вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" липня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/362/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Агаєвій Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр"
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 1 248 709 грн. 34 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Макаренко Тетяна Дмитрівна (поза межами залу суду);
Від відповідача: Бараняк Віктор Андрійович (поза межами залу суду).
25 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 1 248 709 грн. 34 коп.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" та Товариствам з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" укладено договір № 434/24 про організацію перевезень вантажів у власному (орендованому) рухомому складі, на виконання умов якого позивач здійснив замовлені перевезення (доставку), що підтверджується актами наданих послуг та звітами експедитора про обсяги наданих робіт.
Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі виконав свої зобов'язання по оплаті за виконані позивачем перевезення у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання. За твердженням позивача, за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати за виконанні перевезення у відповідача виник перед позивачем борг в сумі 1 160 398 грн. 77 коп. Крім того, за неналежне виконання договору поставки позивачем нараховано відповідачу 88 310 грн. 57 коп. неустойки.
Відповідач у свою чергу позовні вимоги визнає в частині основного боргу в розмірі 960 398 грн. 77 коп., з врахуванням часткової оплати у розмірі 200 000 грн. 00 коп. Щодо вимог позивача про стягнення 88 310 грн. 57 коп. неустойки, останні позивач не визнає та зазначає про їх надмірність. Окрім того, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/362/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 1 248 709 грн. 34 коп., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче судове засідання на 20 травня 2025 року.
13 травня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі та просить суд у задоволенні позову відмовити.
19 травня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача, відповідно до якої останній спростовує доводи викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву та просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
20 травня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження в частині позовних вимог.
В судовому засіданні 20 травня 2025 року оголошено перерву до 03 червня 2025 року.
20 травня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача.
02 червня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 червня 2025 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/362/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 1 248 709 грн. 34 коп. та призначено розгляд справи № 918/362/25 до судового розгляду по суті на 17 червня 2025 року.
16 червня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17 червня 2025 року відкладено розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 08 липня 2025 року.
В судовому засіданні 08 липня 2025 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача у свою чергу позовні вимоги визнав частково та заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (далі - Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" (далі - Замовник) укладено Договір № 434/24 від 04 вересня 2024 року про організацію перевезень вантажів у власному (орендованому) рухомому складі (далі - Договір).
Даний Договір регулює взаємовідносини між Замовником та Експедитором, що пов'язані з наданням послуг Замовникові з організації перевезень вантажів, вказаних в узгоджених сторонами цього Договору заявках, у власному (орендованому) рухомому залізничному складі Експедитора або інших підприємств. Також цей договір регулює взаємовідносини між Замовником і Експедитором з оплати за користування власним (орендованим) рухомим складом і його збереженню відповідно до стандарту Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" СТП 03.01- 002:2023 як у випадках організації перевезень вантажів за заявками Замовника, так і у випадках організації перевезень за заявками інших юридичних осіб, де Замовник є вантажоодержувачем, вантажовідправником, власником під'їзних колій. Замовник здійснює оплату за користування власним (орендованим) рухомим залізничним складом, перевезення вантажів в якому організовує Експедитор, з моменту здачі залізницею рухомого складу на під'їзні колії юридичних осіб, що примикають до станції навантаження/вивантаження до моменту його повернення на станцію примикання залізниці (п. 1.1. Договору).
Відповідно до договору за винагороду (плату) Експедитор здійснює операції з організації перевезень вантажів, вказаних в заявках (дорученнях) Замовника, у власному (орендованому) рухомому складі шляхом укладання відповідних договорів з іншими юридичними особами. Дані угоди здійснюються від імені Експедитора за рахунок Замовника. Для організації перевезень вантажів, вказаних в заявках Замовника, Експедитор, надає власний (орендований) рухомий склад (п. 1.2. Договору).
Згідно п. 2.2.1 Договору Замовник зобов'язаний надавати Експедитору заявки на обсяги перевезень вантажів і інші види послуг, які плануються за три доби до запланованого перевезення за формою, встановленою Експедитором.
Зважаючи на викладені умови договору відповідачем направлено позивачу у період грудня 2024 року, січня 2025 року наступні заявки на перевезення, а саме: № 95 від 25 грудня 2024 року, № 96 від 26 грудня 2024 року, № 97 від 27 грудня 204 року, № 98 від 28 грудня 2024 року, № 99 від 28 грудня 2024 року, № 100 від 28 грудня 2024 року, № 101 від 30 грудня 2024 року, № 1 від 02 січня 2025 року, № 2 від 09 січня 2025 року.
Вартість послуг, які надаються Замовнику, на підставі заявок останнього, вид, найменування вантажу, станції відправлення та призначення, а також інші умови, пов'язані з виконанням Договору встановлюються Договором та Додатковими угодами до нього.
Так, між позивачем та відповідачем підписано Додаткові угоди від 30 листопада 2024 року, від 31 грудня 2024 року, від 09 січня 2025 року до Договору 434/24 від 04 вересня 2024 року, якими узгоджено вартість наданих на підставі заявок Замовника послуг з організації перевезень вантажів у власному (орендованому) рухомому складі.
На виконання п. 2.1.1. та п. 2.1.2. договору, додаткових угод та заявок відповідача, позивачем за період грудень 2024 року - січень 2025 року надано послуги відповідачу з організації перевезень 72 вагонів на загальну суму 1 332 476 грн. 75 коп., з ПДВ, що підтверджується актами наданих послуг (виконаних робіт) №312240098 від 31 грудня 2024 року, № 301250022 від 13 січня 2025 року які підписані відповідачем без зауважень та заперечень.
Згідно п., 2.2.4 Договору, Замовник зобов'язаний здійснювати оплату послуг, що надаються, оплату за користування рухомим складом і винагороду (плату) Експедитора в порядку, передбаченому цим Договором.
У разі оплати Експедитором додаткових зборів та інших додаткових витрат, пов'язаних з організацією перевезень вантажів по заявкам Замовника, які не включені у вартість, яка погоджена в додаткових угодах до даного договору, Замовник відшкодовує Експедитору всі фактично понесені витрати і додаткові платежі, пред'явлені АТ "Укрзалізниця" або її структурними підрозділами, на умовах, передбачених пунктом 3.1 Договору, окрім тих, що виникли з вини Експедитора та/або є наслідками його протиправної дії.
Вартість наданих на підставі заявок Замовника вантажів у власному (орендованому) рухомому складі узгоджується сторонами додатково в залежності від поданої Замовником заявки і вказується в додаткових угодах до цього договору, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.2.).
У відповідності до п. 3.1. Договору оплата організації перевезень вантажів та відшкодування витрат Експедитора має здійснюватися шляхом авансових платежів. Замовник здійснює оплату за користування власним (орендованим) рухомим складом впродовж 3-х діб з моменту виставлення Позивачем (Експедитором) рахунку.
Крім того, п. 3.4. Договору передбачена винагорода Експедитору у розмірі 0,1% від вартості організації перевезень, вартості плати за користування рухомим складом і інших послуг, що надаються за даним договором (без ПДВ) і утримуються Експедитором самостійно з авансових платежів Замовника, передбачених пунктом 3.1. Договору.
У лютому 2025 року за послуги надані позивачем, відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на загальну суму 200 000 грн. 00 коп. Зазначеним платежем у розмірі 200 000 грн. 00 коп. відповідачем сплачено попередні рахунки, а також, частково на суму 190 816 грн. 70 коп. здійснено оплату рахунку № Э12240098 від 31 грудня 2024 року до акту наданих послуг (виконаних робіт) № Э12240098 від 31 грудня 2024 року.
У відповідності до п. 3.1. Договору оплата організації перевезень вантажів та відшкодування витрат Експедитора має здійснюватися шляхом авансових платежів. Відповідач (Замовник) здійснює оплату за користування власним (орендованим) рухомим складом впродовж 3-х діб з моменту виставлення Позивачем (Експедитором) рахунку. Згідно п. 4.1. Договору, Сторони Договору несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору відповідно до законодавства України.
Судом встановлено, на момент розгляду справи відповідач не виконав зобов'язання за договором перед позивачем щодо оплати за виконані перевезення на суму 1 160 398 грн. 77 коп., відтак саме в такій сумі становить заборгованість відповідача перед позивачем.
Також враховуючи, що відповідач припустився прострочення за оплату виконаних перевезень, відповідно до умов договору, позивач просить суд стягнути з останнього 88 310 грн. 57 коп. неустойки.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до встановлених обставини вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з організації перевезень за договором. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає порушеними свої права в частині своєчасної оплати за виконані перевезення.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору організації перевезень вантажів.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частиною 1 статті 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Аналогічні положення містяться у ст. 316 ГК України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частини друга та третя ст. 929 ЦК України).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 04 вересня 2024 року № 434/24.
В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію договору 04 вересня 2024 року № 434/24; копії додаткових угод від 30 листопада 2024 року, 31 грудня 2024 року, 09 січня 2025 року до договору від 04 вересня 2024 року № 434/24; копії рахунків на оплату; копії актів наданих послуг; копії заявок (на замовлення перевезення); копії звітів експедитора про обсяг наданих послуг.
На підставі наданих позивачем доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по перевезенню вантажів; факт здійснення позивачем замовлених відповідачем перевезень; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті за договором по здійсненним перевезенням; факт виникнення основної заборгованості.
Отже, судом встановлено, що відповідач не виконав умов договору та не оплатив поставлену продукцію в повному обсязі в сумі 1 160 398 грн. 77 коп.
Доказів протилежного відповідачем не наведено.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи (відповідно до долучених відповідачем платіжних інструкцій) відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості по договору у розмірі 200 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Отже, судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення 200 000 грн. 00 коп. заборгованості відсутній, тому, провадження в даній частині позову підлягає до закриття.
Зважаючи на вказані обставини, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 960 398 грн. 77 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 88 310 грн. 57 коп. неустойки, суд зазначає наступне.
Суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA 360 встановив, що позивачем вірно нараховано суму неустойки.
Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягає наступна сума неустойки - 88 310 грн. 57 коп., нарахована відповідно до п. 4.4. договору.
З правовою позицією позивача, суд погоджується.
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України: у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими нормативним актами.
Згідно п. 5.1. укладеного між позивачем та відповідачем договору № 434/24 від 04 вересня 2024 року про організацію перевезень вантажів у власному (орендованому) рухомому складі (надалі - Договір) сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним договором, якщо це стало наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладання Договору в результаті подій надзвичайного характеру, які сторона не могла запобігти доступними способами. До обставин непереборної сили прирівнюються військові дії, страйки, стихійні лиха, конвенційні заборони, оголошені залізницею, прийняття законодавчим або іншим органом влади актів, що істотно погіршують або перешкоджають виконання зобов'язань за Договором.
Сторона, що посилається на обставини непереборної сили, зобов'язана інформувати іншу сторону про настання подібних обставин не пізніше 24 годин з моменту, коли їй стало відомо про настання відповідних подій (п. 5.2. Договору).
Належним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості будуть служити документи, видані Торгово-промисловою палатою України (в тому числі регіональною) (п. 5.3. Договору).
У відзиві на позовну заяву вказано, що першопричиною заборгованості відповідача передусім є повномасштабне вторгнення, яке особливо вплинуло саме на останнього через його локацію, близьку до білорусі, страх працівників та контрагентів, порушення логістичних ланцюгів.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять інформації про те, що відповідачем повідомлено позивача про настання обставин непереборної сили, не було надано жодного документу, який би підтвердив твердження відповідача про форс-мажорніобставини.
Ключовим у форс-мажорних обставинах є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (Постанови КГС ВС від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21).
Війна в України є прикладом форс-мажору, однак ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Сторона, яка посилається на форс мажор, повинна дотриматися умов договору стосовно вчасного та належного повідомлення сторони договору про обставини форс-мажору, що унеможливлюють належне виконання обов'язків за договором.
Отже, відповідач укладаючи Договір на другий рік війни та замовляючи у позивача послуги з організації перевезення вантажів у власному (орендованому) рухомому складі продовжував вести господарську діяльність, однак при невиконанні своїх зобов'язань, щодо сплати за надані послуги безпідставно посилається на недоведені і на документально не підтверджені обставини.
Враховуючи зазначене, вказана позиція відповідача оцінюється судом критично, не може бути підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Щодо аргументу відповідача про зменшення/відмову заявлених штрафних санкцій, слід зазначити наступне.
Відповідач зазначає, що суть діяльності позивача за договором полягає в наданні саме послуг, натомість аж ніяк не підтверджено, що заборгованість відповідача спричинила реальні збитки позивачу і з огляду на вказане, сама суть неустойки у цьому спорі нівельована, хоча є досить значною для відповідача, при наймі у відповідача великої кількості працівників (сторінка 7,8 відзиву на позовну заяву, пункт 4.5, 4.6).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 4.4. Договору передбачена відповідальність Замовника перед Експедитором за несвоєчасну оплату наданих послуг у вигляді неустойки у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Частиною першою статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Суд зазначає, що відповідач укладаючи договір з позивачем був обізнаний о потенційних ризиках по невиконанню відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. У якості аргументу своєї добросовісної поведінки відповідач вказує на те, що останній розраховував на виплату йому заборгованості від його контрагента, однак не передбачив можливість завдання своїми діями шкоди правам і інтересам позивача. Враховуючи зазначене, дії відповідача, не можуть свідчити про його добросовісність.
Окрім того, як на підставу добросовісної поведінки відповідач зазначає, також про: збитки через повномасштабне вторгнення російської федерації, особливо в 2022 році; погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Біонерджітранс" у справі № 918/1105/22; затвердження мирових угод у справах № 918/468/23, 918/494/23, 918/466/23; податкові втрати; застосування податкових санкції щодо відповідача.
Суд оцінює критично вказані вище аргументи відповідача, оскільки вбачається накопичення останнім заборгованість перед своїми контрагентами, систематичне не виконання своїх зобов'язань за договорами. У кожній із зазначених відповідачем справ, сплата боргу і ухвалення мирових угод було тільки після подання контрагентами позовів до відповідача.
Відповідно до матеріалів справи вбачається, що позивач намагаючись у досудовому порядку вирішити спор, направив на адресу відповідача претензію вих. № 62/1 від 19 лютого 2025 року, однак не зважаючи на те, що після отримання претензії відповідач не направив на адресу позивача відповідь на претензію, яка свідчила про те, що відповідач відповідально відноситься до виконання своїх зобов'язань і намагається врегулювати складну ситуацію.
Окрім того, слід зазначити, що сплата 200 000 грн. 00 коп. заборгованості по договору, відбулася після порушення провадження у справі № 918/362/25, тобто, відповідач до відкриття провадження у справі не вчиняв активних дій для здійснення оплати заборгованості.
Отже, у сукупності встановленого, суд встановлює, що така поведінка відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.
Суд зазначає, що аргументи відповідача говорять виключно про інтереси і негативні наслідки для останнього, які виникли цілеспрямованими діями останнього, вважаючи, що невиконання зобов'язання є нормальною поведінкою, за яку не потрібно нести жодну відповідальність і жодним чином не враховує інтереси позивача. Інших аргументів які б дали суду можливість оцінити негативні наслідки стягнення з відповідача неустойки, останнім не надано.
Враховуючи розмір неустойки і недобросовісність поведінки відповідача, яка свідчить про цілеспрямоване ухилення від виконання договірних зобов'язань, у сукупності свідчить про справедливе нарахування та стягнення неустойки з відповідача. При задоволенні судом позовних вимог позивача щодо розміру і стягнення неустойки у повному розмірі на користь позивача, буде свідчити про дотримання балансу інтересів сторін та суті відповідальності, яку сторони передбачали при укладанні договору.
Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 12 місяців, суд зазначає таке.
За змістом п. 2 частини 6 статті 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (частини третя - п'ята статті 331 ГПК України).
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26 червня 2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява № 22774/93, п. 74).
Таким чином, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України.
Відповідно до вказаної статті, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема:
- законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012);
- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012);
- відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, п. 40);
- за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Тому, особа, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Водночас, питання щодо розстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду та є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та дослідження доказів.
Оцінюючи надані відповідачем обґрунтування про розстрочення виконання рішення суду разом із доказами, суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні аргументи відповідача не підтверджують наявності виняткових обставин у розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, та які б могли бути підставою для розстрочення його виконання.
Складне фінансове становище заявника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання рішення суду; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Відповідачем не надані належні та допустимі докази тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України, а саме:
- відсутність коштів на рахунках;
- відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення;
- наявність реальної загрози банкрутства.
З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (відповідачем) всупереч приписів ч. 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду та про відмову в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
Підсумовуючи усе вищеописане суд констатує, що невиконання відповідачем зобов'язання в укладених з позивачем правочину порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за виконанні перевезення та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення з відповідача суми основної заборгованості та штрафних санкцій у вигляді стягнення неустойки.
Суд, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, тому, позов слід задоволити у повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Згідно зі ст. 129 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти на Відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" 200 000 грн. 00 коп. основної заборгованості - закрити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанський гранітний кар'єр" (34552, Рівненська обл., Сарненський р-н., с. Селище, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 14338719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 46-46а, код ЄДРПОУ 30600592) 960 398 (дев'ятсот шістдесят тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 77 коп. суми основної заборгованості, 88 310 (вісімдесят вісім тисяч триста десять) грн. 57 неустойки.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 14 липня 2025 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Вадим Торчинюк