"02" грудня 2010 р.Справа № 17/80-1667
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Лучко Р.М.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк", м. Кременчук Полтавської області
до відповідача: Фермерського господарства "ЛАН-2005", с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області
про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. та стягнення коштів в розмірі 33000,00 грн.
Представник від:
позивача: Васильченко О.В., уповноважений, довіреність без номеру від 14.08.10р.;
відповідача: Горба В.В., уповноважений, довіреність без номеру від 26.10.10р.;
Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 811 ГПК України.
Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання сторін.
Позивач: Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк", м. Кременчук Полтавської області, 29.09.2010р. (згідно штампу поштового відділення зв'язку на конверті) звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Фермерського господарства "ЛАН-2005", с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області, про визнання договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. недійсним з моменту його укладення та стягнення коштів в розмірі 33000,00 грн.
Позов обґрунтовується копією кредитного договору №14-КЛ-04 від 30.04.2004р.; копією договору іпотеки від 13.05.2004р.; копією виконавчого напису нотаріуса від 15.12.2004р.; копіями актів опису та арешту майна від 01.03.2005р. та від 23.02.2005р. з додатком; копіями постанов Відділу ДВС про призначення зберігачем майна від 16.05.2006р. та 04.12.2006р.; копією заяви від 30.11.2006р.; копією договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р.; копією акту приймання-передачі від 05.12.2006р.; копіями платіжних доручень №3232 від 27.12.2006р., №3240 від 01.02.2007р., №3236 від 02.03.2007р., №0819 від 30.03.2007р., №3236 від 04.07.2007р., №3211 від 30.07.2007р., №3236 від 04.09.2007р., №3211 від 02.10.2007р., №3205 від 02.11.2007р., №3215 від 30.11.2007р., №3218 від 17.01.2008р.; копіями листів №1110 від 10.08.2010р. та №11/10-4538/Ал від 11.08.2010р.; іншими документами.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010р. прийнято позовні матеріали до розгляду, порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 26.10.2010р. В судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 09.11.2010р. для надання можливості відповідачу ознайомитися з матеріалами справи та подати мотивований відзив на позов; пізніше розгляд справи відкладався до 02.12.2010р. у зв'язку з неявкою представника позивача та необхідністю витребування додаткових документів, необхідних для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору.
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судових засіданнях та згідно поданого відзиву на позов (вх. №18740 (н) від 08.11.2010р.) позовні вимоги не визнав, зазначивши зокрема, що правова природа укладеного між сторонами договору відповідального зберігання від 05.12.2006р. та характер правовідносин, що виникли між сторонами згідно спірного договору, свідчать про укладення сторонами саме договору зберігання майна, а не договору охорони, як стверджує позивач, у зв'язку з чим у відповідача відсутня необхідність в отриманні ліцензії на надання послуг охорони, котрі ФГ "ЛАН-2005" не надає та не може надавати згідно положень Статуту господарства. Наводить інші заперечення, просить в позові відмовити за безпідставністю.
Позивач, згідно поданих суду заперечень на відзив на позовну заяву не погодився з доводами відповідача щодо правової природи спірного договору, зазначивши, що ПАТ "Промислово-фінансовий банк" не може виступати Поклажодавцем в розумінні ст. 936 ЦК України, оскільки в нього відсутній будь-який правовий зв'язок з майном, переданим на охорону відповідачу, що арештовано органом ДВС. Крім того, зазначив, що 04.12.2006р. згідно постанови органу ДВС вже було призначено Зберігача майна, у зв'язку з чим сторони при укладенні договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. мали на меті саме його охорону, у зв'язку з відсутністю можливості у призначеного органом ДВС Зберігача -Шеліги Ю.І. самостійно забезпечити схоронність даного майна.
Посилаючись на приписи ст.ст. 203, 215, 216, 227 ЦК України та ст. 207 ГК Україгни, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, заперечення відповідача, оцінивши додатково подані докази, суд встановив.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
30.04.2004р. між Акціонерним комерційним “Промислово -фінансовим банком” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фараон” укладено кредитний договір № 14-КЛ-04 , згідно з умовами якого Банк зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію на статутну діяльність з лімітом 1 300 000, 00 грн., строком повернення не пізніше 27.04.2006р. зі сплатою 21 % річних, а Позичальник -одержати та повернути кредит і сплачувати проценти за користування ними у строк та на умовах передбачених цим Договором.
Згідно п. 2.1. кредитного договору № 14-КЛ-04 від 30.04.2004р. в забезпечення зобов'язань за Договором Позичальник надав Банку в заставу майно, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Зборівський район, смт. Залізці, вул. Бродівська, 1, згідно Договору іпотеки від 13.05.2004р., укладеного між ТОВ “Залозецький завод продтоварів” та Банком.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2004р. між Акціонерним комерційним “Промислово -фінансовим банком” (як Іпотекодержателем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Залозецький завод продтоварів” (як Іпотекодавцем) укладено договір іпотеки (посвідчений приватним нотаріусом Зборівського районного нотаріального округу Мельник О.С. 13.05.2004р. за реєстром № 991), згідно з умовами якого забезпечено виконання зобов'язань Позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Фараон”, що випливають з кредитного договору від 30.04.2004р. № 14-КЛ-04 з повернення кредиту, наданого у вигляді відновлювальної кредитної лінії на статутну діяльність з лімітом 1 300 000, 00 грн. у термін не пізніше 27.04.2006р., сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 21 % річних щомісячно, сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом.
В забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, нерухоме майно (зазначене в п.7 даного договору). Майно передано в іпотеку разом з усіма його приналежностями: зокрема обладнанням, яке належить Іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується випискою з балансу ТОВ “Залозецький завод продтоварів” згідно опису (Додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору.
15.12.2004р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., на підставі договору іпотеки від 13.05.2004р., вчинено виконавчий напис за № 8666 та звернуто стягнення на належне ТОВ “Залозецький завод продтоварів” (яке є майновим поручителем боржника ТОВ “Фараон”) майно у відповідності зі згаданим договором іпотеки, а саме: нерухоме майно у кількості 14 об'єктів, з метою стягнення заборгованості за зобов'язанням, що виникло з кредитного договору № 14-КЛ-04 від 30.04.2004р., в сумі 1 415 215 грн. на користь Акціонерного комерційного “Промислово -фінансового банку”.
16.05.2006р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Тернопільської області Парубієм І.М. винесено постанову про призначення Ільєнка Юрія Миколайовича, начальника служби безпеки АК “Промислово -фінансовий банк”, зберігачем описаного та арештованого майна по виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 15.12.2004р. про звернення стягнення на майно ТОВ "Залозецький завод продтоварів" на суму 1 415 215,52 грн. в користь Акціонерного комерційного “Промислово -фінансового банку” відповідно актів опису і арешту від 01.03.2005р. серії АА 004007 (додатки АА 187005, АА 404506), від 23.02.2005р. серії АА 004006 (додаток АА 404505), від 11.05.2005р. серії АА № 404507;
30.11.2006р. представник АК “Промислово -фінансового банку” Ільєнко Ю.М. звернувся до відділу примусового виконання рішень ДВС Тернопільської області із заявою № 12-1807-000098 про призначення іншої особи, яка буде відповідальною за збереження майна ТОВ “Залозецький завод продтоварів” у зв"язку із збільшенням обсягу роботи та з метою належного рівня зберігання майна Товариства.
04.12.2006р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Тернопільської області Парубієм І.М. винесено постанову про призначення Шеліги Юрія Івановича, директора фермерського господарства “Лан - 2005”, зберігачем описаного та арештованого майна по виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 15.12.2004р. нотаріусом Каплуном Ю.В. про звернення стягнення на майно ТзОВ “Залозецький завод продтоварів ” на суму 1 415 215,52 грн. в користь Акціонерного комерційного “Промислово -фінансового банку” відповідно актів опису і арешту від 01.03.2005р. серії АА 004007 (додатки АА 187005, АА 404506), від 23.02.2005р. серії АА 004006 (додаток АА 404505), від 11.05.2005р. серії АА № 404507.
Наступного дня, 05.12.2006р. між Акціонерним комерційним “Промислово-фінансовим банком” (надалі - Поклажодавець) та Фермерським господарством “ЛАН-2005” (надалі -Зберігач) укладено договір відповідального зберігання майна, згідно з умовами якого Поклажодавець передав, а Зберігач -прийняв на відповідальне безвідплатне зберігання обладнання для виробництва плодоовочевої консервації.
Згідно п. 1.2. договору відповідального зберігання обладнання передано по акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 4.1. договору передбачено оплату Поклажодавцем робіт, виконаних Зберігачем в розмірі 3 000 грн. щомісячно, що сплачуються на поточний рахунок Зберігача не пізніше 5 числа кожного місяця.
Згідно п. 8.1. договору, строк договору встановлено до 01 липня 2007 року.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. з моменту його укладення, позивач як на підставу заявлених ним вимог, посилається на ту обставину, що даний договір за своєю правовою природою є договором про надання охоронних послуг, однак, зважаючи на те, що у ФГ "ЛАН-2005" всупереч вимог п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відсутня відповідна ліцензія на право надання послуг з охорони, такий договір відповідального зберігання майна є недійсним в порядку ч. 1 ст. 227 ЦК України. Одночасно просить застосувати правові наслідки недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача 33000,00 грн. грошових коштів, сплачених Банком на виконання п. 4.1. Договору відповідального зберігання.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності господарський суд прийшов до висновку, що позов з наведених позивачем підстав, не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
05.12.2006р. між Акціонерним комерційним “Промислово-фінансовим банком” (надалі - Поклажодавець) та Фермерським господарством “ЛАН-2005” (надалі -Зберігач) укладено договір відповідального зберігання майна, згідно з умовами якого Поклажодавець передав, а Зберігач -прийняв на відповідальне безвідплатне зберігання обладнання для виробництва плодоовочевої консервації, що належить ТОВ "Залозецький завод продтоварів".
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За твердженням представника позивача даний договір є недійсним, оскільки між сторонами було укладено саме договір охорони майна, а не відповідального зберігання, адже майно (обладнання) не належить Банку на праві власності, а є майном третьої особи -боржника ТОВ Залозецький спиртовий завод", відповідно Банк не може виступати поклажодавцем цього майна в розумінні приписів статті 936 ЦК України.
Дане майно арештовано та описано Державною виконавчою службою в ході примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 15.12.2004 р., а згідно положень статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" арештоване майно передається на зберігання боржнику або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачам) під розписку в акті опису. За зберігання майна, у разі призначення не боржника, зберігач отримує винагороду, розмір якої визначається окремою угодою, укладеною зберігачем з державним виконавцем. Таким чином, оскільки 04.12.2006 р. зберігачем майна Товариства призначено Шелігу Ю.І., враховуючи відсутність відповідної угоди, а також те, що майно було арештовано, то з метою забезпечення провадження виконавчих дій, Банк вправі був лише вносити на депозитний рахунок ВДВС кошти, необхідні для здійснення витрат Зберігача.
Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах), тобто сторони самостійно вирішують, з ким і які договори укладати та вільно узгоджують їхні умови.
У статті 203 Цивільного кодексу України, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В якості підстави для визнання договору від 05.12.2006 р. недійсним позивач посилається на невідповідність цієї угоди вимогам законодавству, яка полягає у наданні відповідачем послуг з охорони без відповідної ліцензії, що підтверджує листами № 11/10-4538/Ал від 11.08.2010 р., № 1110 від 10.08.2010 р. Департаменту Державної служби охорони при МВС України.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 978 ЦК України визначено, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
У відповідності до вимог п. 43 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), ліцензуванню відповідно до цього Закону підлягає, зокрема, такий вид господарської діяльності як надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.
Разом з тим, суд вважає, що до укладеного 05.12.2006р. сторонами договору відповідального зберігання майна не можуть бути застосовані положення ЦК України, що регулюють правовідносини з охорони. При цьому, судом враховується наступне.
Відповідно п. 1.1. Договору відповідального зберігання Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання обладнання для виробництва плодоовочевої консервації. Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками банку та товариства.
Згідно з п. 1.2. Договору відповідального зберігання майна Поклажодавець передає обладнання згідно до акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.
На виконання умов договору відповідального зберігання від 05.12.2006р. Поклажодавець передав Зберігачу майно, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 05.12.2006 року (Додаток № 1 до Договору), підписаним представниками сторін.
Згідно вимог ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 936 ЦК України, договір зберігання вважається укладеним з моменту передання речі на зберігання, тобто належить до категорії реальних договорів.
При цьому, метою укладення договору зберігання є забезпечення зберігання майна, тоді як договір охорони укладається з метою забезпечення схоронності відповідного майна.
Надання послуг з охорони державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян чинним в Україні законодавством визначається лише за умови наявності ліцензії, виданої Міністерством внутрішніх справ раїни.
Ліцензійні умови провадження вказаної діяльності, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 14 грудня 2004 р. № 145/1501.
Вказаним документом охоронцям заборонено, зокрема, здійснення заходів з охорони майна без наявності відповідних документів, які підтверджують повноваження замовника охоронних послуг щодо володіння, користування або розпорядження цим майном (п. 4.5.2.).
Позивач стверджує і це підтверджується відповідачем, що передане згідно спірного договору відповідального зберігання майно не належить Поклажодавцю, тобто відсутній будь-який правовий зв'язок належності переданого відповідачу майна позивачу у даній справі.
При цьому, суд звертає увагу, що положеннями ч. 1 ст. 936 ЦК України не передбачено обов'язку приналежності майна, що передається на зберігання Поклажодавцеві за договором, тоді як з аналізу змісту ст. 978 ЦК України випливає обов'язковість правового зв'язку майна, що передається на охорону з його володільцем, про що свідчать зокрема, положення про обов'язковість володільця майна виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки та щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Позивачем не подано доказів, що умови договору не були погоджені сторонами.
За даних обставин, слід дійти висновку, що спірний договір відповідального зберігання майна, предметом якого є саме передача Поклажодавцем (Банком) та прийняття, в свою чергу, Зберігачем (відповідачем у справі), на зберігання обладнання для виробництва плодоовочевої консервації, за своєю правовою природою є договором зберігання, а не охоронних послуг.
Інші твердження позивача, в тому числі з посиланням на лист № 43 від 22.06.2009 р. не заслуговують на увагу суду, оскільки в листі зазначено про прийняття Господарством (по акту приймання-передачі) на зберігання майна ТОВ "Залозецький завод продтоварів".
В ході розгляду справи також встановлено, що в провадженні господарського суду Тернопільської області знаходилась справа №4/81-1414, порушена за позовом Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку”, м. Кременчук Полтавської області до Фермерського господарства “ЛАН - 2005”, с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області, про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 05.12.006р. та за зустрічним позовом Фермерського господарства “ЛАН - 2005”, с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області, до Акціонерного комерційного “Промислово -фінансового банку”, м. Кременчук Полтавської області, про стягнення 29 427 грн. 54 коп. та справа №2/18-357 за позовом Фермерського господарства "ЛАН-2005" с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області, до відповідачів: 1) Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Тернопільської області, м. Тернопіль; Акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку", м. Київ, про стягнення 43 101 грн. 80 коп. заборгованості та штрафних санкцій.
Судами у даних справах досліджувалися підстави укладення договору відповідального зберігання від 05.12.2010р., відповідно висновки судів, котрі викладені в даних судових рішеннях свідчать про тлумачення спірного договору саме як договору зберігання, укладеного у відповідності до приписів ст. 936 ЦК України.
Рішення у справах № 4/81-1414 та № 2/18-357 набрали законної сили у встановленому законом порядку (постанова Львівського апеляційного господарського суду №4/81-1414 від 27.05.2010р., залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2009р.; рішення господарського суду Тернопільської області №2/18-357, залишене без змін згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2009р. та постанови Вищого господарського суду України 10.11.2009р.), тому факти, встановлені у даних судових рішеннях не доводяться знову при розгляді даної справи в силу вимог ч. 2 статті 35 ГПК України.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про здійснення охорони майна за спірним договором сторонами не подано, а судом не здобуто.
З огляду на вищенаведене, беручи до уваги преюдиційність фактів, встановлених судами у справах №4/81-1414 та №2/18-357, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки вимоги про визнання недійсним договору є незаконними та не відповідають фактичним обставинам справи.
Оцінюючи позовні вимоги в частині стягнення 33000,00 грн., сплачених на виконання пункту 4.1. договору відповідального зберігання від 05.12.2006р. згідно платіжних доручень №3232 від 27.12.2006р., №3240 від 01.02.2007р., №3236 від 02.03.2007р., №0819 від 30.03.2007р., №3236 від 04.07.2007р., №3211 від 30.07.2007р., №3236 від 04.09.2007р., №3211 від 02.10.2007р., №3205 від 02.11.2007р., №3215 від 30.11.2007р., №3218 від 17.01.2008р., з посиланням на ч. 1 ст. 216 ЦК України, то господарський суд не знаходить підстав для їх задоволення з огляду на правомірність укладення сторонами договору відповідального зберігання від 05.12.2006р., відтак, застосування наслідків недійсності правочину є безпідставним та неправомірним.
Крім того, слід звернути увагу, що навіть у випадку визнання договору відповідального зберігання від 05.12.2006р. недійсним, повернення сплачених коштів було б можливим виключно на майбутнє, однак не з моменту укладення договору, оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі (що і має місце у даному випадку), - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а отже позивач був би зобов'язаний сплатити вартість послуг, одержаних ним від відповідача за спірним договором.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, позовні вимоги з наведених позивачем підстав не підлягають до задоволення, оскільки є безпідставними, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на позивача у справі.
У судовому засіданні 02.12.2010р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 227, 936, 978 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 42 -47, 22, 32, 34, 35, 43, 44, 49, 811, 82- 85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог -відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "15" грудня 2010 року, через місцевий господарський суд.
Суддя Н.О. Андрусик