14 липня 2025 року Справа № 915/1082/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши
заяву Приватного акціонерного товариства «СОЛДІ І КО» про видачу судового наказу
про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСТ.ТК»
заборгованості за поставлений по договору б/н від 19.04.2018 товар у розмірі 1077,12 грн, а також нарахованих на суму основного боргу 1618,87 грн пені, 107,71 грн штрафу, 1065,49 грн інфляційних втрат, 232,04 грн - 3% річних, 3000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу,-
Приватне акціонерне товариство «СОЛДІ І КО» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСТ.ТК» заборгованості за поставлений по договору б/н від 19.04.2018 товар у розмірі 1077,12 грн, а також нарахованих на суму основного боргу 1618,87 грн пені, 107,71 грн штрафу, 1065,49 грн інфляційних втрат, 232,04 грн - 3% річних, нарахованих за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання за спірним договором, а також 3000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника пені та штрафу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ст.ст.524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу приписів ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже згідно норм ст.230 ГК України вимога про стягнення пені та штрафу є вимогою про стягнення штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, а самі пеня та штраф є видом забезпечення виконання зобов'язання та відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Заявлені заявником до стягнення пеня та штраф є штрафними санкціями в розумінні приписів ч.1 ст.230 ГК України, а отже за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає ч.1 ст.148 ГПК України.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Приписами ч.ч.2, 3 ст.152 ГПК України визначено, що про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Оскільки вимоги про стягнення пені та штрафу за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором має розглядатись у позовному провадженні, з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав та періодів таких нарахувань, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави у видачі судового наказу згідно поданої ПрАТ «СОЛДІ І КО» заяви в частині стягнення з ТОВ «КРАСТ.ТК» 1618,87 грн пені та 107,71 грн штрафу.
Щодо видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Як вище вказувалось судом, в порядку наказного провадження може бути стягнута неоспорювана грошова заборгованість за письмовими договорами, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями ГПК України не передбачено стягнення з боржника в наказному провадженні сум, які відмінні від неоспорюваної заборгованості.
Нормами зазначеного Кодексу також не передбачено стягнення в наказному провадженні будь-яких судових витрат (окрім витрат на сплату судового збору), зокрема не передбачено стягнення з боржника витрат на правову допомогу за укладеним між стягувачем та адвокатом договором про надання правової допомоги.
Таке стягнення суперечить самій суті наказного провадження, адже договір про надання правової допомоги не є укладеним між стягувачем та боржником, у стягувача відсутнє право вимоги до боржника щодо заборгованості за вказаним договором, у зв'язку з чим така заборгованість не є неоспорюваною та її стягнення не відповідає положенням ст.ст.147, 148 ГПК України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу в порядку п.3 ч.1 ст. 152 ГПК України.
Частина 1 ст.13 ГПК України визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Разом з тим, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, боржник, всупереч приписам ч.1 ст.13 ГПК України, не має можливості доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).
До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі зазначеного, враховуючи, що нормами ГПК України не передбачено розподілу будь-яких судових витрат (окрім судового збору) в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні, зокрема не передбачено розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на положення п.3 ч.1 ст.152 ГПК України, та враховуючи, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,0 грн не відповідає критеріям справедливості, розумності та співмірності зі складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що підстави для задоволення заяви ПрАТ «СОЛДІ І КО» про видачу судового наказу в частині стягнення з ТОВ «КРАСТ.ТК» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,0 грн відсутні, тому відмовляє у видачі судового наказу в зазначеній частині.
Частиною 2 ст.153 ГПК України передбачено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись ст.13, ч.1 ст.148, п.3 ч.1, ч.2 ст.152, ст.ст.153, 234, 235 ГПК України, суд,-
1. Відмовити Приватному акціонерному товариству «СОЛДІ І КО» у видачі судового наказу в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСТ.ТК» 1618,87 грн пені, 107,71 грн штрафу та 3000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ГПК України ухвала про відмову у видачі судового наказу може бути оскаржена в апеляційному порядку у строки визначені ст.256 ГПК України.
Суддя М.В.Мавродієва