Справа № 132/2023/23
Провадження №11-кп/801/795/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 липня 2025 року м. Вінниця
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 12020020160000482 від 22.12.2020 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06.05.2025, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Слобідка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, солдата, водія автомобільного відділення автомобільного взводу транспортного відділення військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, на підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, із іспитовим строком на 2 (два) роки.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 - 22 грудня 2020 року близько 17год.20хв., керуючи технічно справним автомобілем марки (моделі) «Mercedes-Benz 100D», державний номерний знак « НОМЕР_2 », маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «В», рухаючись зі швидкістю близько 20км./год., по вулиці Свинаря в селі Іванів Хмільницького району Вінницької області, перед поворотом ліворуч на перехресті вулиць Свинаря та Учительська, в порушення пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху, водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та пункту 16.13 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч, не впевнившись у маневрі, що може створити перешкоду чи небезпеку для руху іншим учасникам дорожнього руху, здійснив поворот ліворуч, при цьому не надав перевагу в русі велосипедисту ОСОБА_8 , який рухався по головній дорозі - вулиці Свинаря села Іванів Хмільницького району Вінницької області, в зустрічному напрямку, та допустив зіткнення з останнім.
У результаті чого ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді політравми - закритої тупої травми живота, розриву селезінки з внутрішньочеревною кровотечою, гематоми перипанкреатичної клітковини, заочеревинного простору, забою лівої нирки, закритої тупої травми грудної клітки зліва, закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, забійної рани лівої брови, саден обличчя та лівого колінного суглобу, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 26.02.2021 року № 01 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, з урахуванням висновків судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19-22/1353-ІТ від 04.05.2022 року, та судової автотехнічної експертизи № 200/14625-14626 від 29.07.2022 року, з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку із виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а саме із заподіянням тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 .
Суд кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому.
Не погодившись із рішенням суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просив суд змінити вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 у частині призначення додаткового покарання.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що вироком Калинівського районного суду від 06 травня 2025 року його визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки, однак додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами залишено.
Обвинувачений ОСОБА_7 не оспорює встановлені обставини, свою винуватість визнає, однак просить переглянути вирок у частині призначення додаткового покарання, оскільки вважає, що судом не враховано пом'якшуючі обставини, а саме:
?потерпілий ОСОБА_8 у темну пору доби керував велосипедом без ліхтаря, чим порушив п. 6.2.6, 6.6 ПДР України;
?із потерпілим досягнуто примирення, завдані збитки повністю відшкодовано, потерпілий не наполягає на позбавленні права керування;
?на момент ДТП засуджений був тверезий;
?має позитивну характеристику, раніше не судимий, не притягувався до відповідальності, тривалий час працює водієм без ДТП, має трьох неповнолітніх дітей, бере участь у бойових діях у складі ЗСУ, отримав поранення, перевозить вибухонебезпечні вантажі в зону бойових дій.
Вважає, що застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами суттєво ускладнить матеріальне становище його родини, позбавить можливості виконувати обов'язки військовослужбовця та може завдати шкоди державним інтересам.
На підставі наведеного просить скасувати додаткове покарання як надмірне, враховуючи право суду, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, застосувати або не застосовувати додаткове покарання передбачене санкцією статті на власний розсуд.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, прокурора ОСОБА_6 , який не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 слід задовільнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_7 допустив порушення вимог пунктів 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху України, що перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, доведена сукупністю допустимих та достовірних доказів, досліджених у судовому засіданні.
Обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завдану шкоду, з потерпілим досяг примирення, що суд обґрунтовано визнав обставинами, які пом'якшують покарання.
Орган пробації у досудовій доповіді зазначив, що виправлення ОСОБА_7 можливе без відбування покарання, за умови нагляду та виконання обов'язків, передбачених законом. Суд першої інстанції, оцінивши сукупність даних про особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінального правопорушення та поведінку після його вчинення, обґрунтовано застосував до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням.
Водночас, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки не відповідає принципу індивідуалізації покарання, є надмірним і не враховує у повному обсязі особу обвинуваченого.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.п. 20, 21 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Так, обвинувачений раніше не судимий, не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, що підтверджується матеріалами справи, а саме з відомостями персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 19.06.2023 року.
Із службової характеристики, виданої 12.06.2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_9 слідує, що військовослужбовець ОСОБА_7 за місцем несення військової служби характеризується позитивно.
Відповідно до консультативних висновків спеціалістів, виданих 13.01.2021 року Комунальним підприємством «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_7 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Також, до своєї апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 додав клопотання № 875/149 від 16.05.2025, у якому командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_10 повідомив, що обвинувачений ОСОБА_7 проходить військову службу у зазначеній військовій частині на посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу транспортного відділення.
За час проходження служби він зарекомендував себе з позитивного боку, покладені на нього обов'язки виконує професійно, без зауважень.
Зазначено, що ОСОБА_7 бере безпосередню участь в особливому періоді виконання службово-бойових завдань, зокрема у перевезенні майна автомобільною технікою в умовах бойових дій.
У зв'язку з цим командир частини звернувся до суду з проханням не позбавляти обвинуваченого права на керування транспортними засобами, оскільки таке обмеження фактично унеможливить подальше виконання ним обов'язків військовослужбовця у зоні бойових дій.
Крім того, з урахуванням повномасштабної збройної агресії проти України, яка триває з лютого 2022 року, особливе значення набуває забезпечення належного функціонування Збройних Сил України.
Обвинувачений з перших днів добровільно став на захист держави, виконує важливі завдання в зоні активних бойових дій, а тому застосування до нього додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами не лише суперечить принципу доцільності покарання, а й може створити ризик для ефективного виконання бойових завдань військовим підрозділом, у якому він проходить службу
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 є одруженим, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей дошкільного віку. Його дружина перебуває у декретній відпустці, а сам обвинувачений є єдиним джерелом матеріального забезпечення сім'ї.
Таким чином, реалізація ним як трудових, так і військових обов'язків безпосередньо пов'язана з можливістю керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є додатковим покаранням, яке може призначатися судом з урахуванням характеру кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та інших обставин справи.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає альтернативу: «з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого», що свідчить про дискреційний характер цього виду покарання. Таким чином, закон не встановлює імперативної вимоги щодо його обов'язкового застосування, залишаючи це на розсуд суду.
За таких обставин призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами істотно ускладнить або навіть унеможливить належне виконання обвинуваченим трудових та військових функцій, що, у свою чергу, призведе до погіршення соціального становища його сім'ї та обмеження реалізації ним конституційного права на працю і військовий обов'язок.
Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.
При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті.
За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до хибного рішення щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання, не у повній мірі дослідивши усі пом'якшуючі обставини та матеріали кримінального провадження. Не надав належної уваги тому факту, що ОСОБА_7 рухався зі швидкістю 20 км./год., не перебував у стані алкогольного сп'яніння, та повністю відшкодував завдану шкоду, щиро покаявся, до останнього відсутні будь які претензії з боку потерпілого, має на утриманні троє малолітніх дітей, є діючим військовослужбовцем та єдиним джерелом для існування в сім'ї.
Окремо слід зазначити про те що обвинувачений ОСОБА_7 є діючим військовослужбовцем.
Згідно з наявною інформацією в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_7 перебуває на службі на посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу транспортного відділення.
Із вказаного випливає що право керувати транспортним засобом є невід'ємною частиною виконання ОСОБА_7 свої посадових обов'язків.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України належне виконання військовослужбовцями своїх службових обов'язків у відповідності до компетенції становить підвищену суспільну необхідність. Позбавлення права керувати транспортним засобом діючого військовослужбовця, посадові обов'язки якого прямо пов'язані з керуванням транспорту, не призведуть належного виконання завдань кримінального кодексу та мети покарання.
Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги позицію потерпілого ОСОБА_8 , викладену у письмовій заяві, наявній у матеріалах кримінального провадження, згідно з якою він не заперечує проти призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з реальним позбавленням волі чи позбавленням права керування транспортними засобами.
Потерпілий зазначив, що отримав повне відшкодування завданої шкоди, між ним та ОСОБА_7 досягнуто примирення, тому він не наполягає на суворому покаранні.
Згідно з практикою Верховного Суду (наприклад, постанова від 08.07.2021 у справі № 607/18721/19, провадження № 51-918км21), така позиція потерпілого хоча й не є вирішальною, проте має враховуватися судом при визначенні виду та меж покарання, як додатковий критерій для оцінки суспільної небезпеки вчиненого.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.
Водночас, як наголошено в рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» (заява № 10249/03), принцип пропорційності є ключовим при виборі покарання.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги доповідь органу пробації, характер вчиненого злочину, пом'якшуючі обставини, думку потерпілого, дані про особу обвинуваченого та його участь у захисті держави, а тому враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами у даному випадку є надмірним, не відповідає принципу справедливості покарання (ст. 65 КК України) та не сприятиме досягненню мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України, а відтак не підлягає призначенню.
Згідно з вимогами ст. 414 КПК України, у разі коли призначене покарання хоч і не виходить за межі санкції статті, однак є явно несправедливим через суворість, таке судове рішення підлягає зміні. За наведеного, вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначення додаткового покарання.
Керуючись ст.ст. 403, 404, 405, 407, 408, 409, 414 КПК України, суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовільнити.
Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 вказівку суду про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3