15.12.2010 року Справа № 12/72
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. (доповідач)
суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.
при секретарі: Ковзикові В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.128);
відповідача - не з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.129);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с.Йосипівка Ульяновського району Кіровоградської області
на рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2010 року
у справі № 12/72
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, Кіровоградська область, Ульяновський район, с.Йосипівка
до товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ
про визнання недійсною додаткової угоди
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2010р. (суддя Макаренко Т.В.) по справі № 12/72 за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, Кіровоградська область, Ульяновський район, с.Йосипівка (далі -ФОП ОСОБА_1.) до товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м.Київ (далі -ТОВ “Українська лізингова компанія”) про визнання недійсною додаткової угоди в задоволенні позову було відмовлено.
Рішення господарського суду Кіровоградської області мотивовано фактом неукладеності між сторонами додаткової угоди № 2 від 01.04.2009р., що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи, тому підстави для визнання такої угоди недійсною -відсутні.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі -ФОП ОСОБА_1, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:
- господарським судом не були застосовані до спірних відносин ст.ст.203, 207, 208, 651, 654 ЦК України, ст.181 Господарського кодексу України;
- також господарським судом обрано такий вид захисту цивільного права, якого не містить ч.2 ст.16 ЦК України;
- крім того, господарським судом порушені вимоги п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, оскільки також обрано такий вид захисту порушених прав, який не містять норми Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач по справі -ТОВ “Українська лізингова компанія” правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась (ст.96 ГПК України), як не скористалась правом участі в судовому засіданні (ст.22 ГПК України); про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином (а.с.128).
Скаржник також не скористався правом участі в судовому засіданні (ст.22 ГПК України); про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином (а.с.129).
Враховуючи, що сторони сповіщені належним чином про час та місце судового засідання (а.с.128, 129), будь-які клопотання про відкладення розгляду справи не заявлено, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи за апеляційною скаргою фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 за наявними матеріалами (ст.ст.75, 99 ГПК України), суд апеляційної інстанції обмежений певними процесуальними строками розгляду апеляційної скарги, то колегія суддів вважає за можливе розглянути по суті апеляційну скаргу в цьому судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.104 ГПК України, виходячи з наступних підстав.
Як вбачаться з матеріалів справи, 02.06.2010р. до господарського суду Кіровоградської області звернулась ФОП ОСОБА_1 з позовом до ТОВ “Українська лізингова компанія” м.Київ про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 01.04.2009р. (а.с.2-3). При цьому позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 26.06.2008р. між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 01-157/08-обл, відповідно до умов якого ТОВ “Українська лізингова компанія” (“лізингодавець” за договором, відповідач по справі) на підставі договору купівлі-продажу зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одинці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток № 2 до договору), а ФОП ОСОБА_1 (“лізингоодержувач” за договором, позивач по справі) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору (п.1.1 р.1 договору (а.с.6-7). Згідно з умовами договору лізингові платежі виплачуються згідно графіку та умов ст.3 Загальних умов (п.3.1 договору).
Пунктом 7.1 р.7 договору сторони передбачили, що даний договір може бути змінений та/або доповнений сторонами в період його дії на підставі взаємної згоди, якщо інше не передбачено договором. Будь-які зміни та/або доповнення умов договору мають силу в тому випадку, якщо вони оформлені письмово, підписані повноважними представниками сторін і скріплені печатками сторін, якщо інше не передбачено договором.
11.07.2008р. сторонами до даного договору було оформлено та підписано додаткову угоду № 1, якою викладений в новій редакції графік сплати лізингових платежів та специфікація до договору (а.с.29-31).
01.04.2009р. до даного договору була підписана додаткова угода № 2, якою були внесені зміни в пункти договору фінансового лізингу та викладений в новій редакції графік сплати лізингових платежів (а.с.8-10, 77-79). Визнання даної додаткової угоди недійсною і є предметом позовних вимоги, оскільки позивачка наполягає на тому, що даний документ вона не підписувала.
02.09.2010р. ухвалою господарського суду Кіровоградської області було задоволено клопотання позивача та призначено судову почеркознавчу експертизу додаткової угоди № 2; на вирішення експерта були поставлені питання щодо того ким підписана додаткова угода № 2 -позивачкою або іншою особою (а.с.88-90).
29.09.2010р. до господарського суду надійшов висновок експерта № 3283/02 від 22.09.2010р. згідно з яким підписи на додатковій угоді № 2 від 01.04.2009р. на сторінці 1 під графою “графік сплати лізингових платежів” та на сторінці 3 -виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.98-100).
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Зазначена норма повністю кореспондується з ч.1 ст.181 Господарського кодексу України.
Отже однією із вимог письмової форми правочину є його підписання стороною.
Статтею 208 ЦК України визначений перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, зокрема, правочини між юридичними особами, інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Враховуючи вимоги Закону України “Про фінансовий лізинг” № 723/97-ВР від 16.12.1997р. (зі змінами та доповненнями) договір лізингу має бути вчинений у письмовій формі.
Згідно з ч.2 ст.806 ЦК України до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 654 ЦК України регламентовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи зазначені норми матеріального права, висновок експертизи у даній справі щодо не підписання позивачкою оспорюваної додаткової угоди, господарським судом зроблений висновок про неукладеність оспорюваної додаткової угоди № 2 від 01.04.2009р.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні роботи, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки недійсності додаткової угоди не застосовується, оскільки матеріалами справи, поданими доказами не доведено, що сторонами будь-яким чином виконувалась оспорювана угода № 2 від 01.04.2009р., такі докази відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін відповідно до ст.33 ГПК України, жодною із сторін судам обох інстанцій.
За цих обставин апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення господарського суду Кіровоградської області -скасувати, прийняти нове рішення по справі, позов задовольнити
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с.Йосипівка Ульяновського району Кіровоградської області -задовольнити.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2010р. по справі № 12/72 -скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 01.04.2009р., укладену між товариством з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” м.Київ та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, с.Йосипівка Ульяновського району Кіровоградської області.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” м.Київ на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с.Йосипівка Ульяновського району Кіровоградської області 85 грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрат по експертизі 1548 грн.00 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” м.Київ на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с.Йосипівка Ульяновського району Кіровоградської області 42 грн. 50 коп. витрат по держмиту за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів згідно зі ст.ст.116-118 ГПК України доручити господарському суду Кіровоградської області.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий О.М Виноградник
Судді О.В Джихур
О.М.Лисенко