8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
Додаткова
14 липня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1942/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали справи
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків
до Фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Василівни, м.Київ (адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення 39204,52 грн
04.06.2025 року позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельникової Олени Василівни про стягнення заборгованості за Договором оренди № 1754 від 20.06.2008 в розмірі 39204,52 грн, з яких: 32723,85грн - орендна плата за період 10.2022 - 11.2023; 6480,67 грн - пеня за період 10.2022 - 11.2023.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2025 року відкрито провадження у справі №922/1942/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.
24.06.2025 року відповідач надав до суду заяву (вх.№14893), в якій просив суд закрити провадження у справі №922/1942/25, у зв'язку із повною сплатою заборгованості, на підтвердження надає квитанцію №TS204707 від 23.06.2025 року.
07.07.2025 року позивач надав до суду заяву (вх.№15811), в якій просив закрити провадження у справі № 922/1942/25, у зв'язку зі сплатою відповідачем заборгованості та пені за Договором, що є предметом спору, в повному обсязі, також просив суд повернути судовий збір та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2025 року задоволено заяви позивача та відповідача про закриття провадження у справі №922/1942/25. Постановлено закрити провадження у справі №922/1942/25 на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
08.07.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про долучення доказів, а саме акту здавання-приймання наданих послуг (вх.№15937).
08.07.2025 року відповідач надав до суду заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, в яких просить суд скасувати розмір правничої допомоги, оскільки він є неспівмирним із складністю справи (вх.№15982).
Розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже наведеною нормою визначено, що суд, який ухвалив рішення у справі, може за заявою учасника справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022у справі № 922/1964/21).
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивачем визначено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
07.07.2025 року позивач надав до суду заяву про закриття провадження у справі (вх.№15811), в якій зокрема просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Проте, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, до заяви не було долучено доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат.
Надалі, 08.07.2025 року позивач надав до суду клопотання про долучення доказів, а саме акту здавання-приймання наданих послуг від 01.07.2025 року (вх.№15937).
Водночас, ст.80 ГПК України визначений порядок подання доказів.
Положеннями частини дев'ятої статті 80 ГПК України визначено, що копії доказів (крім речових доказів), які подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.7 ст.42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Разом з тим, усупереч наведеним вище вимогам, позивачем не надано до суду доказів направлення відповідачу копії заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також доказів та підтвердження відшкодування таких витрат.
Як зазначено в додатковій ухвалі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №910/3456/22, ст.129 Господарського процесуального кодексу України хоча і не містить прямої норми щодо обов'язкового надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні, однак відсутність такої вказівки не звільняє заявника від виконання обов'язку щодо надсилання копії доказів іншій стороні на виконання вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України №2" наголошено, що принцип рівності сторін - це один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд виходить з того, що сукупний аналіз положень статей 126 - 129 ГПК України дає підстави дійти висновку, що чинне процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди з розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.
З огляду на те, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, не надсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливість іншого учасника судового розгляду бути ознайомленим з їх змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють іншу сторону можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19).
Керуючись основними засадами господарського судочинства щодо рівності процесуальних прав і обов'язків учасників спору (змагальності сторін), суд зазначає, що у розгляді питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу як складової судових витрат, зокрема, визначених статтею 129 ГПК України, перевірка доказів, поданих стороною на обґрунтування та підтвердження суми понесених стороною витрат та, відповідно, надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цією стороною порядку, визначеного як у частині восьмій статті 129 ГПК України, так і у статті 80 ГПК України. За інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Як свідчать матеріали справи, позивачем на підтвердження понесення витрат пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги разом з позовною заявою було надано до суду ордер АХ №1255989 від 28.04.2025, договір про надання послуг з адвокатської діяльності №47 від 31.12.2024, протокол згода на договірну ціну, заявка від 25.04.2025 №3216.
08.07.2025 року позивачем було надано акт №17 здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) від 01.07.2025 за договором про надання послуг з адвокатської діяльності №47 від 31.12.2024.
Однак, суд зазначає, що до заяви позивача, в якій останній просив стягнути витрати на правничу допомогу (вх.№15811 від 07.07.2025) та до клопотання про долучення доказів, а саме акту здавання-приймання наданих послуг від 01.07.2025 року (вх.№15937 від 08.07.2025) не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надсилання копій доказів, які підтверджують розмір понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції іншій стороні, а саме Фізичній особі-підприємцю Мельниковій Олені Василівні у законодавчо визначеному порядку, у письмовому вигляді листом з описом вкладення.
При цьому суд зауважує, що відповідні докази мають бути направлені у спосіб передбачений чинним процесуальним законодавством, зокрема приписами ч. 7 ст. 42 ГПК України, а саме у письмовому вигляді листом з описом вкладення.
Відсутність таких доказів позбавляє суд можливості перевірити чи дійсно заявником було направлено іншій стороні саме копії документів, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Отже недотримання позивачем процесуальних вимог щодо надіслання відповідачу копій доказів, які підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу має наслідком не прийняття до уваги судом відповідних доказів, у зв'язку із відсутністю підтвердження надсилання (надання) їх відповідачу, відповідно до ч.9 ст.80 ГПК України.
Крім того, неподання стороною копій документів, пов'язаних з наданням правничої допомоги, іншій стороні позбавляє останню можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а суд - можливості надати оцінку їх обґрунтованості, правових підстав та обсягу їх стягнення (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 21.08.2019 №922/2821/18 та у постанові від 15.06.2020 у справі №910/18646/19).
Також суд вважає необхідним звернути увагу, що у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №640/1037/21 наголошується, що суд першої інстанції повинен був переконатися про обізнаність відповідача щодо подання представником позивача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у відповідному розмірі. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове рішення щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на правову допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх не співмірності. Аналогічний підхід щодо не встановлення факту направлення заяви про вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи за подібних обставин застосовано Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі № 640/9792/20.
Наведене вище узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 915/1624/16.
Враховуючи викладене, суд, виходячи з критеріїв, визначених у статтях 129 ГПК України, керуючись положеннями статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 80, 126, 129, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткова ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.
Додаткову ухвалу підписано 14.07.2025
Суддя К.В. Аріт
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.