номер провадження справи 24/53/25
09.06.2025 Справа № 908/1082/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Коваль А.С., розглянувши матеріали справи № 908/1082/24
за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206, код ЄДРПОУ 04053915)
до відповідача: Приватного підприємства «ТРЕК» (69007, м. Запоріжжя, вул. Епронівська, 180, код ЄДРПОУ 32214950)
про стягнення 134005,20 грн
за участю представників:
від позивача: Аксьонова І.О.
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області звернулась Запорізька міська рада до Приватного підприємства «ТРЕК» про стягнення дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 в розмірі 134 005,20 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 21.04.2025 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1082/25 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 11, 16, 526, 632, 1212 ,1214 ЦК України, ст. ст. 125, 126 Земельного Кодексу України та мотивовано тим, що нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ПП «ТРЕК» розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:02:022:0073, за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя, власником якої є Запорізька міська рада. Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався, що свідчить про безоплатне та безпідставне використання ПП «ТРЕК» земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів та з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі. Відповідачем не вжито заходів щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, внаслідок чого станом на теперішній час відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим відповідно до положень статтей 1212- 1214 Цивільного кодексу України останній повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які він одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 в розмірі 134 005,20 грн.
Ухвала суду від 23.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1082/25 в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, справі присвоєно номер провадження справи 24/53/25, судове засідання призначено на 14.05.2025.
Ухвалою суду від 14.05.2025 відкладено розгляд справи на 09.06.2025.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 09.06.2025 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
В судовому засіданні 09.06.2025 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не прибув, відзив на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду по справі строк не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомили, правову позицію у справі не висловив.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана на юридичну адресу відповідача (69007, м. Запоріжжя, вул. Епронівська, 180). Однак, дана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22).
Таким чином Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відміткою "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини", є належно врученими. Звісно ж - за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Відтак, суд, направляючи ухвали у даній справі на юридичну адресу ПП «ТРЕК» вжив усіх можливих заходів з використанням передбачених нормами ГПК України процесуальних засобів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В засіданні 09.06.2025 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
Відповідно до інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна від 27.03.2025 № 419948985, ПП «ТРЕК» є власником об'єкта нерухомого майна з 03.03.2004 за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя.
Нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ПП «ТРЕК» розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:02:022:0073, за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя (далі - земельна ділянка), власником якої є Запорізька міська рада.
Як вказує позивач, договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався, що свідчить про безоплатне та безпідставне використання ПП «ТРЕК» земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів та з порушенням вимог статті 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі.
Згідно листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 28.10.2024 № 12198/5/08-01-04-01-05, ПП «ТРЕК» в належному обсязі не сплачувало за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 2310100000:02:022:0073, за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м.Запоріжжя.
Згідно ст. 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Коефіцієнти індексації земель та земельних ділянок перебувають у відкритому доступі в мережі інтернет (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-proindeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/).
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов'язання на наступний рік.
Запорізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування ПП «ТРЕК» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:02:022:0073, за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 03.04.2017 по 31.08.2024.
За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:
за 2017 рік з 03.04.2017 по 31.12.2017 - 14 643,68 грн;
за 2018 рік з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 19 670,63 грн;
за 2019 рік з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 19 670,63 грн;
за 2020 рік з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 18 031,41 грн;
за 2021 рік з 01.01.2021 по 31.12.2021- 19 670,63 грн;
за 2023 рік з 01.01.2023 по 31.12.2021- 24 883,34 грн;
за 2024 рік з 01.01.2024 по 31.08.2024 - 17 434,88 грн.
Таким чином загальний розмір недоотриманих доходів за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 склав - 134 005,20 грн.
При цьому зазначений розрахунок зроблено на підставі рішення Запорізької міської ради від 30.06.2015 №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», рішення Запорізької міської ради від 28.11.2018 №26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», витягу НГО від 04.10.2024 №НВ-2300134812024, листа ГУ ДПС у Запорізькій області від 28.10.2024 № 12198/5/08-01-04-01-05.
Департаментом правового забезпечення Запорізької міської ради були вжиті заходи досудового врегулювання спору та направлено вимогу про сплату плати за землю за вих. № 02/02-11/0047 від 03.01.2025. Однак, відповідачем не вжито заходів щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:02:022:0073, за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя.
Невиконання ПП «ТРЕК» своїх зобов'язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою стало підставою для звернення Запорізької міської ради до суду з даним позовом про стягнення 134 005,20 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українською народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин, відповідно до ст. ст. 12, 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно ст. 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.
Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 ЗК України).
Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України плата за землю є складовою податку на майно.
Статтею 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно є місцевим податком. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до ст. 288.5.1. Податкового кодексу України розмір річної орендної плати не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.
За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляться у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.
Таким чином, ПП «ТРЕК» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком правомірно очікував.
Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника, щодо спірної земельної ділянки.
Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Основою будь-якої держави є нормативно правові акти, які є обов'язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна об'єктивно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. При цьому, створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті, щоб будь-який суб'єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав.
Саме тому, врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з якою вимогою - недопущення порушення прав інших осіб. При цьому, кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.
Використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.
Як визначено в ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
У відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 20.01.2021, при відсутності окремої цивільно-правової угоди, щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 125 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці.
Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них.
Правовий механізм переходу права на землю у зв'язку з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначених статей закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні колишнього власника будівлі.
Крім того, згідно зі ст.11 Господарського процесуального кодексу України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У спірних правовідносинах неотримані Запорізькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності територіальної громади м. Запоріжжя.
Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
У той же час, Главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (ст. ст. 116, 120-126) визначена певна процедура набуття та оформлення прав на землі комунальною власності громадянами та юридичними особами, яка передбачає звернення до власника землі (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) з метою подальшого оформлення права на землю.
Вказана процедура є обов'язково для всіх суб'єктів земельних відносин.
Отже, з моменту набуття у власність відповідачем об'єкта нерухомості за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя без подальшого оформлення прав на користування земельною ділянкою, діяльність відповідача на землях комунальної форми власності має лише видимість законної, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає в соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використані недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.
Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяжень які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Предметом позову є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без належних на те правових підстав.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.
Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
При цьому згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації права оренди.
Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.
Отже, в даному випадку до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти, відносини з фактичного користування ним без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови.
Щодо першої - відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя.
Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя.
Це є проявом правової природи нерухомого майна.
Набута відповідачем будівля, будучи згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов'язаною з земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.
Щодо другої - правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки.
Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю.
Щодо третьої - відповідач зберіг майно за рахунок позивача. Власником земельної ділянки за адресою: вул. Зейська, буд. 3, м. Запоріжжя, протягом вищезазначеного періоду часу була територіальна громада міста Запоріжжя в особі позивача відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.
Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх несплати позивачеві.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.
При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю, як землекористувача, є орендна плата. Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п.п. 14.1.125, 14.1.136 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 Кодексу).
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та (п.п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення Глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.
За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, що завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.
Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових витрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
У той час на відміну зобов'язань, які виникають із завдання шкоди за п.4 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, ПП «ТРЕК» є набувачем, без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору.
Відповідачем збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міського радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.
Відповідно до вимог ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Згідно п.п.14.1.54 ст. 14 Податкового кодексу України - будь який дохід отриманий резидентами або не резидентами, у тому числі від будь яких видів їх діяльності на території України, визначається доходом підприємства.
До доходів включається будь яке збільшення активу або зменшення зобов'язання, згідно з положеннями Бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153. Разом з тим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відноситься суми нарахованих податків.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 265 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю є складовою частиною податку на майно.
Згідно п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно зі ст. 288 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельна ділянка надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше трьох відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Враховуючи те, що ПП «ТРЕК» у вищезазначений період часу користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, то, відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), відповідач повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які він одержав у вигляді несплаченої орендної плати за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 в розмірі 134 005,20 грн.
Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як добросовісний землекористувач.
З урахуванням вищевикладеного суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно збережені кошти за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 в розмірі 134 005,20 грн.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у розмірі 2422,40 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства «ТРЕК» (код ЄДРПОУ 32214950, вул. Епронівська, 180, м. Запоріжжя, Україна, 69007) на користь Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915, пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, Україна, 69105) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 03.04.2017 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2023 по 31.08.2024 в розмірі 134 005 грн. 20 коп. (сто тридцять чотири тисячі п'ять грн. 20 коп.)., отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запорiжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження.
Видати наказ.
Стягнути з Приватного підприємства «ТРЕК» (код ЄДРПОУ 32214950, вул. Епронівська, 180, м. Запоріжжя, Україна, 69007) на користь Виконавчого комітету Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892, адреса: 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206) судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви в розмірі 2 422 грн 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, рахунок: UA058201720344270024000034816, ЄДРПОУ 02140892, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14.07.2025.
Суддя Т.А. Азізбекян