14.07.2025м. СумиСправа № 920/1007/25
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
розглянув матеріали позовної заяви №б/н від 10.07.2025 (вх. №3920 від 10.07.2025)
за позовом Комунального підприємства «Теплогарант» (вул. Садова, буд. 39А, м. Конотоп, Сумська область, ідентифікаційний код 32325215)
до відповідача - Фізичної особи - підприємця Фабрис Лариси Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
про стягнення 1010215 грн 30 коп.
Суть питання, що вирішується ухвалою.
Позивач 10.07.2025 звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 1010215 грн 30 коп. основного боргу за послуги з постачання теплової енергії, яка виникла за період з жовтня 2023 року по березень 2025 року включно. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Суд дійшов висновку, що вказана позовна заява підлягає передачі на розгляд іншому суду, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких суд дійшов вищезазначеного висновку. Законодавство, що підлягає застосуванню.
Згідно із ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, просторова компетенція однорідних судів.
Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Згідно з частинами першою і другою статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч.5 ст.29 ГПК України).
Правило територіальної підсудності, закріплене у частині п'ятій статті 29 ГПК України, є прикладом підсудності, яка застосовується для деяких позовів, особливий характер яких обумовлює доцільність надання позивачеві можливості пред'явити позов не лише в судах за місцем проживання/місцезнаходження відповідача, тобто у порядку застосування положень загальної територіальної підсудності, але і в інших судах.
Визначена частиною п'ятою статті 29 ГПК України підсудність за місцем виконання договору не залежить від сторін договору і можливої зміни ними свого місця проживання/місцезнаходження, не надає жодній із сторін переваг порівняно з іншою.
Правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачені статтею 532 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Суд вважає, що виконання зобов'язання повинне оцінюватися у комплексі прав та обов'язків обох сторін, а сам предмет спору повинен бути пов'язаним із відповідним виконанням договору безпосередньо відповідачем у певному місці.
Згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Суд звертає увагу, що правила зазначеної статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці, а тому наявність вказаної обставини є основною для можливості звернення позивачем до Господарського суду Сумської області з даним позовом.
Обґрунтовуючи звернення до Господарського суду Сумської області, позивач посилається також на правило виключної підсудності і пред'являє позов за місцезнаходженням нерухомого майна - нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_2 , яке забезпечується тепловою енергією, тому, на його думку, розгляд справи повинен здійснювати Господарський суд Сумської області.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Суд критично оцінює позицію позивача з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 дійшла висновку, що на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла в наслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладено щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.
У позові заборгованість стягується не за договором щодо користування нерухомим майном, а щодо невиконання зобов'язань за надані послуги з постачання теплової енергії. Тому суд не вбачає підстав для застосування правил ст. 30 ГПК України щодо виключної підсудності.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ч. 5 ст. 29, ч. 3 ст. 30 ГПК України та необхідність визначення підсудності за загальними правилами.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)
«Суд» повинен користуватись юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).
Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 2 ст. 27 ГПК України).
Як зазначає сам позивач, та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зробленого судом 11.07.2025, відповідач - Фізична особа - підприємець - зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи, що зобов'язання зі сплати заборгованості не є такими, що можуть виконуватись лише в певному місці, а також те, що адресою реєстрації відповідача є смт. Хорошеве, Харківський район, Харківська область, то суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі матеріалів позовної заяви з додатками за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Харківської області.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 234, 235 ГПК України, суд
1. Матеріали позовної заяви №б/н від 10.07.2025 (вх. №3920 від 10.07.2025) за позовом Комунального підприємства «Теплогарант» до Фізичної особи - підприємця Фабрис Лариси Василівни про стягнення 1010215 грн 30 коп. - направити за підсудністю до Господарського суду Харківської області (майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд, м. Харків, 61022).
2. Відповідно до ч. 5 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (ч.7 ст. 6 ГПК України).
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. ст. 255-257 ГПК України.
Ухвала підписана суддею 14.07.2025.
Суддя О.Ю. Резніченко