ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 липня 2025 року Справа № 918/360/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Черначук А.
розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року у справі №918/360/25 (суддя Андрійчук О.)
час та місце постановлення ухвали: 28 квітня 2025 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А: повний текст рішення складено 28 квітня 2025 року
за позовом ОСОБА_1
до Рівненської обласної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача: Благодійна організація «Фонд Руєвит»
про визнання протиправними та скасування рішень Рівненської обласної ради
за участю представників:
від Позивача - Волошин І.В.;
від Відповідача - Строкова О.В.;
від Третьої особи - не з'явився
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської обласної ради (надалі - Відповідач ) про:
· визнання протиправним та скасування пункту 5 додатку до рішення Відповідача від 9 вересня 2022 року №547 «Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації»;
· визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення Відповідача №1077 «Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації»;
· визнання протиправним та скаусвання Рішення Відповідача від 28 березня 2025 року №1078 «Про приватизацію (відчуження) адміністративного будинку, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташований за адресою: м. Рівне, вул. С.Петлюри, 26»;
· Визнання протиправним та скасування рішення Відповідача від 28 березня 2025 року №1079 «Про приватизацію (відчуження) нежитлових приміщень, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
В пункті 5 прохальної частини позовної заяви Позивач просив вжити заходи забезпечення позову, заявлені разом з поданням позовної заяви.
В справі брала участь третя особа без самомтсійних вимог на стороні позивача: Благодійна організація "Фонд Руєвит".
В заяві про забезпечення позову Позивач просив накласти арешт на адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26 та нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що рішеннями Відповідача від 9 вересня 2022 року № 547, від 28 березня 2025 року № 1079, № 1078 та № 1079 внесено зміни (доповнення) до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації, до яких віднесено, зокрема нежитлові приміщення першого поверху, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7, та адміністративний будинок, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26, а також вирішено приватизувати вказані об'єкти шляхом їх продажу на аукціоні. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на те, що частина приміщень будівлі по вул. С. Петлюри, 26 (першого поверху) перебувають вже у приватній власності (з 2002 року), зазначає, що приміщення перебувають в аварійному стані згідно з технічним звітом про стан конструкцій та інженерних мереж. При цьому у вказаному приміщенні відбувалися певні ремонтні роботи, однак при прийнятті рішення не були враховані усі обставини, які мають значення для його прийняття, зокрема вартість реконструкції, ринкова вартість нерухомості у порівнянні з вартістю утримання будівлі тощо. Окрім того, Позивач вказує, що на сайті Відповідачап було зареєстровано електронну петицію з вимогою не продавати, а забезпечити збереження історичної споруди за адресою: вул. С. Петлюри, 26, а також відремонтувати та пристосувати приміщення будівлі за кошти Відповідача для створення ветеранського та волонтерського хабу. Позивач констатував, що петиція зібрала необхідні 1000 голосів та очікує розгляду. Окрім того, приміщення по вул. С. Петлюри, 26, яке свого часу було єврейським навчальним закладом «Тарбут», займає БО «Фонд Руєвит», який 11 років допомагає ЗСУ. Щодо будівлі на вул. Поштова, 7, то в основу обґрунтування його приватизації покладено лист КП «Управління майновим комплексом» від 4 березня 2025 року, в якому зазначено про загальний незадовільний стан приміщення. Разом з тим, звіт за результатами обстеження будівлі відповідними фахівцями складений не був. Ураховуючи викладене, на думку Позивача, з огляду на значний суспільний інтерес до вказаного питання, стандарти обґрунтованості рішень, які приймаються Відповідачем, повинні бути вищими, відповідно Позивач просить суд визнати недійними оспорювані рішенні Відповідача.
В той же час, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, Позивач зазначив, що на цей час приміщення по вул. Поштовій, 7 вже виставлено на аукціон та що дата проведення аукціону 8 травня 2025 року. Вважає, що у разі проведення аукціону та відчуження комунального майна у власність третіх осіб та в подальшому ухвалення рішення суду про задоволення позову, це зробить неможливим відновлення порушеного права власності територіальних громад Рівненської області. Зауважує, що є аналогічний ризик й у разі, якщо буде опубліковано аукціон з продажу будівлі по вул. С. Петлюри, 26. Відтак Позивач просив суд накласти арешт на адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26, та на нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви Позивача.
Мотивуючи дану ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що як установлено судом із фактичних обставин справи, Позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на комунальне майно, виставлене на продаж (або яке буде виставлене), з метою недопущення його продажу на аукціоні.
Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі відзначив, що заходи забезпечення позову, запропоновані Позивачем, спрямовані на втручання у проведення аукціону з продажу комунального майна, що проводиться від імені Відповідача як його власника, неможливо застосувати враховуючи, що вжиття таких заходів заборонено частиною 12 статтею 137 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на вказане суд виснував, що підстави для задоволення заяви Позивача відсутні.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою задоволити заяву Позивача про забезпечення позову.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що проведення аукціону з продажу майна не є розпорядженням майном, а накладення арешту не перешкоджає його проведенню. На переконання скаржника, у разі накладення арешту на будівлі це вплине лише на можливість укладення договору купівлі-продажу майна, що не є «публічною конкурсною процедурою».
Також Позивач в апеляційній скарзі зауважує, що арешт майна не є втручанням у проведення аукціону безпосередньо, оскільки не спрямований на зупинення, відкладення чи припинення аукціону як процедури. Вважає, що у разі накладення арешту на майно, воно не може бути відчужене відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", однак це не означає, що сама процедура проведення аукціону припиняється, відкладається чи зупиняється.
Крім того, через систему «Електронний суд» Позивачем додано до апеляційної скарги Довідку про історико-культурне значення колишньої будівлі, де розміщувалася гімназія «Тарбут» (м. Рівне, вул. Симона Петлюри, 26). Позивач вважає, що Довідка має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки містить інформацію щодо історико-культурної цінності адміністративного будинку за адресою м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26, який є предметом спору. При цьому на його переконання правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини». І те, що будівлі, які знаходяться за адресою: вул. С. Петлюри, 26 та вул. Поштова, 7 у м. Рівне, відносяться до об'єктів культурної спадщини підтверджується інформацією Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації лист від 3 квітня 2025 року №вих-363/0/01-11/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.
21 травня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач просив залишити ухвалу місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник Відповідача вказав, що викладені Позивачем в прохальній частині заяви про забезпечення позову вимоги, в будь-якому випадку, мають на меті втручання у проведення електронного аукціону, на що існує пряма заборона закону. При цьому з пропозиції Відповідача пропозиції від громадських організацій та органу місцевого самоврядування щодо включения до об'єктів культурної спадщини будинків за вказаними адресами до Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації не надходило. Також Вважає, що довідка має лише інформаційний характер та містить особисту думку кандидата історичних наук, доцента кафедри методики викладання і змісту освіти РОІППО Петра Долганова про те, що будівля за адресою м. Рівне, вул. С, Петлюри, 26 заслуговує на те, щоб бути включеною щонайменше до числа пам'яток архітектури місцевого значення. Констатує, що у Довідці автор розповідає про історію створення в Рівному історико-культурного товариства, початкових класів та гімназії «Тарбут», історію будівництва приміщення за адресою м. Рівне, вул. С. Петлюри, 28 та розповідає про історію використання цього приміщення у різні часи. При цьому у Довідці не наводяться факти, що відносили б зазначену будівлю до архітектурної споруди, що повністю або частково збереглася в автентичному стані і характеризується відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є твором відомих авторів. Окрім того, Відповідач звертає увагу, що Позивач не заявляє до Відповідача будь-яких вимог майнового характеру, і при цьому просить вжити такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно, та констатував, що захід забезпечення позову має бути співмірний із предметом позовних вимог.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 червня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги Позивача призначено до розгляду на 9 липня 2025 року об 15:30 год..
Через систему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суд 9 липня 2025 року надійшло клопотання від Відповідача про приєднання додаткових доказів, а саме щодо укладення 5 червня 2025 року між Відповідачем та ТОВ «ТД Ремарк» договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7, серія НТТ №483306.
В судове засідання від 9 квітня 2025 року представник Третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 2 червня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Третьої особи, тим більше з огляду на закінчення строку розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні від 9 липня 2025 року представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених у ній, просить суд задоволити апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення яким задоволити заяву про забезпечення заходів позову. Представник Позивача зазначив, що проведення аукціону з продажу майна не є розпорядженням майном, а накладення арешту не перешкоджає його проведенню. У той же час вважає, що у разі накладення арешту на будівлі це вплине лише на можливість укладення договору купівлі-продажу майна. Також представник зауважив, що арешт майна не є втручанням у проведення аукціону безпосередньо, оскільки не спрямований на зупинення, відкладення чи припинення аукціону як процедури. На переконання представника Позивача у разі накладення арешту на майно, воно не може бути відчужене відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", однак це не означає, що сама процедура проведення аукціону припиняється, відкладається чи зупиняється.
В судовому засіданні від 9 липня 2025 року представник Відповідача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Позивача, та з підстав, висвітлених у відзиві, просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, зазначивши, що викладені Позивачем в прохальній частині заяви про забезпечення позову вимоги, в будь-якому випадку, мають на меті втручання у проведення електронного аукціону, на що існує пряма заборона Закону. Вказав, що пропозиції від громадських організацій та органу місцевого самоврядування щодо включения до об'єктів культурної спадщини будинків за вказаними адресами до Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації не надходило. Представник також зазначив, що Позивач не заявляє до Відповідача будь-яких вимог майнового характеру, і при цьому просить вжити такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно, та що захід забезпечення позову має бути співмірний із предметом позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, а оскаржувану ухвалу скасувати в частині відмови в задоволенні заяви щодо вжиття заходу забезпечення поову шляхом накладення арешту на адмінастративний будинок, що розташований в м. Рівне по вул. С. Петлюри. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову в даній справі є вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 5 додатку до рішення Відповідача від 9 вересня 2022 року №547 «Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації»; визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення Відповідача №1077 «Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації»; визнання протиправним та скаусвання Рішення Відповідача від 28 березня 2025 року №1078 «Про приватизацію (відчуження) адміністративного будинку, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташований за адресою: м. Рівне, вул. С.Петлюри, 26»; визнання протиправним та скасування рішення Відповідача від 28 березня 2025 року №1079 «Про приватизацію (відчуження) нежитлових приміщень, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
В пункті 5 прохальної частини позовної заяви Позивач просив вжити заходи забезпечення позову, заявлені разом з поданням позовної заяви.
В заяві про забезпечення позову Позивач просив накласти арешт на адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26 та нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, Позивач зазначає, що на цей час приміщення по вул. Поштовій, 7 вже виставлено на аукціон. Дата проведення аукціону 8 травня 2025 року, з чого апелянт робить висновок, що у разі проведення аукціону та відчуження комунального майна у власність третіх осіб та в подальшому ухвалення рішення суду про задоволення позову, це зробить неможливим відновлення порушеного права власності територіальних громад Рівненської області. Вважає, що є аналогічний ризик й у разі, якщо буде опубліковано аукціон з продажу будівлі по вул. С. Петлюри, 26. Відтак Позивач просив суд накласти арешт на адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26, та нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7.
Колегія суддів констатує, що статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Частинами першою, третьою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За змістом статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред'являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому, колегія суддів зауважує, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заявник зобов'язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
У відповідності до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу
Згідно зі статтями 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Колегія суду зауважує, що між сторонами існує спір стосовно включення певних об'єктів нерухомого майна в процедуру приватизації шляхом їх продажу на аукціоні.
Зокрема предметом позовних вимог визнання недійсними та скасування рішень Відповідача, результатом котрих може бути продаж спірного майна.
При розгляді питання доцільності застосування в даній справі заходу забезпечення позову виходячи із предмету та підстав позовних вимог (нівелювати можливість продажу спірного майна, яке є предметом оскаржуваних рішень), колегія суддів досліджує саме дефініцію забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову - це система заходів, які вживаються судом на стадії розгляду справи або навіть до її подання, з метою гарантувати виконання можливого рішення суду на користь позивача. Це запобігає ситуаціям, коли відповідач може приховати майно, ухилитися від виконання рішення, або іншим чином перешкодити задоволенню вимог позивача.
Між тим, колегія суддів зауважує, що зміст та захід забезпечення позову, який просить вжити Позивач спрямований на усунення в майбутньому, в разі задоволення позовних вимог, виконання рішення суду щодо продажу спірного майна, котре є предметом заяви про забезпечення позову.
Як вказує апелянт та з чим погоджується колегія, в разі скасування оскаржуваних рішень, продаж спірного майна стає не можливим оскільки відпаде законна підстава його відчуження, саме тому дані рішення Відповідача представляють значний інтерес і є тією основою на підставі якої відбувається відчуження майна.
В той же час, невикористання в правовому полі інституту забезпечення позову в даній справі повністю знівелює існування в правові площинні даних правовідносин по справі. Оскільки в разі продажу зазначено в спірних рішеннях нерухомого майна в процесі розгляду справи (що вже було вчинено відносно одного майна) відпаде необхідність доведення спору до його логічного завершення та винесення судового рішення за результатами розгляду справи.
Адже навіть за позитивного результату розгляду справи, в разі продажу майна в процесу розгляду справи, не відбудеться ніякого повернення в попередній стан становища, що існувало до моменту звернення Позивача з позовом, зокрема, нерухоме майно не буде існувати в тому первинному стані (бути власністю територіальної громади в особі Відповідача), в якому воно існувало на момент звернення Позивача до суду, адже його відчуження призведе до зміни власника.
Єдине, що може в такому разі стримати суд від надійного забезпечення може бути виключно існувння законодавчо встановленої заборони щодо таких дій.
Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів розглянувши доводи заяви про забезпечення позову в призмі поданої апеляційної скарги зазначає наступне.
Арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна та вирішення відповідного спору.
В той же час, як вбачається із долученої до матеріалів копії договору купівлі-продажу, 5 червня 2025 року між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Ремарк» укладено договір купівлі-продажу майна. А саме нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд. 7.
Відтак, станом на момент розгляду справи в суді та винесення оскаржуваної ухвали, Відповідач, при факті існування спору з приводу прийнятих Відповідачем рішень вчинив дії щодо продажу одного з видів майна, на захист від здійснення продажу котрого й звернувся Позивача.
В той же час, все вищезазначене вказує на те, що задоволення заяви Позивача в частині накладення арешту на майно, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд. 7, та котре має вже нового власника (не учасника спірних правовідносин) порушить права іншої сторонньої особи та засвідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує можливість користуватися, володіти та розпоряджатися своїм майном, як це передбачено законом. Саме тому, суд апеляційної інстанції виходячи із принципу непорушності права приватної власності, враховуючи те, що власником спірного майна стала особа, котра не є учасником в справі та не є дотичною до спірних правовідносин, apriori не має правових підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на майно, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд. 7. Відтак в даному випадку на момент розгляду апеляційної скарги таке забезпечення є неможливим (не залежно від правової оцінки дії частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Поряд з тим апелянт з огляду на продаж відповідного приміщення не позбавлений права подати повний новий позов в тому числі й до нового володільця щодо оскарження його проведення та результатів (в тому числі враховуючи обгрунтування, що стали підставою подачі позову по цій справі), де він не позбавлений права подавати заяви про забезпечення позову (в тому числі й щодо подальшого продажу спірного приміщення).
Відтак, заява Позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд. 7 не підлягає до задоволення, а тому суд апеляційної інстанції відмовляє в її задоволенні.
Що ж стосується заяви в частині накладення арешту на адміністративний будинок, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, то колегія суддів зауважує наступне.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків від відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Цей інститут є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже, елементом правосуддя.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Аналогічний висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Окрім того, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Як вже зазначалося вище суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі відмовляючи в задоволенні заяві про забезпечення позову керувався частиною 12 статтею 137 Господарського процесуального кодексу України. Тож оцінючи законність такого судового рішення суд досліджує аргументацію місцевого господарського суду за котрою суд прийшов до даних висновків.
В силу дії частини 12 статтею 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Проте оцінючи законність відповідного судового рішення щодо арешту на адміністративний будинок, що знаходиться за адресою м. Рівне вул. С. Петлюри, 26, колегією суду встановлено, що в матеріалах апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції від 28 квітня 2025 року по даній справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, котрі б свідчили про проведення Відповідачем аукціону (на відміну від приміщення за адресою м. Рівне вул. Поштова, 7), що в свою чергу позбавляє права застосовувати до спірних правовідносин частину 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, яка в даному випадку була помилково застосована судом першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали, що стало наслідком винесення ухвали про відмову в забезпеченні позову та вказує на порушення норм процесуального права в дані частині.
Дане ж в свою чергу є безумовною підставою для скасування оспорюваного рішення в частині, що стосується приміщення за адресою м. Рівне вул. С. Петлюри, 26, адже оспорювана ухвала не містить жодного іншого обгрунування стосовно винесення відповідного судового рішення.
В той же час, зважаючи на встановлені вище навмисні дії Відповідача, з огляду на існування такого, що мають ознаки спрямованості на створення неефективності вирішеня спору, що подано до господарського суду, невирішеного спору, що спрямовано на не продаж спірних будівель, внесених до оскаржуваних рішень, як об'єктів приватизації та відсутності необхідності в майбутньому, в разі продажу всіх об'єктів, продовжувати розгляд справи (оскільки предмет спору на збереження якого подано даний позов змінить свого власника та перестане існувати в тому стані, з метою захисту якого подано позов в справі), та враховуючи факт того, що відносно зазначеного приміщення (за адресою м. Рівне, вул. С.Петлюри, 26) на даний час відсутні докази винесення даного приміщення на аукціон (як на момент подачі позову так і на момент винесення оспорюваної ухвали), а відтак відсутність будь-яких заборон щодо таких дій (в тому числі за частиною 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України) колегія суддів дійшла до висновку про підставність та обгрунтованість заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на адміністративний будинок, що розташований в м. Рівне по вул. С.Петлюри, 26.
При цьому, виносячи свою постанову та розглядаючи заяву про забезпечення позову суд апеляційної інстанції враховує предмет позовних вимог в даній справі, яким є визнання протиправним та скасування рішень Відповідача (а не визнання недійсним аукціону чи договорів укладених за результатами його діяльності).
За таких обставин, судова колегія резюмує, що у господарського суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для відмови в задоволення заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову, саме з призми дії частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих щодо підготовки проведення аукціону з продажу об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. С. Петлюри, 26.
При цьому, враховуючи вищеописані дії Відповідача з продажу однієї позиції нерухомого майна, визначеної в оскаржуваному судовому рішенні, під час розгляду справи, щодо законності та підставності винесення таких нормативних актів органу місцевого самоврядування господарський суд вважає, що в даній справі наявні підстави для часткового задоволення поданої Позивачем заяви. З огляду на викладене, колегія суддів виснує про часткове задоволення заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на адміністративний будинок, що розташований в м. Рівне по вул. С.Петлюри, 26.
Відтак, виносячи дану судову постанову апеляційний господарський суд задовільняє апеляційну скаргу Позивача частково.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року в справі №918/360/25 є такою, що не відповідає нормам процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на адміністративний будинок, що розташований в м. Рівне по вул. С.Петлюри, 26.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року в справі №918/360/25 - задоволити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2025 року в справі №918/360/25 - скасувати в частині відмови в задоволенні заяви щодо приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
3. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволити частково.
4. До набрання законної сили рішенням Господарського суду Рівненської області по справі №918/360/25:
накласти арешт на адміністративний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягувачем за даним судовим рішенням є: ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ).
Боржником за даним судовим рішенням є: Рівненська обласна рада (м. Рівне, майдан Просвіти, буд. 1; код 21085816).
5. Постанова є Виконавчим документом - відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Матеріали оскарження по справі №918/360/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.