вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"07" липня 2025 р. Справа № 918/500/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради
до фізичної особи-підприємця Бобер Людмили Василівни
про стягнення заборгованості в сумі 34 894 грн 75 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Семенович В.С. (самопредставництво);
відповідач - Бобер Л.В.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 7 липня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
У червні 2025 року Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Бобер Людмили Василівни (далі - ФОП Бобер Л.В., відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 34 894 грн 75 коп., з яких: 28 306 грн 82 коп. - основна заборгованість та 6 587 грн 93 коп. - пеня.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. В позовній заяві позивачем зазначено, що судові витрати складаються з судового збору.
До позовної заяви Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради долучено платіжну інструкцію від 3 червня 2025 року № 52 (внутрішній номер 427600255) про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 028 грн 00 коп.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності і передається в оренду на аукціоні, від 16 червня 2023 року № 2335 в частині оплати орендної плати, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 34 894 грн 75 коп., з яких: 28 306 грн 82 коп. - основна заборгованість та 6 587 грн 93 коп. - пеня.
Ухвалою суду від 4 червня 2025 року позовну заяву Управління прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 7 липня 2025 року.
4 липня 2025 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог позивача. Зокрема відповідач зазначає, що орендна плата за спірне приміщення здійснювалася в повному обсязі, а відтак сума заборгованості є необґрунтованою. Відповідач зазначає, що у спірному приміщенні був розташований заклад громадського харчування, однак у зв'язку з оголошенням військового стану та значним скороченням відвідувачів відповідач змушений був припинити підприємницьку діяльність та розірвати договір оренди та повернути майно. Також відповідач зазначає, що на даний час потребує лікування, оскільки має хронічне захворювання, та після припинення підприємницької діяльності перебуває у пошуках роботи. Крім того відповідач зазначає норми законодавства, що регулюють підстави зменшення розміру неустойки.
Представник Управління у судовому засіданні 7 липня 2025 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач у судовому засіданні 7 липня 2025 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
16 червня 2023 року між Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Бобер Людмилою Василівною (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності і передається в оренду на аукціоні № 2335 (далі - Договір).
Згідно пункту 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу дев'ятиповерхової будівлі (приміщення №№ І, І/1, І/2, ІІ, ІІ/1, ІІ/2, ІІ/4 будівлі за літ. "А-9" згідно з технічним паспортом від 06.11.2019 р., виготовленим КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації") загальною площею 54,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Орендодавцем одночасно з підписанням договору (пункт 2.1. Договору).
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що орендна плата становить 4 200,00 грн. без податку на додану вартість (місячна орендна плата визначена за результатами проведення аукціону). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначається законодавством.
Відповідно до п. 3.2. Договору орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році на річний індекс інфляції такого року.
Згідно умов пункту 3.3. Договору Орендар сплачує орендну плату на рахунок Орендодавця щомісяця до 20 числа поточного місяця.
Пунктом 3.6 Договору визначено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується Орендодавцем. Орендодавець може звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за договором, за якими у Орендаря є заборгованість.
Відповідно до п. 3.7. Договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності) (пункт 3.9. Договору).
В пункті 12.8. Договору зазначено, що про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи Орендодавця, передбачених пунктом 12.7. договору, Орендодавець повідомляє Орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститьсь опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менше як 15 та не більше як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п'яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем контролю за використання майна). Лист пересилається поштовим відправленням з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого майна.
Якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист, в якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.
Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення договору поштовим відправленням з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця.
Судом встановлено, що 16 червня 2023 року нежитлове приміщення площею 54,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 Управлінням було передано ФОП Бобер Л.В., що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради.
В свою чергу, ФОП Бобер Л.В. взяті договірні зобов'язання згідно Договору не виконувались належним чином в строк встановлений у вищевказаному правочині, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті орендованого майна.
Управлінням була надіслана ФОП Бобер Л.В. претензія вих. № 08-333/24 від 15.05.2024 року з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати, так як сума заборгованості з орендної плати була більша, ніж плата за три місяці. Також ФОП Бобер Л.В. було повідомлено, що Управління змушене буде припинити дію договору достроково у разі несплати заборгованості у строк, зазначений в листі. Однак вимогу про сплату заборгованості відповідач не виконав.
28 січня 2025 року договір припинив свою дію достроково на підставі п. 12.7.1. Договору шляхом надіслання відповідачу повідомлення про відмову від договору оренди вих. № 08-22/25 від 21.01.2025 року та проханням передати майно у зазначені в повідомленні дату та час.
7 квітня 2025 року нежитлове приміщення площею 54,2 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 42 а ФОП Бобер Л.В. було повернуто Управлінню, що підтверджується Актом приймання-передачі з оренди нерухомого майна, що належить до власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради.
Однак, як зазначає позивач, за відповідачем залишились невиконаними зобов'язання по сплаті орендної плати з урахуванням пені в сумі 34 894 грн 75 коп.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору оренди в силу статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору оренди.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Частинами 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ч. 3 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).
Пунктом 3.1. Договору зазначено, що орендна плата становить 4 200,00 грн. без податку на додану вартість (місячна орендна плата визначена за результатами проведення аукціону). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначається законодавством.
Станом на 21 травня 2025 року у орендаря існує заборгованість з орендної плати, яку він має сплатити відповідно до п. 3.9. Договору.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 28 306 грн 82 коп. орендної плати є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати орендної плати на підставі Договору позивачем здійснено нарахування пені в сумі 6 587 грн 93 коп., яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого ним розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
За умовами п. 3.7. Договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
В свою чергу, суд, перевіривши поданий розрахунок нарахування пені визнає його арифметично вірним, а відтак правомірним та обґрунтованим є стягнення 6 587 грн 93 коп. пені.
Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій.
У цьому аспекті суд зокрема ураховує, що відповідач постійно здійснював часткову сплату орендної плати. Окрім того судом враховано, що справедливим є зменшення розміру штрафних санкцій для збереження балансу принципів справедливості, добросовісності та розумності як для позивача так і для відповідача.
З врахуванням вищенаведеного, суд робить висновок про можливість зменшення розміру неустойки до 1 000 грн 00 коп.
На переконання суду стягнення всієї заявленої суми неустойки є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача.
Таким чином, зменшення розміру неустойки надасть відповідачу можливість розрахуватися з наявною кредиторською заборгованістю, продовжити свою діяльність та не становитиме для нього надмірного тягаря. Разом з тим, визначений судом розмір штрафних санкцій дозволить забезпечити стимулюючу та компенсаційну функції неустойки.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Посилання відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 28 306 грн 82 коп. заборгованості з орендної плати та 6 587 грн 93 коп. пені.
Водночас суд встановив наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) до 1 000 грн 00.
Отже, суд робить висновок про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 28 306 грн 82 коп. заборгованості з орендної плати та 1 000 грн 00 коп. пені.
Натомість у задоволенні вимог про стягнення 5 587 грн 93 коп. пені суд відмовляє.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати в розмірі 3 028 грн 00 коп. судового збору.
Суд зауважує, що підставою для часткового задоволення позову стало зменшення розміру штрафних санкцій з ініціативи суду.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Бобер Людмили Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12а, код ЄДРПОУ 26259563) 28 306 (двадцять вісім тисяч триста шість) грн 82 коп. - основної заборгованості, 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. - пені та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення з фізичної особи-підприємця Бобер Людмили Василівни пені в сумі 5 587 грн 93 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 14 липня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.