пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 липня 2025 року Справа № 903/353/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації, м. Луцьк
до Рівненської сільської ради, с. Рівне, Ковельського району, Волинської області
третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку,
за участю представників:
від позивача: Б'яла І.В. - діє в порядку самопредставництва,
від відповідача: н/з,
від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: н/з,
в судовому засіданні взяв участь прокурор Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Солоп В.П. (службове посвідчення №079263 від 29.04.2024),
27.03.2025 документ сформовано в системі “Електронний суд» і зареєстровано у Господарському суді Волинської області позовну заяву заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, в якій заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просить:
- залучити Головне управління Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 площею 14,7751 га в Державному земельному кадастрі;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом зобов'язання Рівненської сільської ради Ковельського району повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 площею 14,7751 га;
- стягнути з Рівненської сільської ради, Ковельського району на користь Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону сплачений судовий збір у розмірі 4844,80 грн.
Ухвалою суду від 31.03.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 30.04.2025.; постановлено клопотання заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглянути у судовому засіданні 30.04.2025; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 28.04.2025.
30.04.2025 в судове засідання представник відповідача не з'явився, ухвала суду від 31.03.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана до електронного кабінету відповідача.
30.04.2025 в судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області. повідомив, що разом із позовною заяву до суду було подано докази надіслання Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області копії позовної заяви з додатками.
На обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що, Відділом Держземагенства у Любомльському районі 07.11.2013 незаконно зареєстровано спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі й у разі задоволення позову у Головного управління Держгеокадастру у Волинській області виникне обов'язок внести до Державного земельного кадастру відомості про скасування реєстрації спірної земельної ділянки.
Ухвалою суду від 30.04.2025 було залучено до участі у розгляді справи третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області; відкладено підготовче засідання на 14.05.2025; встановлено третій особі на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області строк до 12.05.2025 для подачі письмових пояснень на заявлений позов.
09.05.2025 через систему “Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшли пояснення, в яких ГУ Держгеокадастру у Волинській області просить відмовити у задоволенні позову.
14.05.2025 в судове засідання представники відповідача та Держгеокадастру у Волинській області не з'явилися, ухвала суду від 30.04.2025 була надіслана до електронних кабінетів відповідача та ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
14.05.2025 в судовому засіданні прокурор та представник позивача просили надати час для ознайомленні із поясненнями ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
В судовому засіданні 14.05.2025 було оголошено перерву до 28.05.2025 для ознайомлення прокурором та позивачем із поясненнями ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09.05.2025.
22.05.2025 через систему “Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшло клопотання, в якому ГУ Держгеокадастру у Волинській області зазначає, що не заперечує щодо розгляду справи без участі представника управління.
28.05.2025 в судовому засіданні прокурор та представник позивача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 28.05.2025 було закрито підготовче провадження; постановлено призначити справу до судового розгляду по суті на 18.06.2025.
06.06.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надійшло клопотання, в якому ГУ Держгеокадастру у Волинській області як третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не заперечує щодо розгляду справи 18.06.2025 без участі представника ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
18.06.2025 від керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшло клопотання, в якому він просив відкласти судове засідання у зв'язку із необхідністю прийняття участь в інших судових засіданнях, проведення невідкладних слідчих (розшукових) та процесуальних дій в кримінальних провадженнях.
18.06.2025 в судове засідання прокурор, представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не з'явилися.
Ухвала суду від 28.05.2025 була надіслана до електронних кабінетів учасників справи.
З метою з'ясування всіх фактичних обставин справи, дотримання принципів змагальності сторін, клопотання керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону було задоволено, ухвалою суду від 18.06.2025 розгляд справи відкладено на 09.07.2025.
Відповідач, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повноважних представників у судове засідання 09.07.2025 не направили, про розгляд справи ці учасники були повідомлені шляхом надіслання їм ухвали суду до їх електронних кабінетів.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Неявка в судове засідання представника відповідача, представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому справу на підставі статті 202 Господарського процесуального кодексу України вирішено судом за відсутності представників відповідача, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
При цьому судом взято до уваги, що свою правову позицію щодо заявлених вимог третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виклала у письмових поясненнях на позов від 09.05.2025, а тому на підставі статті 202 Господарського процесуального кодексу України спір було вирішено судом за відсутності представників відповідача, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача суд встановив наступні фактичні обставини справи.
Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 21.08.2013 №159 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області було надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307,4 га в межах Любомльського району.
Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 №58 надано дозвіл державному підприємству «Волинський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га.
На підставі зазначених розпорядчих документів було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Гущанської сільської ради (нині - Рівненської сільської ради) Любомльського району, Волинської області.
Рівненська сільська рада була утворена 18.07.2017 шляхом об'єднання Гущанської, Забузької, Полапівської, Рівненської та Столинсько-Смолярської сільських рад Любомльського району, Волинської області.
Вказана документація із землеустрою у встановленому порядку погоджена відділом Держземагентства у Любомльському районі Волинської області, що підтверджується відповідним висновком.
На підставі погодженої документації із землеустрою 07.11.2013 у Державному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га (надалі - спірна земельна ділянка), цільове призначення якої - (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується витягом №НВ-0709240522020.
Згідно з робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Гущанської сільської ради (нині - Рівненської сільської ради) Любомльського району, Волинської області, що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 14,7751 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність.
Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації № 246 від 19.12.2013 вказану технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, затверджено, в тому числі й щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га, яка розташована за межами населених пунктів Гущанської сільської ради, Любомльського району (нині - Рівненська сільська рада Ковельського району) Волинської області.
Проте, зазначена земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги та в силу законодавчих обмежень може перебувати лише у державній власності.
Вказана обставина підтверджуються викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг, та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0723381000:05:002:1946, відтак знаходиться у прикордонній смузі.
Крім цього, факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 в межах прикордонної смуги підтверджується також листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.31-719/2-25 від 26.02.2025, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону №30.51/02-772вих-25.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-1367/15-18- СГ від 21.12.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (надалі - наказ) передано у комунальну власність Рівненської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3421,1718 га, які розташовані за межами населених пунктів Гущанської, Забузької, Полапівської, Рівненської та Столино-Смолярської сільських рад Любомльського району (нині - Ковельського району) Волинської області, що підтверджується актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.
Згідно з п.262 акту приймання - передачі передано й земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га (надалі - спірна земельна ділянка).
Пунктом 2 наказу визначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Однак, на момент звернення прокурора з позовом право комунальної власності Рівненської сільської ради на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.
Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
Як передбачено п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».
Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га була незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у свою чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.
Про те, що землі оборони, зокрема, землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить й усталена судова практика Верховного Суду.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
У п. 24 постанови Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 902/72/24 зазначено, що з урахуванням комплексного застосування норм статті 77 Земельного кодексу України, статті 22 Закону України «Про державний кордон України», статей 2, 3 Закону України «Про використання земель оборони», пункту 2 Положення № 1147 земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання, та які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №444/1011/20, від 15.01.2025 у справі № 903/1311/23, від 15.01.2025 у справі № 903/1324/23, від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23.
Зі змісту ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
З урахуванням викладеного, приймати рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області на території Любомльського району та її затвердження вправі лише розпорядник земель оборони - Волинська обласна державна адміністрація.
Згідно з ч. 1 ст. 20, ч. 3-5 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення та інвентаризації земель оборони.
Розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки прийняте за відсутності відповідного розпорядчого акту власника землі - Волинської обласної державної адміністрації про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га із земель оборони на землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. «б»).
Таким чином, землі оборони відносяться до земель державної форми власності.
Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про цільове призначення спірної земельної ділянки як землі запасу сільськогосподарського призначення, не наданої у власність або у користування, відносить зазначену землю у відповідності до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України до земель комунальної власності.
З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» фактично припинено право власності держави на зазначену земельну ділянку.
З огляду на викладене, в порушення приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 77, 84 117, 122 Земельного кодексу України земельну ділянку, яка в силу закону відноситься до земель оборони, безпідставно вилучено з державної власності.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, згідно з яким рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, п. 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, п. 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, п. 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, п. 52). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу «jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, п. 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, п. 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, п. 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов'язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади.
Розпорядження Любомльської районної державної адміністрації Волинської області № 246 від 19.12.2013, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, в тому числі й щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому вимога про визнання вказаного розпорядження недійсним (незаконним) в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 площею 14,7751 га, не заявлялась прокурором.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Як передбачено ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Питання проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (надалі - Порядок).
Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій».
Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).
Приписами ч. 13 ст. 186 Земельного кодексу України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, визначено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Висновком відділу Держземагентства у Любомльському районі Волинської області було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Гущанської сільської ради Любомльського району.
Відділом Держземагентства у Любомльському районі Головного управління Держземагентства у Волинській області 07.11.2013 у Державному земельному кадастрі зареєстровано спірну земельну ділянку.
Документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 затверджена розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час інвентаризації було невірно визначено цільове призначення земельної ділянки - земельну ділянку, яка належить до земель оборони, було віднесено до земель сільськогосподарського призначення.
За наведених обставин подальша наявність відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що надає право Рівненській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь- які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 04.06.2019 по справі №916/3156/17, від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267.
Враховуючи те, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у свою чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.
Відповідно до абзацу 5 ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, абзацу 5 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З урахуванням наведеного позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га в Державному земельному кадастрі обґрунтована і підлягає до задоволення.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку відсутні.
Вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки звернута до Рівненської сільської ради, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки має на меті припинення існування земельної ділянки як об'єкту, речові права на який відсутні, і щодо якої не існує речових прав.
Скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі фактично стосується майнових прав Рівненської сільської ради на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема сільськогосподарські. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З урахуванням приписів п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України право комунальної власності на спірну земельну ділянку виникло у Рівненської сільської ради з дня набрання чинності пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, за таких обставин спір має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.
Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.
Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь- які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 зазначено, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Спірна земельна ділянка загальною площею 14,7751 га з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 на підставі закону перебуває у комунальній власності Рівненської сільської ради, може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та може бути передана фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.
З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування, розпорядження та повернення Волинській обласній військовій (державній) адміністрації земельної ділянки кадастровий номер 0723381000:05:002:2267, площа 14,7751 га.
Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель оборони, тому не може бути змінено її цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Вибуття такої земельної ділянки з державної власності шляхом незаконного віднесення її до земель сільськогосподарського призначення свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження землями оборони, що триває.
Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.
При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі й оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постановах від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц.
Вимога про визнання актів незаконними є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Враховуючи правову природу спірних правовідносин та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 0723381000:05:002:2267 належить до земель оборони та продовжує перебувати у комунальній власності Рівненської сільської ради, а порушення прав її законного володільця - держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації на реалізацію правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах строку позовної давності.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.
Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військово- цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.
Районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.
Указом Президента України від 24.02.2022 № № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Волинську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Таким чином, Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі й земель оборони, відтак є уповноваженим органом на захист інтересів держави у цьому спорі.
Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Ключовим для застосування норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Віднесення земельної ділянки до земель запасу комунальної власності (не наданих у власність або у користування), яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.
Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
В умовах запровадженого в Україні воєнного стану питання забезпечення безпеки держави набуло надзвичайно критичного значення.
З огляду на викладене для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави.
Звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення не наданих у власність або у користування в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, проте згідно з наведеними вище вимогами законодавства вони не можуть перебувати у комунальній власності, відтак держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.
Крім цього, віднесення спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що може ускладнити або навіть унеможливити повернення їх до земель державної власності.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.
Отже, держава як власник земель оборони делегувала Волинській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Волинської обласної військової адміністрації було скеровано лист № 30.51/02- 751вих-25 від 17.02.2025, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз'яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки.
На лист Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Волинська обласна військова адміністрація листом № 172/01-05/2-25 від 24.02.2025 повідомила про те, що їй не було відомо про факт передачі у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв'язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність, не вживались, а також вона зазначила, що не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисту порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Оскільки уповноважений орган держави не вживав заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки, у прокурора виникли підстави, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення з позовною заявою до суду з метою захисту інтересів держави.
У зв'язку із задоволенням позову на підставі ст.129 ГПК України з відповідача на користь Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону слід стягнути 4844,80 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га у Державному земельному кадастрі.
3. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом зобов'язання Рівненської сільської ради Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський район, Волинська область, код ЄДРПОУ: 04332621) повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723381000:05:002:2267, площею 14,7751 га.
4. Стягнути з Рівненської сільської ради, Ковельського району, Волинської області (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UА238201720343120001000082783) 4 844 грн. 80 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне рішення виготовлено і підписано 14.07.2025
Суддя І. О. Якушева