Справа № 509/759/25
11 липня 2025 року с-ще Овідіополь
Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Панасенко Євгеній Миколайович, за участю секретаря судового засідання Осадченко С.В., захисника Кравчуна Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, працює на посаді електрика взводу спеціальних робіт ремонтної роти автомобільної техніки батальйону логістики військової частини НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП)
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 233045 від 29.01.2025 року - гр. ОСОБА_1 29.01.2025 року о 08:25 год. на трасі Т1641 керував транспортним засобом CHERY AMULET д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестера Драгер та в медичному закладі у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на бодікамеру, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху (далі ПДР), за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засідання особа яка притягається до відповідальності не прибув, його захист під час розгляду справи здійснював адвокат Левшин Є.В. який 09.07.2025 року подав до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а також клопотання про розгляд справи з урахуванням принципу індивідуалізації юридичної відповідальності.
Заперечення адвоката та відповідно обґрунтування такої позиції обумовлено тим, що поліцейським після зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_1 не виконано обов'язку щодо поінформування водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, а також не повідомлено Військову службу правопорядку, оскільки ОСОБА_1 війсбковослужбовцем. Також зазначає, що згідно дослідженого відеозапису, жодних ознак сп'яніння у ОСОБА_1 не виявлено, тому з урахуванням вказаного просить закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. У разі визнання ОСОБА_1 винним у даному адіміністративному провопорушенні просить врахувати Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 та застосувати аналогію закону ст. 69 Кримінального кодексу України і не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши наявні докази, доходжу наступного висновку.
Частиною 1 ст.130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, у даному випадку, об'єктивна сторона зазначеного правопорушення, полягає, зокрема, у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, передбачає умисну форму вини.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 233045 від 29.01.2025 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння, відеозаписом події, який розміщений на DVD-R диску.
Протокол про адміністративне правопорушення складено з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року N 1452/735.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.266 КУпАПпід час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додано відеозапис щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Вказаний відеозапис є належним доказом, оскільки на ньому чітко зафіксований факт відмови водія і вказані обставини останнім у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому суд приймає його як належний доказ у справі.
При дослідженні відеозапису з бодікамери поліцейського, вбачається факт керування транспортним засобом CHERY AMULET д.н.з. НОМЕР_2 гр. ОСОБА_1 , на запитання поліцейського водій також підтвердив, що напередодні вживав алкогольний напій, при цьому чітко зазначив, що не бажає проходити медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестера Драгер та в медичному закладі у встановленому законом порядку.
Після роз'яснення поліцейським, який пункт ПДР України водієм було порушено, та що за наслідками такого порушення буде складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП, водій пояснив що йому це зрозуміло.
Таким чином, факт керування ОСОБА_1 29.01.2025 року о 08:25 год. транспортним засобом CHERY AMULET д.н.з. НОМЕР_2 та відмови водія від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестера Драгер та в медичному закладі у встановленому законом порядку, не викликає сумнівів, оскільки підтверджується вищезазначеними доказами.
Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини, встановлені в суді. При цьому достатні та допустимі дані, які б спростовували чи ставили під сумнів наведені досліджені докази, вказували про порушення вимог ст. 266 КУпАП України, під час їх отримання у справі відсутні і не встановлені.
Також судом враховано, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 зауважень з приводу допущених порушень при складанні адміністративних матеріалів не висловив і в подальшому зі скаргами на дії поліцейських при оформленні протоколу не звертався, а тому доводи захисника про те, що працівниками поліції були допущені будь-які порушення є необґрунтованими та спростовуються наявними доказами.
Щодо доводів захисника стосовно непоінформування водія про конкретну причину зупинки транспортного засобу, як підставу для закриття провадження у справі, суд такі доводи відхиляє, оскільки причина зупинки транспортного засобу працівниками поліції не впливає на обставини, які складають об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та не можуть свідчити про безпідставність складання протоколу про адміністративне правопорушення за вказаною статтею. Крім того, неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, якщо при цьому з'ясувалось, що водій перебував з ознаками сп'яніння чи в іншому неадекватному стані, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від обов'язку виконання вимог п. 2.5 ПДР України.
Щодо доводів захисника щодо неповідомлення працівниками подіції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про те, що ними було виявлено військовослужбовця ЗСУ з ознаками алкогольного сп'яніння, суд вважає аргументи захисника необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці, зокрема, за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується.
З аналізу вказаної статті вбачається, що при порушенні правил дорожнього руху не застосовується штраф як адміністративне стягнення лише до військовослужбовців, які проходять службу на посаді водіїв транспортних засобів Збройних Сил України. Інші військовослужбовці, які керують транспортними засобами, при порушенні правил дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Даною нормою законодавства визначено чіткий перелік обставин, за яких огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного сп'яніння проводиться особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, зокрема якщо є підстави вважати, що військовослужбовці у стані алкогольного сп'яніння: перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях
Керування військовослужбовцем транспортним засобом на дорогах загального користування з ознаками алкогольного сп'яніння до таких підстав не належить.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Згідно з п. 1 розділу І Інструкції про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 10 жовтня 2016 року № 515, дана інструкція визначає основні завдання, механізм організації та несення патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України, права та обов'язки патрулів і посадових осіб Служби правопорядку під час несення служби, порядок застосування ними заходів адміністративного примусу до військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів під час проходження зборів, а також працівників Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків.
Таким чином, положення даної Інструкції поширюються тільки на взаємовідносин щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України.
Матеріалами справи не підтверджено факт виконання ОСОБА_1 29.01.2025 року обов'язків з несення військової служби.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважаю, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
ОСОБА_1 є водієм в розумінні п.1.10 ПДР, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, відповідно до якої на його ім'я видане посвідчення водія НОМЕР_3 від 05.07.2003 року.
При накладенні адміністративного стягнення ОСОБА_1 за ч.й ст. 130 КУпАП, суд не враховоє доводи захисника про необхідність врахування Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 та застосувати аналогію закону ст. 69 Кримінального кодексу України і не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік, оскільки такі є неспроможними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Частиною першою статті 33 КУпАП визначено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає відповідальність у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, вказана норма визначає єдиний та безальтернативний вид стягнення і в даному випадку загальні правила накладення адміністративного стягнення, визначені ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом.
Разом з цим, законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення більш м'якого адміністративного стягнення, ніж передбачено законом.
При цьому, норми КУпАП не передбачають і порядку застосування положень ст.69 КК України при накладенні на особу адміністративного стягнення, якою визначено призначення більш м'якого покарання.
За таких обставин доводи захисника не ґрунтуються на чинному законодавстві України про адміністративне правопорушення.
У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2025 року №191/2011 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 з 17.08.2024 року, має право на пільги встановлені законодавством України для військовослужбовців, а отже, згідно зі ст. 5 ч.1 п.12 Закону України "Про судовий збір", на думку суду є підстави для звільнення його від сплати судового збору.
Керуючись ст.33, ч.1 ст.130, ст.ст. 252, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і притягнути його до адміністративної відповідальності, наклавши адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Згідно зі ст. 5 ч.1 п.12 Закону України "Про судовий збір", звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу 34000 (тридцять чотири тисячі) грн. 00 коп
Строк пред'явлення постанови до виконання 3 (три) місяці.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд на протязі десяти днів з дня її винесення.
Суддя Є. М. Панасенко