ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2025Справа № 910/8503/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" до Держави України в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі 5 085 725,15 грн.,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Держави України в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Держави України в особі Державної казначейської служби України, в якій просить суд відшкодувати за рахунок Державною бюджету майнову шкоду у розмірі 85 725,15 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 000,00 грн., завдану службовими особами Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, які при розгляді заяви ТОВ "Промхімскло" за № 23010-000657963-007-22 від 20.11.2023 року, а також суддями Миколаївського окружного адміністративного суду і П'ятого апеляційного адміністративного суду, які при розгляді адміністративної справи № 400/2515/24 (провадження № 854/47042/24) діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради є: Україна, 54001, місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 20; ЄДРПОУ: 04056612.
Окрім того, позивач зазначив співвідповідачем у даній справі Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.
Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.
Отже, у зв'язку із залученням до кола відповідачів у даній справі Держави України в особі Державної казначейської служби України позивачем було подано позов до Господарського суду міста Києва.
Суд зазначає, що позовна заява мотивована порушенням Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прав позивача, зокрема, у зв'язку з бездіяльністю службових осіб Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, а також суддями Миколаївського окружного адміністративного суду і П'ятого апеляційного адміністративного суду, які при розгляді адміністративної справи № 400/2515/24 (провадження № 854/47042/24) діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частинами 3, 6 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
Частиною 1 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.
Таким чином, саме орган місцевого самоврядування є відповідальним за заподіяння будь-якої шкоди його посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пунктом 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до частин 1, 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частин 2, 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-Ц).
Водночас, судом встановлено, що позивачем не заявлено позовних вимог до Державної казначейської служби України. Крім того, зі змісту позовної заяви неможливо встановити наявність порушення Державною казначейською службою України прав та законних інтересів позивача, за захистом яких останній мав би звернутися до суду.
За таких обставин, завідомо безпідставна зміна підсудності справи № 910/8503/25 полягає у тому, що залучивши безпідставно та жодним чином не обґрунтовано Державу Україна в особі Державної казначейської служби України, позивач отримав право для подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва на підставі частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що визначення Держави України в особі Державної казначейської служби відповідачем без викладення до нього позовних вимог є зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на безпідставну зміну підсудності справи.
При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 58/505 та від 28.04.2020 року у справі № 910/6245/19, від 07.09.2020 року у справі № 910/16497/19.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
У даному випадку визнання наведених вище дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися з позовною заявою з дотриманням вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку повернути вказану позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс".
Керуючись статтями 43, 174, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" щодо подання позовної заяви до Держави України в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі 5 085 725,15 грн. зловживанням процесуальними правами.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" до Держави України в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди вважати неподаною і повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку розділу IV ГПК України.
Суддя С.О. Чебикіна