вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2025 р. Справа№ 910/289/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 08.07.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 30.04.2025
у справі № 910/289/25 (суддя В.В. Князьков)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»
до ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичної особи - підприємця Доценка Євгена Сергійовича
про відшкодування збитків в сумі 642 874, 60 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 642 874, 60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після ухвалення загальними зборами товариства рішення про звільнення з посади директора відповідача, останнім було перераховано на рахунок контрагента попередню оплату, тоді як поставку товару здійснено не було. Внаслідок вказаний дій позивачу було завдано збитків на суму 642 874,60 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 залучено до участі до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця Доценка Євгена Сергійовича.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/289/25 відмовлено повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 642 874, 60 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами та наведеними обставинами фактично виключають підстави вважати, що відповідач здійснюючи 02.09.2022 перерахування грошових коштів за договором №08/22 від 04.08.2022 на підставі рахунку №58 від 31.08.2022 діяв протиправно та за наявності умислу до завдання шкоди товариству.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимови тим, що суд першої інстанції неправильно та неповно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.
Так, апелянт стверджує, що позивачем було надано достатньо доказів, стосовно відсутності товару в товаристві, що спростовують твердження відповідача про отримання та поставку ним товару на товариство, а тому апелянт вважає, що саме колишнім директором ОСОБА_1 було завдано збитки товариству у розмірі 642 874, 60 грн.
За доводами скаржника судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідно до проведеної інвентаризації від 05.09.2022 товар на складі товариства відсутній.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику. З особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних та марнотратних рішень.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 08.07.2025 з'явились відповідач та його представник, а також третя особа, представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 17.06.2025) в електронний кабінет позивача та його представника.
Разом з цим, 07.08.2025 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення, в якому зазначено, що директор та власник Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» Вельков Сергій Вікторович не має можливості прийняти участь в судовому засіданні з підстав перебування у відрядженні в період з 07.07.2025 по 10.07.2025, та у зв'язку з тим, що адвокат Рагімова Т.О. також перебуватиме у відрядженні.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
За вищенаведених обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» №21 від 01.09.2022 «Про припинення трудового договору (контракту)» звільнено з 01.09.2022 ОСОБА_1 з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з допущенням грубого порушення трудових обов'язків.
Наказом №22 від 01.09.2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» з 01.09.2022 було призначено Велькова Сергія Вікторовича.
Як вказує позивач, в орендованому підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» за договором оренди №77/21 від 01.11.2021 в офісі за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, буд. 18, прим. 202, у присутності представника орендодавця та правоохоронних органів, було виявлено відсутність будь-яких первинних документів, печатки підприємства, комп'ютерного та іншого обладнання, про що було складено акт від 05.09.2022 огляду офісного приміщення.
Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» №1 від 05.09.2022 «Про затвердження інвентаризаційної комісії, проведення позачергової інвентаризації майна» відповідно до рішення учасника №3 від 01.09.2022, у зв'язку зі зміною директора, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна та з метою збереження матеріальних цінностей за місцем знаходження було затверджено склад інвентаризаційної комісії, призначено проведення позачергової інвентаризації, виконавцем інвентаризації визначено Короля І.
Позивачем вказано, що за наслідками проведення інвентаризації було складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» станом на 05.09.2022, в якому зазначена фактична наявність товарно-матеріальних цінностей. В акті інвентаризації товарів на складі №1 від 05.09.2022, у якому зазначені товарно-матеріальні цінності відповідно до інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» станом на 05.09.2022 (137 позицій), кількість, кількість за обліком, ціна, сума та відповідно до якого загальна сума за обліком склала 4 336 538, 88 грн.
Позивачем було встановлено, що третьою особою було здійснено реєстрацію податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з поставки позивачу товару, в тому числі 31.08.2022 - акуфлекс, звукоізоляційна підложка, 15000х 1000x4мм/15м2 загальною вартістю 642 874, 60 грн.
Як вказує позивач, товару акуфлекс, звукоізоляційну підложка, 15000x1000x4мм/15м2 під час інвентаризації на залишку не виявлено, а відповідач не будучи працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг», 02.09.2022 здійснив переказ коштів з рахунка позивача в сумі - 642 874, 60 грн на рахунок третьої особи за товар, який на товаристві відсутній.
Оскільки товар в товаристві був відсутній відповідно до акту інвентаризації позивач звернувся з претензією від 25.03.2024 до Фізичної особи - підприємця Доценка Євгена Сергійовича про надання документів, які підтверджують фінансово-господарські правовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» та повернення грошових коштів в розмірі 642 874, 60 грн.
У відповіді від 05.04.2024 третьою особою було повідомлено позивача про те, що операція стосовно поставки товару акуфлекс була проведена та товар поставлений, що підтверджується договором поставки товару, видатковою накладною та рахунком, а отже, підстави для повернення коштів відсутні.
У листі від 11.04.2024 позивач просив третю особу надати належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують договірні відносини.
Однак, позивачем вказано, що Фізичною особою - підприємцем Доценком Євгеном Сергійовичем вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» так і не було виконано.
Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення збитків з ОСОБА_1 .
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що доводи позивача щодо того, що відповідач не мав права здійснювати платежі, оскільки був звільнений з посади директора з 01.09.2022, не узгоджуються з відомостями, які містяться у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки державна реєстрація зміни керівника відбулась 05.09.2022 о 11 год. 03 хв. Документи про своє звільнення відповідач отримав лише у кінці вересня 2022 року, а саме лист з наказом про звільнення та копією рішення учасника №3 від 01.09.2022, з якого він довідався про своє звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП (у зв'язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків). Також у відзиві зауважено, що дії відповідача є правомірним, а кошти сплачені за ним третій особі є виконанням взятих на себе позивачем договірних зобов'язань, в той час як несплата відповідачем коштів була б порушенням з його боку грошових зобов'язань. А тому дії, вчинені відповідачем, як керівником позивача, на виконання його господарських зобов'язань, не є і не можуть бути протиправними.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить суд стягнути збитки, заподіяні юридичній особі (Товариству з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг») діями його посадової особи (колишнього директора).
За приписами статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частинами 1 та 2 статті 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України ). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Отже, за змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов'язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, що, зокрема, урегульовує права та обов'язки сторін у цих правовідносинах.
З огляду на наведене слід зазначити, що згідно з частиною 2 статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.
Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Наведеними вище положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
Суд ураховує і те, що при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Оскільки, якщо посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства, її рішення були незалежними та обґрунтованими.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Господарський кодекс України збитками визначає під збитками витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Водночас, господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (стаття 623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов'язання.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України).
Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала та завданими збитками. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.
Відшкодуванню підлягають прямі збитки, що стали безпосереднім та невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України).
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).
Як було встановлено судом першої інстанції, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» №21 від 01.09.2022 «Про припинення трудового договору (контракту)» звільнено з 01.09.2022 ОСОБА_1 з посади директора на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з допущенням грубого порушення трудових обов'язків.
Наказом №22 від 01.09.2022 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» з 01.09.2022 було призначено Велькова Сергія Вікторовича.
Як вказує позивач, в орендованому підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» за договором оренди №77/21 від 01.11.2021 офісі за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, буд. 18, прим. 202, у присутності представника орендодавця та правоохоронних органів, було виявлено відсутність будь яких первинних документів, печатки підприємства, комп'ютерного та іншого обладнання, про що було складено акт від 05.09.2022 огляду офісного приміщення.
Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" №1 від 05.09.2022 «Про затвердження інвентаризаційної комісії, проведення позачергової інвентаризації майна» відповідно до рішення учасника №3 від 01.09.2022, у зв'язку зі зміною директора, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна та з метою збереження матеріальних цінностей за місцем знаходження було затверджено склад інвентаризаційної комісії, призначено проведення позачергової інвентаризації, виконавцем інвентаризації визначено Короля І.
Позивачем вказано, що за наслідками проведення інвентаризації було складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» станом на 05.09.2022, в якому зазначена фактична наявність товарно-матеріальних цінностей. В акті інвентаризації товарів на складі №1 від 05.09.2022, у якому зазначені товарно-матеріальні цінності відповідно до інвентаризаційного опису товарно- матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» станом на 05.09.2022 (137 позицій), кількість, кількість за обліком, ціна, сума та відповідно до якого загальна сума за обліком склала 4 336 538, 88 грн.
Позивачем було встановлено, що третьою особою було здійснено реєстрацію податкових накладних за фактом здійснення господарських операцій з поставки на позивачу товару, в тому числі 31.08.2022 - акуфлекс, звукоізоляційна підложка, 15000х1000x4мм/15м2 загальною вартістю 642 874, 60 грн.
Як вказує позивач, товару акуфлекс, звукоізоляційної підложки, 15000x1000x4мм/15м2 під час інвентаризації на залишку не виявлено, а відповідач не будучи працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» 02.09.2022 здійснив переказ коштів з рахунка позивача в сумі - 642 874, 60 грн на рахунок третьої особи за товар, який на товаристві відсутній.
Отже, з системного аналізу наведеного вище вбачається, що фактично позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідачем було здійснено перерахування грошових коштів за товар, який станом на момент інвентаризації не знайдено у приміщенні товариства. Тобто, на думку позивача, відповідач після звільнення з посади директора безпідставно перерахував грошові кошти на рахунок третьої особи, чим завдав збитків позивача.
Однак, наявні в матеріалах справи докази дають підстави не погодитись із доводами позивача про допущення відповідачем неправомірної поведінки, якою було завдано збитків товариству.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Доценком Євгенієм Сергійовичем (постачальник) було укладено договір поставки №08/22, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію, асортимент, кількість та ціна якої визначаються у рахунках - фактурах постачальника (надалі також - товар), а покупець зобов'язується прийняти поставлену продукцію та оплатити її на умовах та в порядку, визначених даним договором.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Номенклатура, ціна, кількість та асортимент товару визначаються в рахунках - фактурах постачальника або специфікаціях, які становлять невід'ємну частину даного договору (п.2.1.).
Місце поставки товару та терміни його поставки визначаються у рахунках - фактурах Постачальника або у специфікаціях, які становлять невід'ємну частину даного договору. Сторони мають право деталізувати умови і строк поставки товару (партіях товару), перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів (за необхідності), інші умови поставки в шляхом внесення відповідної інформації до специфікацій або рахунків-фактур та/або шляхом підписання відповідних додаткових угод до договору (пункт 4.1.).
Вартість договору визначається з урахуванням всіх сум, зазначених сторонами у відповідних рахунках - фактурах постачальника або специфікаціях (п. 6.1.).
В матеріалах справи відсутні докази визнання вказаного договору недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 було надано рахунок на оплату №58 від 31.08.2022, виставлений на підставі договору №08/22 від 04.08.2022, згідно якого товаром є акуфлекст, звукоізоляційна підложка, 15000х1000х4мм/15м2 у кількості 863 рулонів загальною вартістю 642 874, 60 грн та надано видаткову накладну №58 від 31.08.2022 на суму 642 874, 60 грн, згідно змісту якої Фізичною особою-підприємцем Доценком Євгенієм Сергійовичем поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» прийнято товар - акуфлекст, звукоізоляційна підложка, 15000х1000х4мм/15м2 у кількості 863 рулонів загальною вартістю 642 874, 60 грн.
При цьому, з наданих позивачем банківських виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» вбачається, що дійсно було здійснено оплату такого товару 02.09.2024 з посиланням на рахунок №58 від 31.08.2022, який, як було встановлено вище, було виставлено на підставі договору №08/22 від 04.08.2022.
За наслідками здійснення вказаної господарської операції третьою особою здійснено реєстрації податкової накладної №2 від 31.08.2022, що підтверджується квитанцією від 09.09.2022 про реєстрацію податкової накладної.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідні грошові кошти було перераховано з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» та отримано третьою особою без відповідних правових підстав. Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутись із позовом до третьої особи, яка, на його думку отримала грошові кошти, за непоставлений товар. Тобто, на теперішній час у суду відсутні підстави вважати, що зменшення активів товариства внаслідок перерахування коштів у вказаній вище сумі третій особі є збитками у розумінні цивільного законодавства.
У своїй апеляційній скарзі позивач стверджує, що ним було надано достатньо доказів, стосовно відсутності товару на товаристві, що спростовують твердження відповідача про отримання та поставку ним товару на товариство, а тому вважає що саме колишнім директором ОСОБА_1 було завдано збитки товариству у розмірі 642 874, 60 грн.
При цьому, за доводами скаржника, судом першої інстанції не було взято до уваги, що відповідно до проведеної інвентаризації від 05.09.2022 товар на складі товариства відсутній.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, надані до матеріалів справи докази не дають підстав достеменно вважати, що відсутність товару у приміщенні товариства, яка була встановлена під час інвентаризації, фактично є наслідком його непоставки третьою особою чи наслідком будь-яких неправомірних дій ОСОБА_1 .
Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/10294/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» про: визнання незаконним наказу від 01.09.2022 №21 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства на підставі п.1 ч.1 ст.41 КЗпП, у зв'язку з допущенням одноразового грубого порушення трудових обов'язків; поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 04.10.2022 у сумі 9 783, 60 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10294/22 від 02.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 та постановою Верховного Суду від 06.12.2023 позов задоволено повністю, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ №21 від 01.09.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства, на підставі п. 1 ст. 41 КЗПП України, у зв'язку з допущенням одноразового грубого порушення трудових обов'язків від 01.09.2022; поновлено на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» ОСОБА_1 ; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 04.10.2022 в розмірі 9 783 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 60 коп., 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні.
Отже, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Відтак, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10294/22 від 02.02.2023, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 та постановою Верховного Суду від 06.12.2023, яке набрала законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.
Зокрема, у вищевказаному рішенні Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 по справі №910/10294/22, встановлено, що відповідно до п.п 9.1, 9.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг», затвердженого рішенням учасника №1 від 20.09.2021 (далі - статут) вищим органом товариства є загальні збори учасників або рішення єдиного учасника. Виконавчим органом товариства є директор.
Згідно з пп. 5) пункту 10.6 статуту до виключної компетенції загальних зборів чи прийняття учасником рішень належить обрання чи відкликання директора товариства та встановлення йому винагороди.
Відповідно до п. 11.1 статуту виконавчим органом товариства є директор товариства, який обирається загальними зборами товариства або призначається рішенням єдиного учасника одноособово, на строк визначений у трудовому договорі, за його наявності, але не більше ніж на 2 роки.
Слід зазначити, що у ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України вказано, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем відповідачу 01.09.2022 наказу про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг».
Однак, в матеріалах справи наявне лише повідомлення, в якому позивач пропонував відповідачу з'явитись для передачі справ, матеріальних цінностей та іншого майна. У вказаному повідомленні міститься посилання на призначення рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» з 02.09.2022 нового керівника товариства. На підтвердження направлення такого повідомлення надано фіскальний чек від 12.09.2022.
Тобто, наведені обставини фактично виключають підстави вважати, що відповідач здійснюючи 02.09.2022 перерахування грошових коштів за договором №08/22 від 04.08.2022 на підставі рахунку №58 від 31.08.2022 діяв протиправно та за наявності умислу до завдання шкоди товариству.
Відтак, вищевказані обставини спростовують твердження позивача про те, що грошові кошти фактично було перераховано відповідачем 02.09.2022, тобто, вже після звільнення з посади керівника товариства, що в свою чергу, на думку позивача, є неправомірною поведінкою.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином доказово не обґрунтовано, що відповідна оплата вказує на неправомірність поведінки відповідача, якою було завдано збитків позивачу.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/289/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/289/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/289/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/289/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 14.07.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська