ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/5789/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) в якому просить суд зобов'язати відповідача внести до особового рахунку позивача №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 64 874, 76 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 16, 177, 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу збору за зберігання вантажів при накопичуванні маршрутного поїзда № 35186063, а тому грошові кошти у розмірі 64 874, 76 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5789/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
27.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що позивачем не доведено що збір за зберігання вантажу стягнутий на підставі накопичувальної картки № НОМЕР_1 є збором за зберігання вантажу, який нарахований під час накопичення вагонів, а не через затримку вагонів по причині відсутності перевізних документів та митної декларації, що зазначено в актах загальної форми ГУ-23. Також відповідач у відзиві заявив клопотання про застосування строку спеціальної позовної давності, в зв'язку з тим, що спірні правовідносини між сторонами в даній справі виникли в 2022 році, а тому, на думку відповідача, позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 136 Статуту залізниць України.
02.06.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується з доводами відповідача, які вкладені у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідачем належними доказами не підтверджено правомірність нарахування збору в розмірі 64 874, 76 грн, а списання вказаної суми з рахунку позивача відбулось поза межами домовленостей за укладеним між сторонами договором. Крім цього, вказав, що спеціальна позовна давність до даних позовних вимог не застосовується.
05.06.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
12.06.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшло письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
06.03.2020 між позивачем (надалі - замовник) та відповідачем (надалі - перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (надалі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Договір укладено шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору від 06.03.2020, відповідно до якого позивачу присвоєно код платника № 2829531 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Відповідно до п. 1.5 договору, він є публічним, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється відповідачем як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (надалі - КЕП) (п. 1.6 договору).
16.08.2022 відповідачем оприлюднено нову редакцію договору, яка введена в дію з 16.08.2022.
Згідно з п. 1.4. договору, надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Перевізник зобов'язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі (п. 2.3.4. договору).
Відповідно до п. 4.2. договору, оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділі 15 договору.
Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього договору.
Пунктом 4.5. договору визначено, що щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (надалі - щодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
Згідно з п. 7.4. договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати.
Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
Відповідно до п. 8.1. договору, сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи перевізника.
Згідно з п. 8.8. договору, у випадку судового розгляду справи, чи виникненні претензійної практики, використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
Відповідно до п. 12.1. договору, він діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору.
Приписами п.1 додатку № 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» до договору встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (надалі - накопичення вагонів).
Згідно з п. 2 додатку № 1-4 до договору, станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Відповідно до п. 5 додатку № 1-4 до договору, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Пунктом 6 додатку № 1-4 до договору визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 8 додатку № 1-4 до договору, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3. додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 10 додатку № 1-4 до договору, нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Відповідно до п. 11 додатку № 1-4 до договору, перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів.
Так, на виконання умов договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 28 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 35186063 зі станції Рівне Львівської залізниці зерна пшениці, що підтверджується залізничною накладною № 35186063 від 09.09.2022 (а.с. 67) та відомостями вагонів до накладної (а.с. 67-68).
За час накопичення маршрутного поїзда № 35186063 станцією Рівне Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу в розмірі 9 407, 74 грн з ПДВ 20%, що підтверджується накопичувальною карткою № НОМЕР_1 від 10.09.2022 (а.с. 70) та переліком № 20220910 від 10.09.2022 (а.с. 74-75);
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 64 874, 76 грн, що підтверджується накопичувальною карткою № НОМЕР_1 від 10.09.2022 (а.с. 70) та переліком № 20220910 від 10.09.2022 (а.с. 74-75);
- плату за користування вагонами в розмірі 182 724, 96 грн, що підтверджується відомостями: № 10090139 від 10.09.2022 на суму 58 733, 28 грн з ПДВ 20% (а.с. 71), № 10090141 від 10.09.2022 на суму 78 310, 56 грн з ПДВ 20% (а.с. 72), № 11090143 від 11.09.2022 на суму 45 681, 12 грн (а.с. 73) та переліками: № 20220910 від 10.09.2022 та № 20220911 від 11.09.2022.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 35186063, а тому грошові кошти в розмірі 64 874, 76 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
З урахуванням викладеного, позивач просить суд зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 64 874, 76 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 2 та п. 5 Статуту залізниць України, він визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує, зокрема, Правила перевезення вантажів.
Пунктами 22 та 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Як установлено судом, на виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 відповідачем прийнято до перевезення 28 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 35186063 зі станції Рівне Львівської залізниці зерна пшениці, що підтверджується залізничною накладною № 35186063 від 09.09.2022 (а.с. 67) та відомостями вагонів до накладної (а.с. 67-68).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останнім було списано з особового рахунку позивача № 2829531 грошові кошти в загальному розмірі 64 874, 76 грн, що підтверджується накопичувальною карткою № НОМЕР_1 від 10.09.2022 (а.с. 70) та переліком № 20220910 від 10.09.2022 (а.с. 74-75).
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів, за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Приписами п.1 додатку № 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» до договору встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (надалі - накопичення вагонів).
Пунктом 6 додатку № 1-4 до договору визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 8 додатку № 1-4 до договору, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3. додатку № 1-4 до договору).
Отже, з наведеного вбачається, що правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником, що водночас є предметом окремої послуги.
З урахування зазначеного вище суд приходить до висновку, що в період накопичення вагонів маршрутного поїзда № 35186063 у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, беручи до уваги, що в цей час здійснювалось накопичення вагонів із вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 та ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Згідно з п. 1.4. договору, надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд прийшов до висновку, «що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ СП «Нібулон». За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».
Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 по справі № 915/5/23 висловив правову позицію, що: «…затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність» та не має такого елементу, як вина відправника.
Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то цей обов'язок сторін встановлено умовами пункті 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
Тобто в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами сторони узгодили, що в актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги «Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга, про, що також вказував відповідач у зауваженнях до накопичувальних карток.
Відповідно до умов додатку № 1-4 «Умови організації накопичення вагонів» у період «накопичення» сплачується плата, встановлена у пункті 9.1 цього додатку - за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку № 1-1 до договору. При цьому додаток №1-1 - це «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами».
Разом з тим у період затримки вагонів з вини замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2 додатку №1-4 до договору, є «затримка з вини замовника».
Отже, навіть пункт 9 додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє поняття «накопичення рухомого складу» (пункт 9.1) та «затримку вагонів перевізника» (пункт 9.2).
Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку №1-4 до договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут)» (п. 91-103 постанови Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23).
Враховуючи встановлені в справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що правовідносини сторін з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом мають невід'ємну складову - перебування вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона. Іншими словами, врегульована додатком 1-4 послуга накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда. Додатком № 1-4 не передбачено стягнення додаткової плати за зберігання вантажу у межах послуги накопичування вагонів, оскільки ця складова вартості включена до плати за відповідну послугу.
Отже, фактично відповідач в односторонньому порядку здійснив подвійне нарахування вартості наданої послуги з накопичення вагонів, що по суті є односторонньою зміною суттєвої умови договору перевезення - ціни.
А тому в даному випадку нарахування відповідачем в односторонньому порядку та списання грошових коштів у розмірі 64 874, 76 грн відповідно до накопичувальної картки є неправомірним.
При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на те, що затримка вагонів відбулась з вини позивача через оформлення перевізних документів та митної декларації, на підтвердження чого надані копії актів загальної форми ГУ-23, оскільки з вказаних актів не вбачається, що така затримка була саме через дії позивача, тоді як зазначені акти підтверджують лише час затримки.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацу 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, грошові кошти в сумі 64 874, 76 грн безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як плата за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами договору.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з п. 7.4. договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати.
Отже, оскільки списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у сумі 64 874, 76 грн, як збору за зберігання вантажу, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 64 874, 76 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності, в зв'язку з тим, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли в 2022 році, суд зазначає таке.
Частиною 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
При цьому, частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до п. 134 Статуту залізниць України, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Пунктом 136 Статуту залізниць України передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Частиною п'ятою ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 ст. 909 та статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами щодо прострочення доставки вантажу.
Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 за №436-IV і набрав чинності з 01.01.2004, та статтею 315 якого передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення, також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення строків позовної давності.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 315 Господарського кодексу України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Відтак, положення ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
У той же час, суд зазначає, що предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 64 874, 76 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а не пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу.
За вказаних обставин, доводи відповідача щодо пропуску позивачем спеціального строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки, як встановлено вище, спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору, і поза межами домовленостей, передбачених договором.
Відтак, до даного спору застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений, оскільки про безпідставне списання коштів з свого особового рахунку позивач дізнався 10.09.2022, а позовну заяву подано 07.05.2025.
Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції на день звернення позивача до суду) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом, а тому клопотання відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача внести до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 64 874, 76 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) внести до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федотова, будинок 32, літера А, 3 поверх, ідентифікаційний код 41564379) № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 64 874, 76 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федотова, будинок 32, літера А, 3 поверх, ідентифікаційний код 41564379) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань