ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2025Справа № 910/4810/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «РВС Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Лідер»
про стягнення 119 240,21 грн.
Акціонерне товариство «РВС Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Лідер» про стягнення 119 240,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані правом на зворотну вимогу (регрес) до відповідача у межах суми, сплаченої за гарантією кредиторові.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику, встановлено сторонам строки для подання процесуальних документів.
Ухвалу про відкриття провадження у даній справі направлено відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що відповідач повідомлений про судовий розгляд спору належним чином. Крім того, відповідач мав можливість ознайомитись з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
При підготовці матеріалів справи, судом з'ясовано, що позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви банківську гарантію від 02.11.2023 №2851-231, на яку він посилається у позові, як на підставу позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення цієї ухвали, встановлено спосіб усунення недоліків.
Позивач 07.07.2025 сформував у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви, з якої вбачається, що позовну заяву приведено у відповідність до статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 продовжено розгляд справи.
Відповідачем відзив суду не надано та позовні вимоги не заперечено. Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Позивачем та відповідачем 06.10.2023 укладено договір про надання гарантії № Д-2851-23Г, відповідно до пункту 1.1. якого банк зобов'язався надати гарантію бенефіціару - Акціонерному товариству «Укрпошта» за його письмовою вимогою у разі настання гарантійного випадку, протягом строку дії або дати закінчення дії Гарантії.
Відповідно до пунктів 1.2 та 1.4 договору, загальна сума гарантії складає 97 749,85 грн. Гарантія вступає в силу з моменту надання та діє до 01.03.2024 включно.
Згідно з пунктом 4.2 договору, якщо на вимогу бенефіціара та/або на виконання рішення суду про сплату за гарантією позивач виплачує грошові кошти за гарантією, відповідач зобов'язаний протягом 2 робочих днів з дня отримання регресної вимоги позивача, в повному обсязі відшкодувати позивачу такі виплати та пов'язані з цим витрати позивача, зокрема включаючи, але не обмежуючись наступним: суми, фактично сплаченої позивачем бенефіціару в порядку та випадках, передбачених гарантією; збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів; судові витрати, понесені банком за гарантією; суми, фактично оплачені позивачем, у зв'язку із відкриттям виконавчого провадження.
На виконання умов договору № Д-2851-23Г, за поданою відповідачем заявою, позивачем 02.01.2023 видано гарантію № 2851-23Г.
Позивач направив відповідачу регресну вимогу від 14.03.2025 № 742/25-БТ.
З огляду на те, що відповідач не сплатив позивачу кошти за банківською гарантією № 2851-23Г, Акціонерне товариство «РВС Банк» звернулося до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 119 240,21 грн.
Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 560 Цивільного кодексу України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 Цивільного кодексу України, зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Частинами 1, 3 статті 563 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 564 Цивільного кодексу України, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частини 1 статті 565 Цивільного кодексу України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію (частина 1 статті 566 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 569 Цивільного кодексу України, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
У пункті 4.2 договору сторони дійшли згоди, якщо на вимогу бенефіціара та/або на виконання рішення суду про сплату за гарантією позивач виплачує грошові кошти за гарантією, відповідач зобов'язаний протягом 2 робочих днів з дня отримання регресної вимоги позивача, в повному обсязі відшкодувати позивачу такі виплати та пов'язані з цим витрати позивача, зокрема включаючи, але не обмежуючись наступним: суми, фактично сплаченої позивачем бенефіціару в порядку та випадках, передбачених гарантією; збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів; судові витрати, понесені банком за гарантією; суми, фактично оплачені позивачем, у зв'язку із відкриттям виконавчого провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/5836/24 позов задоволено, стягнуто з позивача у цій справі (Акціонерного товариства "РВС Банк") на користь бенефіціара (Акціонерного товариства "Укрпошта") суму гарантійного платежу за банківською гарантією в розмірі 97 749,85 грн., пеню в розмірі 4871,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 488,75 грн., 3% річних у розмірі 504,77 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/5836/24, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Судом встановлено, що 13.03.2025 позивач на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/5836/24 сплатив 106 642,84 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 5.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак, у відповідача на підставі умов договору та положень статті 569 Цивільного кодексу України виникло зобов'язання відшкодувати позивачу 106 642,84 грн, сплачених ним за гарантією (97 749,85 грн.) та інші нарахування за рішенням суду (пеню в розмірі 4 871,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 488,75 грн., 3% річних у розмірі 504,77 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати позивачу коштів за гарантією в порядку регресу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача 106 642,84 грн. визнається судом обґрунтованою.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 договору, за порушення строків повернення позивачу коштів, сплачених позивачем за гарантією/сплати процентів, комісій та/або інших платежів за договором відповідач сплачує позивачу пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня. За порушення відповідачем строків надання документів, визначених пунктом 4.7. договору, а також інших документів, передбачених договором, в тому числі у випадку подання недостовірної інформації, яка стосується умов договору та/або умов виконання договору, в тому числі - порушення будь-якого із зобов'язань, вказаних в договорі, відповідач сплачує на користь позивача штраф у розмірі 10 % відсотків від суми гарантії. Сплата штрафу не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором.
Керуючись пунктами 5.1 та 5.2 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 543,44 грн. та штраф у розмірі 9 774,99 грн.
Здійснивши перерахунок пені та штрафу, в межах періоду розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення пені та штрафу підлягають повному задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 4.2 договору сторони домовились про підвищений розмір відповідальності, зокрема 30% річних.
З врахуванням пункту 4.2 договору позивачем розраховано суму 30% річних та заявлено до стягнення з відповідача 2 278,94 грн.
Здійснивши перерахунок 30 % річних, в межах періоду розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 30 % річних підлягають повному задоволенню.
Окремо позивачем заявлено вимогу про зазначення в рішенні нарахування 30 % річних до моменту повного виконання рішення суду.
Відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Наведені процесуально-правові приписи законодавства встановлюють право суду зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Відповідно, у даному випадку позивач мав довести суду у загальному порядку належними доказами необхідність застосування судом цього права. Проте, позивач обмежився лише відповідною позовною вимогою.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимоги про встановлення у рішенні правил нарахування 30 % річних до моменту виконання рішення у даній справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-торгівельна компанія «Лідер» (02222, місто Київ, вулиця Сабурова, будинок, 1, офіс 230; ідентифікаційний номер 37414959) на користь Акціонерного товариства «РВС Банк» (04071, місто Київ, вулиця Введенська, будинок 29/58; ідентифікаційний номер 39849797) 106 642,84 грн. основного боргу, 543,44 грн. пені, 9 774,99 грн. штрафу, 2 278,94 грн. 30 % річних та 2 422,40 грн. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Т.Ю. Кирилюк