платіжного доручення) оплати наданих послуг Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» за вищевказаними документами. Так само, і не надано доказів надання послуг з правничої допомоги адвокатом Білецьким Б.М., та їх оплату позивачем. При цьому, представник відповідача звертає увагу на те, що представництво позивача здійснює керівник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНАС» ОСОБА_3 , а не адвокат Білецький Б.М., а тим більше Адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» в особі адвоката Міньковської А.В., а тому враховуючи викладене витрати на правничу допомогу є необґрунтованими.
Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження укладення відповідачем договору про споживчий кредит, перерахування кредитних коштів на виконання умов договору про споживчий кредит, порушення відповідачем своїх зобов'язань та їх розміру, відступлення права вимоги за договором, а також доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача, а також понесених судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Судові витрати, які очікує понести відповідач складаються з правничої допомоги та орієнтовно можуть складати 10000,00 грн, але будуть деталізовані та подані протягом п'яти днів з моменту винесення остаточного рішення.
Окрім вищезазначеного, представник відповідача звернув увагу на те, що згідно з п. 2.8 Договору про надання правничої допомоги, а також копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, адвокат Міньковська отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10 видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 01.11.2023 № 139. У той же час, у шапці доданої до позовної заяви копії досудової вимоги від 27.09.2023 зазначено « Міньковська Анастасія Володимирівна Свідоцтво № 6562 від 06.02.2020 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 36 від 06.02.2020 року». Тому, вважає, що цей документ є штучно створеним з метою збільшення обсягу доказів, оскільки станом на 27.09.2023 Міньковська А.В. ще не отримала свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів вбачається, що на підтвердження права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3375501 від 27.04.2021 позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» надало; копію Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (фактор) та ТОВ «МІЛОАН» (клієнт), разом із копіями затверджених форм додатків до цього договору (а.с. 21-26); копію Акту приймання-передачі Реєстру Прав вимог від 13 вересня 2021 року до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року (а.с. 27); копію витягу з Додатку до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, підписаного представниками ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 16); копії платіжних інструкцій на підтвердження оплати згідно Договору факторингу/відступлення права вимог № 07Т від 13.09.2021 р. та Додаткової угоди № 1 від 05.10.2022 року до Договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 р (а.с. 45-52).
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 5.1 договору факторингу клієнт зобов'язаний згідно письмового запиту фактора надати копії належним чином посвідчених кредитних договорів та всіх додатків до них, що підтверджують право вимоги, що були передані фактору відповідно до умов цього договору, по боржниках, перелік яких наведено у запиті. Передача наведених в цьому пункті договору документів підтверджується відповідним актом приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін на вимогу клієнта. Клієнт, також на обґрунтований запит фактора, може надати й інші необхідні документи, які безпосередньо необхідні для реалізації фактором права вимоги до боржників та стягнення суми боргу - в разі, якщо відповідні документи не обмежені щодо розголошення за законодавством України.
У постанові від 18.10.2023 у справі № 905/306/17 Верховний Суд зазначає, що для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо.
Відповідно до розділу 12 договору «Перелік додатків» сторонами затверджені форми додатків до цього договору, які складають невід'ємну частину Договору. Зокрема сторонами затверджені форма «Додаток № 1 Форма Реєстру прав вимог».
Згідно з ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Особливістю витягу з документів є те, що витяг - це точна копія тієї частини документа, яка має значення для вирішення спору, засвідчена уповноваженою (-ими) особою (-ами). Проте, з дослідженої копії витягу з Додатку до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, підписаного представниками ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН», наданої позивачем, вбачається, що це є документ довільної форми, який містить певну інформацію відносно боржника ОСОБА_1 . Проте, цей витяг не відповідає затвердженій сторонами формі Додатку № 1 Форма Реєстру прав вимоги. При цьому, копія Додатку № 1 до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року Реєстр прав вимоги від 13.09.2021 чи належним чином оформлений витяг з Додатку № 1 позивачем до позовної заяви не доданий.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
В силу норми ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Для підтвердження існування та розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 , за кредитним договором № 3375501 від 26.04.2021, перед ТОВ «МІЛОАН», право вимоги за якою, як стверджує позивач, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло на підставі договору факторингу № 07Т від 13.09.2021, позивач долучив до позовної заяви: копію анкети-заяви на кредит № 3375501, створеної на сайті: miloan.ua 26.04.2025 (а.с. 10-11); договір про надання споживчого кредиту № 3375501 від 27.04.2021, а також Додаток № 1 до цього договору «Графік платежів» та Додаток № 2 до цього договору «Паспорт споживчого кредиту № 3375501» (а.с. 31-36); копію відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 3375501, сформованої ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 17-19); копію платіжного доручення 44837010 від 27.04.2021 (а.с. 38); копію досудової вимоги вих. № 3303308946-АВ від 27.09.2023 (а.с. 41-42).
Щодо факту укладення кредитного договору та отримання грошових коштів відповідачем, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
За змістом статей 626, 628-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Позивач стверджує, що договір про надання споживчого кредиту № 3375501 від 27.04.2021 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі та підписаний Самусь Тетяною Юріївною за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого відповідачу електронним повідомленням (SMS).
Відповідач заперечує факт укладення договору № 3375501 від 27.04.2021 з ТОВ «МІЛОАН» та отримання кредитних коштів на підставі цього договору. Зокрема, у своїх запереченнях представник відповідача посилається на те, що позивач не довів факт належності вказаного у договорі номеру телефону НОМЕР_1 саме відповідачу, в той час як відповідач таким номером телефону не користується. Крім того, посилається на те, що ні анкета-заява, ні договір про споживчий кредит № 3375501, ні додатки до цього договору не містять інформації про підписання (в тому числі електронним способом) їх, як ОСОБА_1 , так і ТОВ «МІЛОАН», а зазначення у тексті договору особистих даних відповідача не підтверджує підписання нею кредитного договору в електронній формі.
Судом встановлено, що в анкеті-заяві містяться особисті дані відповідача ОСОБА_1 , а саме: прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційний номер, дата народження, стать, вік, номер мобільного телефону та адреса електронної пошти, серія та номер паспорта громадянина України, адреса проживання тощо, відмітки про надані позичальником згоди: Правила кредитування, Бюро кредитних історій, Фінансовий моніторинг, а також, процес оформлення та розгляду заяви 3375501 із зазначенням дати та часу вчинення відповідних дій (зокрема, заповнення заявки 2021-04-26 09:11:56 - 2021-04-27 11:52:41, автоматична перевірка 2021-04-27 11:52:41 - 2021-04-27 11:52:43, додавання картки 2021-04-27 11:52:43 - 2021-04-27 11:56:41, автоматична перевірка 2021-04-27 11:56:41 - 2021-04-27 11:57:03, перевірка у БКІ 2021-04-27 11:57:03 - 2021-04-27 11:59:01, скоринг 2021-04-27 11:59:01 - 2021-04-27 11:59:04, підтвердження змін умов 2021-04-27 11:59:04 - 2021-04-27 12:02:25, обробляється 2021-04-27 12:02:25 - 2021-04-27 12:02:33, підписання договору 2021-04-27 12:02:33 - 2021-04-27 12:03:42, оброблено 2021-04-27 12:03:42). Замовлена сума - 10000,00 грн на 30 днів. Погоджені умови кредитування: сума - 3000,00 грн, строк - 30 днів, комісія за надання - 0,00 % одноразово, ставка процентів - 0,01 % за кожен день користування. Анкета-заява на кредит № 3375501 від 26.04.2025 не містить електронного підпису позичальника (а.с. 10-11).
До позовної заяви, також, додано індивідуальну частину Договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021, на першому аркуші якого міститься напис «підписано ОСОБА_2 , ТОВ Мілоан. Час: 27.04.2021 12:02». При цьому, сам підпис представника (генерального директора) ТОВ «Мілоан» відсутній. Жодних доказів підписання цього договору відповідачем ОСОБА_1 договір не містить (а.с. 31-34).
Відповідно до п. 6.1 договору № 3375501 від 27.04.2021 цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Розміщені в Особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту, або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.3 договору додатки до договору, в тому числі, Паспорт споживчого кредиту, Графік платежів є невід'ємними частинами договору.
Додаток №1 до Договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 (Графік платежів) не містить підписів сторін (а.с. 35).
У додатку № 2 до Договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 (Паспорт споживчого кредиту), а саме, у розділі 6, містяться записи «Підпис кредитодавця: підписано електронним підписом ОСОБА_2 » та «Підпис споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором)». При цьому, самі підписи сторін відсутні (а.с. 35 (зворотний бік)-36).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції чинній на дату укладення договору) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
У пункті 5 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію») .
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Як зазначено у статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Водночас електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, із системного аналізу зазначених вище положень закону вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, надані позивачем анкета-заява та договір про споживчий кредит з додатками не містять електронних підписів (одноразових ідентифікаторів) сторін, які б підтверджували факт укладення договору на вказаних у ньому умовах, а також цілісність кредитного договору та додатків до нього.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім'я, по батькові відповідача, адреса його проживання, серія, номер паспорта, ідентифікаційний код тощо) саме по собі не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі.
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
На підтвердження надання відповідачу та зарахування на її банківську карту кредитних коштів в розмірі 3000,00 грн позивачем додано до позовної заяви копію платіжного доручення 44837010 від 27.04.2021, де зазначена наступна інформація: платник - ТОВ «Мілоан», отримувач ОСОБА_1 , Кредит рах.№ НОМЕР_3, сума 3000,00 Українська гривня, призначення платежу: Кошти згідно договору 3375501. Копія платіжного доручення засвідчена підписом (без зазначення посади та ПІБ підписанта) та печаткою ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 38).
Відповідно до п. 1.2, 1.3 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (в редакції чинній на дату, вказану у платіжному дорученні - 27.04.2021) (далі - Інструкція) інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Згідно з п. 1.4 Інструкції платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючого банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 2.1 глави 2 Інструкції розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів, їх реєстрів та відомості заповнюються згідно з вимогами, зазначеними в указівках щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, їх реєстрів та відомості (додаток 9) та відповідних главах цієї Інструкції.
Бланки розрахункових документів (крім розрахункових чеків, що належать до документів суворого обліку та/або виготовляються і розповсюджуються централізовано) виготовляються на папері формату А4 або А5 будь-яким способом (друкарським, з використанням комп'ютерної техніки тощо) за умови обов'язкового забезпечення наявності та схематичного розташування всіх елементів (рамки, лінії, текстові елементи тощо, за винятком цифр у квадратних дужках, що позначають номери реквізитів) згідно із зразками наведеними в додатках до цієї Інструкції. Усі текстові елементи бланків мають бути виконані українською мовою (п. 2.2 глави 2 Інструкції).
Відповідно до п. 2.14 глави 2 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».
Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.
У розрахункових документах дата, зазначена в реквізиті «Дата виконання», має відповідати: даті списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку; даті списання коштів з рахунку платника та з кореспондентського рахунку банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
З наданої позивачем копії платіжного доручення вбачається, що воно не відповідає вимогам цієї Інструкції та формі платіжного доручення, наведеній у Додатку 3 до цієї Інструкції.
Крім того, номер карткового рахунку, зазначеного в даному платіжному дорученні як рахунок отримувача ОСОБА_1 ні в анкеті-заяві, ні договорі про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021, а також у жодному іншому документі, наданому позивачем, не зазначений.
За таких обставин, долучена до позовної заяви копія платіжного доручення 44837010 від 27.04.2021 не може вважатися належним та допустимим доказом надання відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів в кредит на підставі договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2021 та наявності у неї та розміру заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі.
Водночас, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі та відсилання клієнту.
Згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.
Відповідно до п. 63 Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
На підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідача позивачем також надана копія відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 3375501, складена ТОВ «МІЛОАН».
Проте, як слушно зазначає представник відповідача, цей документ не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в поданій заяві, не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких проплат за кредитним договором. Цей документ складений первісним кредитором та за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, вказана в ньому інформація не може бути доказом наявності та розміру заборгованості, яку просить стягнути позивач.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 01.08.2022 у справі № 369/11694/15-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.
Позивач не заявляв жодних клопотань щодо витребування доказів на підтвердження факту отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів на підставі договору № 3375501 від 27.04.2025.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, позивач не надав та у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази як на підтвердження факту укладення між первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 3375501 від 27.04.2025, так і на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів на підставі цього договору та факту існування та розміру заборгованості відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). При цьому, згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України), а також електронними доказами, якими є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (ч. 1 ст. 100 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів укладення 27.04.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 3375501 та виконання ТОВ «МІЛОАН» умов кредитного договору щодо здійснення безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, тобто існування у ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до ОСОБА_1 на момент відступлення права вимоги за договором факторингу № 07Т від 13.09.2021, а також належного підтвердження факту переходу права вимоги за цим договором до позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не підлягає задоволенню.
Позивач, окрім заборгованості за кредитним договором, просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Враховуючи положення п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та те, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, суд не вирішує питання обґрунтованості заявлених позивачем до стягнення судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 7, 12, 13, 76-80, 81, 83, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
У позові ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Повне рішення складене 14 липня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари Київської області, 07406, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Головуючий суддя Т.М. Солдатова