Дата документу 08.07.2025 Справа № 331/24/22
Єдиний унікальний №331/24/22 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.
Провадження № 22-ц/807/1031/25-2 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
08 липня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Онищенко Е.А., Кочеткової І.В., Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шоніної Олени Валеріївни на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича, стягувач: ОСОБА_2 , -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність та дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича, стягувач: ОСОБА_2 .
В обґрунтування скарги посилається на те, що на виконанні у Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Відділ ДВС) перебувало виконавче провадження N 73046203 з примусового виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року у справі N 331/24/22 про забезпечення позову.
Про наявність виконавчого провадження ОСОБА_1 та її представник не знали, копію постанови про виконавче провадження, вимоги державного виконавця та інші документи не отримували. Лише 19 квітня 2024 року після направлення адвокатського запиту представник боржника ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження.
Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з'ясувалось, що всупереч ч. 5 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.6.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 N 74/5 (далі Інструкція) боржниці ОСОБА_1 не було направлено копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Всупереч п. 4.1.1 Інструкції державний виконавець не пересвідчився, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження. Список N 171 реєстру поштової кореспонденції не підтверджує факту направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 жовтня 2023 року боржниці, оскільки лист 0600054132392 не зареєстрований в системі, що підтверджується відповідним витягом. Тому, вважала протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржниці. Вказане невиконання державним виконавцем вимог закону унеможливило використання ОСОБА_1 її прав, передбачених ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Протягом часу здійснення виконавчого провадження державний виконавець допускав порушення прав боржниці, а саме не своєчасно направляв процесуальні рішення, виніс вимогу та наклав у той же день за її невиконання штраф. Крім того, він не перевірив та не встановив факт невиконання рішення суду у формі умислу, докази на підтвердження вини боржника у матеріалах провадження відсутні. Усі матеріали виконавчого провадження зводяться до формально винесених постанов, які або взагалі не направлялись боржниці, або направлялись із порушенням визначених законом строків. ОСОБА_1 та її представник не мали доступу до Автоматизованої системи виконавчих проваджень за відповідним ідентифікатором, дізнатися про винесення державним виконавцем оскаржуваних рішень змоги не мали через не отримання постанови про відкриття виконавчого провадження та будь-яких інших матеріалів. Ідентифікатор для доступу до вказаної системи зазначається саме в постанові про відкриття виконавчого провадження.
Щодо грошових коштів, які були утримані з банківського рахунку ОСОБА_1 , то боржницею було направлено запит щодо отримання інформації з банку про підстави стягнення, жодної інформації на теперішній час не надійшло. Боржниця разом з донькою перебуває за межами України, а тому отримати інформацію іншим чином не виявляється можливим до її повернення в Україну.
Просила визнати бездіяльність державного виконавця щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження N 73046203 від 18 жовтня 2023 року відповідно до ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірною, визнати неправомірними і скасувати вимогу державного виконавця від 28 листопада 2023 року N 79898/5, постанову про накладення штрафу від 28 листопада 2023 року, постанову про накладення штрафу від 28 лютого 2024 року, постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 28 лютого 2024 року, подання про вчинення кримінального правопорушення від 29 лютого 2024 року, постанову про закінчення виконавчого провадження від 29 лютого 2024 року, зобов'язати державного виконавця повернути грошові кошти, стягнуті на підставі постанов про накладення штрафу та про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Крім того, ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Шоніної О.В. подане клопотання про поновлення строку на подання скарги на бездіяльність та дії державного виконавця, яке мотивоване тим, що про наявність виконавчого провадження ОСОБА_1 та її представник не знали, копію постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 не надсилалась, вимоги та інші документи, які є предметом оскарження, боржниця не отримувала. Усі матеріали виконавчого провадження були отримані 19 квітня 2024 року представником боржника після направлення нею відповідного адвокатського запиту засобами поштового зв'язку, що підтверджується конвертом та витягом поштового відправлення, які додані до скарги.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року заявнику поновлено строк для подання до суду скарги на бездіяльність та дії державного виконавця. У задоволенні скарги на бездіяльність та дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Шоніна Олена Валеріївна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу на бездіяльність та дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, висновки суду є помилковими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення державним виконавцем копії постанови про відкриття провадження, в підтвердження чого останнім було надано список №171, серед яких ОСОБА_1 рекомендована кореспонденція надсилалась саме за №0600054132392. Відправлення №0600054132397, на яке посилається суд, згідно даних Пошуку поштових відправлень також не зареєстроване в системі. Окрім того, матеріали справи не містять конверту з відповідною постановою, який мав би повернутись, у разі його направлення скаржнику, за закінченням терміну зберігання. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не надав жодної оцінки тому факту, що усі винесені державним виконавцем постанови не були отримані боржником через перебування її з донькою за кордоном (через воєнні дії РФ), про що достеменно було відомо стягувачу, а тому неотримання нею цих документів не може свідчити про ухилення боржника від виконання рішення суду чи про невиконання рішення суду без поважних причин. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів умисного ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на неї ухвалою, а тому вчинені державним виконавцем дії є неправомірними. Неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця призвела до неправомірно стягнутих з боржника грошових коштів (штрафних санкцій) та направлення безпідставного подання до органів поліції про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної
відповідальності за умисне невиконання ухвали суду. Рішення державного виконавця позбавляє права ОСОБА_1 подати відповідні докази в рамках саме виконавчого провадження задля уникнення штрафних санкцій, позбавляє її права на повернення безпідставно стягнутих грошових коштів, а також на закриття кримінального провадження, порушеного саме за подання державного виконавця, який без жодного доказу встановив невиконання ОСОБА_1 рішення суду без поважних причин.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Шабуро О.В., представник Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича зазначають,що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Д.П., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми « Електронний суд» до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Д.П.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що представником ОСОБА_1 , адвокатом Шоніною О.В. не доведено, що дії державного виконавця є незаконними, а її права були порушені внаслідок незаконних дій державного виконавця при здійсненні примусового виконання судового рішення про забезпечення спілкування малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео та аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp п'ять разів на тиждень, а також повідомити його про місцеперебування, стан здоров'я, умови проживання, харчування дитини.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа № 331/24/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про встановлення графіку участі у вихованні та спілкуванні із дитиною.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року у справі N 331/24/22 задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про встановлення графіку участі у вихованні та спілкуванні із дитиною про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_1 до ухвалення судом рішення у цій справі забезпечити спілкування (контакт) малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео-або аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp п'ять разів на тиждень, а також повідомити його про місцеперебування, стан здоров'я, умови проживання, харчування дитини (а.с. 8-9 виділених матеріалів справи N 331/24/22 щодо забезпечення позову).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищезазначену ухвалу задоволено, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року скасовано, заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову залишено без задоволення (а. с.75-78 виділених матеріалів справи N 331/24/22 щодо забезпечення позову).
Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року постанова суду апеляційної інстанції скасована, а ухвала суду першої інстанції від 26 липня 2022 року залишена в силі (а.с.161-166 виділених матеріалів справи N 331/24/22 щодо забезпечення позову).
13 жовтня 2023 року на адресу відділу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була направлена заява ОСОБА_2 про примусове виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року про забезпечення позову в рамках статті 64-1 України «Про виконавче провадження».
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження ВП N 73046203, при примусовому виконанні ухвали суду від 26 липня 2022 року державним виконавцем вчинено такі виконавчі дії.
Так, 13 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання ухвали суду про забезпечення позову (а.с. 158-159 т.1), до якої долучив копію ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року у справі N 331/24/22, провадження N 2-з/335/87/2022, та постанови Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у цій справі (а.с.160-167).
18 жовтня 2023 року керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження АСВП N 73046203, яку за вихідним N 62498/6 направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 171 від 19 жовтня 2023 року (а. с. 168 т. 1, а. с. 173 т. 1).
Крім того, 18 жовтня 2023 року державним виконавцем були винесені та направлені боржниці: постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 434,00 грн (а.с.169-170 т.1), яку за вихідним N 62477/6 направлено боржниці рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 171 від 19 жовтня 2023 року (а.с.173 т.1); постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 13 400,00 грн (а.с.171 т.1), яку за вихідним N 62498/6 направлено боржнику рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 171 від 19 жовтня 2023 року (а.с.173 т.1); виклик державного виконавця на 26 жовтня 2023 року (а.с.172 т.1) рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 171 від 19 жовтня 2023 року (а.с.173 т.1).
24 листопада 2023 року на адресу Відділу ДВС надійшла заява стягувача в особі представника адвоката Сімонець Є.О. про застосування до ОСОБА_1 примусових заходів виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2022 року у якій стягувач вказав, що боржниця ухвалу суду про забезпечення позову не виконує (а.с.173 зворот -175 т.1).
28 листопада 2023 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700,00 грн (а.с.177-178 т.1), у зв'язку з невиконанням виконавчого документу, яку за вихідним N 79980/5 направлено боржнику рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 229 від 30 листопада 2023 року (а.с.178-зворот т.1).
Також, 28 листопада 2023 року державним виконавцем направлена боржниці за вихідним N 79898/5 вимога державного виконавця (а.с.176 т.1) рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 229 від 30 листопада 2023 року (а.с.178-зворот т.1). У цій вимозі державним виконавцем було зазначено, що з моменту отримання даної вимоги зобов'язую ОСОБА_1 до ухвалення рішення по справі забезпечити спілкування (контакт) малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео- або аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp п'ять разів на тиждень, а також не повідомила його про місце перебування, стан здоров'я, умови проживання, харчування дитини. Боржницю було попереджено, що у разі повторного невиконання рішення без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на неї штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
09 лютого 2024, 16 лютого 2024, 26 лютого 2024 на адресу відділу надходили заяви стягувача, якими повідомлено державного виконавця, що боржниця рішення суду не виконує (а.с.179-186 т.1).
28 лютого 2024 року державним виконавцем направлені до АТ КБ «ПриватБанк» платіжні інструкції з метою списання з карткових рахунків боржника виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів на користь держави (а.с.190-191 т.1).
Також, 28 лютого 2024 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн (а.с.187 т.1), яку за вихідним N 22327/5 направлено боржниці рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком N 358 від 01 березня 2024 року (а.с.188 т.1).
28 лютого 2024 року державним виконавцем, винесена постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 336,00 грн (а.с.189 т.1).
29 лютого 2024 року державним виконавцем відповідно до положень ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" направлено до Відділу поліції N 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області подання про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України, ст. 382 КК України у зв'язку з не виконанням рішення суду, що підтверджується списком N 358 від 01 березня 2024 року (а.с.191-192 т.1).
29 лютого 2024 року на підставі вимог п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем, винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с.193-194 т.1), яка була надіслана боржниці рекомендованим листом із повідомленням 01 березня 2024 року, що підтверджується списком відправлень Відділу ДВС N 358 від 01 березня 2024 року, копія якого надана державним виконавцем у судовому засіданні та долучена до матеріалів справи. Конверт із цим поштовим відправленням повернувся до Відділу ДВС з відміткою відділення зв'язку від 19 квітня 2024 року "за закінченням терміну зберігання". Оригінал цього конверту долучений державним виконавцем до матеріалів цієї справи.
Між учасниками справи склалися правовідносини щодо виконання рішення суду, оскарження дій державного виконавця.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частинами першою, другою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
В постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 761/35081/16-ц (провадження № 61-10297св22) зазначено, що застосування правил частини другої статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не суперечитиме правилами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" про те, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. У таких висновках Верховний Суд враховує, що у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог частин першої та другої статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду. Отже, у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Ясіун'єне проти Литви" від 06 березня 2003 року, "Руйану проти Румунії" від 17 червня 2003 року, "Півень проти України" від 29 червня 2004 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
У справі, яка переглядається, Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року у справі N 331/24/22 з метою забезпечення позову про встановлення графіку участі у вихованні та спілкування з дитиною, було зобов'язано ОСОБА_1 до ухвалення рішення по цій справі забезпечити спілкування (контакт) малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео-або аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp п'ять разів на тиждень, а також повідомити його про місцеперебування, стан здоров'я, умови проживання, харчування дитини (а.с. 8-9 виділених матеріалів справи N 331/24/22 щодо забезпечення позову).
Звертаючись до суду з цією скаргою ОСОБА_1 зазначала, що державний виконавець протягом усього часу здійснення виконавчих дій допускав порушення прав боржника, копію постанови про відкриття виконавчого провадження, вимоги державного виконавця та інші документи, які виносились у виконавчому провадженні вона не отримувала. Державний виконавець відповідно до п. 4.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року за № 74/5, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк. Державний виконавець не перевірив та не встановив факт невиконання судового рішення у формі умислу, докази на підтвердження вини боржника у матеріалах провадження відсутні. Усі матеріали виконавчого провадження зводяться до формально винесених постанов, які або взагалі не направлялись боржниці, або направлялись із порушенням визначених законом строків, тому невиконання державним виконавцем вимог Закону «Про виконавче провадження», в свою чергу, виключало у ОСОБА_1 можливість належним чином використовувати свої права передбачені ст. 12 цього Закону.
Тобто в цій справі боржник просила визнати бездіяльність державного виконавця Лівобережного ВДВС у місті Запоріжжі щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження N 73046203 від 18 жовтня 2023 року відповідно до ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" неправомірною, визнати неправомірними і скасувати вимогу державного виконавця від 28 листопада 2023 року N 79898/5, постанову про накладення штрафу від 28 листопада 2023 року, постанову про накладення штрафу від 28 лютого 2024 року, постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 28 лютого 2024 року, подання про вчинення кримінального правопорушення від 29 лютого 2024 року, постанову про закінчення виконавчого провадження від 29 лютого 2024 року, зобов'язати державного виконавця повернути грошові кошти, стягнуті на підставі постанов про накладення штрафу та про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави вимог, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Відповідно до приписів 2 частини першої статті 3 Закону України « Про виконавче провадження» № 1404-V111 ухвала суду про забезпечення позову, є виконавчим документом, яка відповідно до цього Закону підлягає примусовому виконанню.
Згідно з частиною шостою статті 26 Закону № 1404-V111 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.
У разі зміни сторони місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня їх винесення.
У скарзі представник боржника посилалась на те, що усі вищезазначені дії та рішення державного виконавця є неправомірними саме через не направлення їй постанови про відкриття виконавчого провадження та, відповідно, не направлення інших процесуальних документів.
Як вбачається з матеріалів справи, що Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 73046203 від 18 жовтня 2023 року за виконавчим документом, яким є ухвала суду від 26 липня 2022 року направлена боржнику рекомендованим поштовим відправленням 19 жовтня за адресою, вказаному у виконавчому документі). а саме: АДРЕСА_1 на підтвердження чого надано список рекомендованих відправлень Відділу ДВС N 171 від 19 жовтня 2023 року (а.с.173 т.1). Дана адреса також зазначена представником Агаркової А.І. в скарзі на дії/бездіяльність органу примусового виконання, та в апеляційній скарзі.
Отже, відправлення постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, яка була вказана у виконавчому листі, свідчить про належне повідомлення боржника щодо примусового виконання судового рішення.
Виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-V111, згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 643/8026/15, провадження № 61-10442 св20, від 18 березня 2021 року у справі № 520/10954/15-ц, провадження № 61-7198св20, від 27 листопада 2024 року у справі № 457/227/16-ц, провадження № 61-7585св23, від 14 листопада 2024 року у справі № 824/126/23, провадження № 61-10117 св24, від 06 листопада 2024 року у справі № 2-1042/12, провадження № 61-17316св23, , від 19 лютого 2025 року у3 справі № 757/38861/20, провадження № 61-9296 св24, від 13 березня 2025 року у справі № 757/25590\21-ц, провадження № 61-4269св24
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Посилання представника боржника в апеляційній скарзі на відсутність відомостей про поштове відправлення на сайті оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта» не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до матеріалів справи поштове відправлення було зареєстроване в системі 19 жовтня 2023 року, а запит щодо відстеження поштового відправлення на сайті «Укрпошта» був здійснений представником боржника 29 квітня 2024 року, тобто зі спливом шести місяців. За приписами пункту 107 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071), відправник, адресат, або уповноважена ними особа мають право звернутися з заявою до АТ «Укрпошта» для отримання необхідної інформації про реєстроване поштове відправлення протягом шести місяців з дня прийняття його до пересилання.
Крім того, дане поштове відправлення було здійснене 19 жовтня 2023 року за номером відправлення 0600054132397 ( т. 1 а.с. 173), а запит щодо відстеження поштового відправлення на сайті "Укрпошта" був здійснений представником боржника 29 квітня 2024 року за N відправлення 0600054132392( т. 1 а.с. 88).
Отже, за приписами частини першої статті 28 Закону України «По виконавче провадження» ОСОБА_1 належно повідомлена про початок примусового виконання судового рішення, оскільки їй надіслано копію постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
З огляду на наявність відомостей про місце проживання боржника на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, правові підстави для звернення виконавцям з поданням про винесення ухвали про розшук боржника, на переконання апеляційного суду були відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував військову агресію проти України, а державний виконавець в порядку ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», не звернувся до суду з відповідним поданням, є безпідставними.
Крім цього, слід зауважити, що справа № 331/24/22 про встановлення графіку у вихованні та спілкуванні з дитиною в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває тривалий час. Ухвала про забезпечення позову в цій справі була постановлена судом 26 липня 2022 року, яка була оскаржена в апеляційному порядку ОСОБА_1 , в касаційному порядку представником Агаркова О.А.
Всі ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 та її представник, який брав участь у розгляді даної справи були обізнані про наявність ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року у справі №331/242/22 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_1 до ухвалення судом рішення у цій справі забезпечити спілкування (контакт) малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 в телефонному режимі по відео-або аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp п'ять разів на тиждень, а також повідомити його про місцеперебування, стан здоров'я, умови проживання, харчування дитини. Дана ухвала в результаті перегляду в касаційній інстанції, постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року залишена без змін.
Оскільки зазначена ухвала ОСОБА_1 була оскаржена в апеляційному порядку, так як остання не погоджувалась із заходами забезпечення позову, не бажала її добровільно виконувати, враховуючи тривалий конфлікт, який виник між сторонами щодо виховання та спілкування з дитиною, тому ймовірно остання була обізнана про відкриття виконавче провадження щодо примусового виконання вищезазначеної ухвали.
При цьому, суд вірно наголосив, що сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, у тому числі на етапі виконання судового рішення.
Відповідно частин першої, п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Інформація повинна містити відомості про час її розміщення. Автоматизована система виконавчого провадження забезпечує автоматизований арешт коштів боржника за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України за погодженням з Національним банком України.
Отже, належними та допустимими доказами підтверджується той факт, що ОСОБА_1 було відомо про наявність виконавчого провадження N 73046230, остання повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод, оскільки згідно ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", в автоматизованій системі виконавчого провадження до якої сторони мають вільний доступ, фіксуються виконавчі дії та надається сторонам виконавчого провадження інформація про виконавче провадження.
Відтак, з викладених обставин вбачається, що відсутні підстави для висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця щодо не направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження.
18 жовтня 2023 року на адресу боржника, державним виконавцем направлено виклик рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, що підтверджується списком № 171 від 19 жовтня 2023 року. Зі змісту цієї вимоги вбачається про виклик ОСОБА_1 на 26 жовтня 2023 року до державного виконавця для відібрання пояснень та, яким чином, боржник планує виконувати ухвалу суду про забезпечення позову. На зазначену дату боржник не з'явився.
24 листопада 2023 року на адресу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява стягувача про застосування примусових заходів виконання судового рішення від 26 липня 2022 року, у якій стягувач вказав, що боржник ухвалу суду не виконує.
Такі заяви на адресу відділу від стягувача надходили також 09 лютого 2024 року, від 06 лютого 2024 року, від 26 лютого 2024 року.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
Згідно з частинами першою-третьою статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пунктів 5-9 розділу ІХ Інструкції № 512/5, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з'явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Якщо сторона виконавчого провадження не з'явилася у визначений у виклику час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження".
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.
Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Оскільки вищезазначені обставини свідчать про те, що боржником ОСОБА_1 не доведено факту добровільного виконання ухвали суду, що є виконавчим документом, жодні дії спрямовані на виконання ухвали нею не вживалися, а отже державним виконавцем відповідно до положень Закону України « Про виконавче провадження» було правомірно направлено до відділу поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області подання про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, відсутні підстави для висновку про неправомірність і скасування вимоги державного виконавця від 28 листопада 2023 року № 79898/5, визнання неправомірним і скасування подання про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 75 Закону України «По виконавче провадження», визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 лютого 2024 року.
Вимоги скарги про вчинення дії щодо повернення незаконно стягнутих коштів не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги випливають з правовідносин, які стосуються реалізації права заявника на захист майнових прав, які не можуть вирішуватися в межах розгляду скарги на дії державного виконавця.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції фактично дійшов обгрунтованого висновку, що дії державного виконавця при здійсненні виконавчих дій відповідали наведеним вимогам закону, порядок здійснення виконавчих дій та направлення документів виконавчого провадження державним виконавцем дотримані, а отже він діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, вищезазначених чинним законодавством України.
Водночас, виходячи з вищенаведеного, враховуючи фактичні обставин справи та вимог закону, характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає оскаржувану ухвала суду першої інстанції в частині відмовлених зазначених вимог скарги, змінити з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові апеляційного суду.
Звертаючись до суду із скаргою ОСОБА_1 просила визнати неправомірною та скасувати постанови державного виконавця Манделюк Д.П. від 28 листопада 2023 року про накладення штрафу, від 28 лютого 2024 року про накладення штрафу, від 28 лютого 2024 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15 (провадження N 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі N 906/515/17 (провадження N 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі N 910/22695/13 (провадження N 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі N 927/769/16 (провадження N 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі N 925/138/18 (провадження N 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі N 1.380.2019.001073 (провадження N 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі N 175/1571/15 (провадження N 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17 (провадження N 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі N 826/5195/17 (провадження N 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі N 279/3458/17-ц (провадження N 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі N 758/201/17 (провадження N 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц (провадження N 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі N 759/15553/14-ц (провадження N 14-579цс19)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справа N 754/2223/15-ц (провадження N 14-568 цс 19) вказано, що "імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 522/11565\21, провадження № 61-10738 св24, від 26 лютого 2025 року у справі № 289/245\23, провадження № 61-17457/св23.
Велика Палата Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21, провадження № 14-82 цс24 зробила висновок, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі №640/12383/21, щодо цивільної/господарської юрисдикції зазначеного спору.
Суд першої інстанції не врахував вказані норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з чим помилково розглянув скаргу ОСОБА_1 в зазначеній частині вимог у порядку цивільного судочинства, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема постанови державного виконавця про накладення штрафу в межах виконавчого провадження, визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження в справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255, 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Оскільки справу в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними і скасування постанов про накладення штрафу державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича від 28 листопада 2023 року у ВП № 73046203, від 28 лютого 2024 року, постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати адміністративним судом, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ не має повноважень переглядати справу по суті у зазначеній частині вимог скарги.
Оскільки суд першої інстанції розглянув справу в частині вимог скарги з порушенням права юрисдикції, апеляційний суд вбачає наявність підстав для скасування в зазначеній частині судове рішення із закриттям провадження у справі.
У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України заявнику роз'яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Керуючись ч. 1 ст.255, ст. ст. 367,368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шоніної Олени Валеріївни - задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , представника, адвоката Шоніної Олени Валеріївни про бездіяльність державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюка Дениса Петровича щодо ненаправлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 жовтня 2023 року ВП № 73046203 неправомірною, визнання неправомірною і скасування вимоги державного виконавця від 28 листопада 2023 року №79898/5, визнання неправомірним і скасування подання про вчинення кримінального правопорушення від 29 лютого 2024 року у ВП № 73046203, визнання неправомірною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 лютого 2024 року у ВП № 73046203, про зобов'язання державного виконавця Манделюка Дениса Петровича повернути стягнуті грошові кошти - змінити з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові апеляційного суду.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , представника, адвоката Шоніної Олени Валеріївни про визнання дій неправомірними і скасування постанови державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південне Міжрегіональне Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Денисом Петровичем про накладення штрафу від 28 листопада 2023 року у ВП № 73046203; про визнання неправомірною і скасування постанови про накладення штрафу від 28 лютого 2024 року у ВП № 73046203, про визнання неправомірною і скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 28 лютого 2024 року у ВП № 73046203 - скасувати.
Провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 , представника, адвоката Шоніної Олени Валеріївни в частині про визнання дій неправомірними і скасування постанови державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південне Міжрегіональне Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Манделюк Денисом Петровичем про накладення штрафу від 28 листопада 2023 року у ВП № 73046203; про визнання неправомірною і скасування постанови про накладення штрафу від 28 лютого 2024 року у ВП № 73046203, про визнання неправомірною і скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 28 лютого 2024 року у ВП № 73046203 - закрити.
Роз'яснити заявниці, що в разі закриття судом апеляційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд за її заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 11 липня 2025 року.
Головуючий, суддя Подліянова Г.С. Суддя Кочеткова І.В.Суддя Онищенко Е.А.