Справа № 367/1691/25
Провадження №2/367/3280/2025
Іменем України
08 липня 2025 року місто Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Білогруд О.О.,
за участі
секретаря судового засідання - Трофимчук С.М.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір'ю, -
установив:
представником позивача адвокатом Осадчук Т.С. від імені та в інтересах ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подано до Ірпінського міського суду Київської області вказаний позов. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.11.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюбу у відділі реєстрації актів цивільного стану управління юстиції Ірпінського міського управління юстиції Київської області за актовим записом № 319. В період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , який проживає з позивачкою. Спільне життя з відповідачем не склалося, вони протягом останніх трьох років проживають окремо, не підтримують сімейних стосунків протягом останнього року, мають різні погляди на життя та мають розбіжності щодо вирішення життєвих питань. В результаті обставин, що склалися позивачка під час спілкування з відповідачем дійшла висновку, що розлучення це єдиний вихід побудувати нове щасливе життя та зберегти нормальне бачення про сім'ю, збереження шлюбу не можливе, примирення є недоцільним, тому просить позовну вимогу щодо розірвання шлюбу задовольнити. Також покликаючись на практику Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного цивільного суду від 18.07.2022 у справі № 405/4659/21, просила також задовольнити вимогу щодо залишення проживання дитини з нею. Зазначила, що вимога про залишення дитини проживання з матір'ю не є тотожною вимозі щодо визначення місця проживання дитини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Білогруд О.О. Ухвалою від 15.04.2025 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено засідання на 21.05.2025. До суду 23.04.2025 надійшла заява представника позивача про проведення усіх судових засідань у цій справі, зокрема 21.05.2025, за відсутності позивачки та її представника, позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. У судове засідання відповідач ОСОБА_1 з'явився, повідомив суду, що позовні вимоги про розірвання шлюбу визнає, однак з вимогою про залишення проживати сина з матір'ю за рішенням суду не погодився. Зазначив, що не цілком розуміє наслідки, тому просив надати час для отримання професійної юридичної допомоги та просив врахувати, що копію позовної заяви з додатками отримав лише 21.05.2025. Засідання відкладено на 03.07.2025.
03.06.2025 від представника позивача надійшла заява про проведення усіх судових засідань у цій справі, зокрема 03.07.2025, за відсутності позивачки та її представника, позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.
05.06.2025 від адвоката Каплі А.С. від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_2 у якому зазначено, що в частині позовних вимог, що стосуються розірвання шлюбу відповідач не заперечує, оскільки шлюбні відносини між сторонами дійсно припинені, спільне господарство не ведеться, сторони проживають окремо, емоційний зв'язок між ними відсутній, що свідчить про незворотність розпаду подружнього життя. Відповідач не заперечує проти задоволення позову в частині розірвання шлюбу, що відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи. Щодо вимоги про залишення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати з матір'ю, представником відповідача зазначено, що відповідач категорично заперечує проти задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки, вважає, що така вимога порушує норми матеріального та процесуального права та є необґрунтованою. Статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 (на яку посилається позивач) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Тобто, в цій постанові чітко вказано, що суд може залишити проживати неповнолітню дитину разом з матір'ю, якщо між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини. Зазначили також, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло. За загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Також стороною відповідача зазначено, що у постанові від 22.12.2021 у справі № 339/143/20 Верховний Суд наголошував, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України). Отже, при розгляді справ про розірвання шлюбу за відсутності спору щодо визначення місця проживання дитини, суд може лише зазначити, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. З наведеного вважає, що вимоги позивача в частині залишення малолітнього сини на проживання з матір'ю не підлягає задоволенню, оскільки між сторонами існує спір з цього питання, не залучено орган опіки та піклування, не досліджено фактичні обставини щодо життєвих умов обох батьків, не надано оцінки інтересам дитини. Вказані обставини потребують окремого, всебічного та детального судового розгляду з дотриманням гарантій захисту прав дитини та принципу змагальності. Враховуючи, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, з огляду на принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, виходячи із доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення сина проживати з матір'ю, а також встановивши, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, який повинен вирішувати із участю органу опіки та піклування у встановленому законом порядку, вважає, що така вимога не може бути вирішена в цьому провадженні. З огляду на викладене, стороною відповідача позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнано, а в частині залишення проживання дитини з матір'ю просили відмовити.
У судове засідання 03.07.2025 позивачка не з'явилася, відповідач зазначив, що проти розірвання шлюбу не заперечує, однак не визнає вимоги про залишення дитини проживати з матір'ю. Просив врахувати відзив, який надійшов до суду від його представника.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні 03.07.2025 на підставі частини першої статті 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошено, що рішення суду буде проголошено 08.07.2025 о 14:00.
Фактичні обставини, встановлені судом.
07.11.2009 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 у відділі реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської області, про що 07.11.2009 складено відповідний актовий запис за № 319. Після укладення шлюбу ОСОБА_4 присвоєно прізвище - ОСОБА_5 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 07.11.2009 (а.с.20). У період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.19). Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 (а.с.18).
Норми права застосовані судом.
Відповідно до частини першої - четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
Відповідно до частини третьої статті 105 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги статті 110 СК України.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Згідно з частиною першою статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини третьої статті 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання (частина друга статті 104 СК України).
Відповідно до частини другої статті 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище (стаття 113 СК України).
Відповідно до частини другої статті 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до частини другої статті 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відповідно до частини третьої статті 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Кожна сторона, згідно з вимогами частини першої статті 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про спір суд приходить до такого висновку.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина четверта статті 206 ЦПК України).
Суд, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, враховуючи, що регулювання шлюбно - сімейних відносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаємопорозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи його розірвання, тобто шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування до шлюбу не допускається, враховуючи, що сторони ініціативи щодо примирення не проявили, відповідач визнав позовні вимоги і таке визнання відповідає вимогам закону, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачка ОСОБА_2 свою позицію щодо відновлення прізвища у позовній та у подальших процесуальних заявах не висловлювала, тому, враховуючи, що питання про вибір прізвища після розірвання шлюбу залежить від волевиявлення особи, яка його змінила, у зв'язку з реєстрацією шлюбу, за відсутністю відповідного клопотання суд не може вирішувати таке питання у цій справі.
Щодо вимоги про залишення дитини проживати з матір'ю судом враховується позиція позивача та відповідача - батьків малолітнього ОСОБА_3 . Так, дійсно, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 зазначено, що суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Однак, така вимога може бути задоволена тільки у разі не заперечення про це іншої сторони. У цьому провадженні відповідач ОСОБА_1 не погодився з вимогою про те, щоб рішенням суду було визначено про залишення його малолітнього сина на проживання з матір'ю. Суд зазначає, що у разі наявності спору щодо місця проживання малолітньої дитини такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. В такому випадку беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто, під час вирішення такого спору існують певні обставини, які повинні бути встановлені та перевірені уповноваженим органом. У цій справі позивачкою не залучено орган опіки та піклування, не надано суду відповідний висновок, складений на підставі статті 19 СК України щодо розв'язання спору, не наведено обставин та не надано будь-яких доказів на підтвердження зазначеної вимоги. З огляду на викладене, позиція відповідача та його представника про неможливість вирішення вказаного питання у цьому провадженні є слушною, тому у цій частині у задоволені позовної вимоги слід відмовити.
Клопотань про вирішення питань щодо судових витрат сторонами не заявлено.
З урахуванням наведеного‚ на підставі статей 24, 56, 105, 110, 112, 160-161 Сімейного кодексу України та керуючись статтями 12, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір'ю - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (до шлюбне прізвище - ОСОБА_6 ), уродженкою села Яворівка, Новоград-Волинського району, Житомирської області, Україна, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем міста Київ, Україна, зареєстрований 07 листопада 2009 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської області, за актовим записом № 319, - розірвати.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Роз'яснити сторонам, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом у порядку загального позовного провадження.
Після набрання законної сили рішення суду про розірвання шлюбу направити до органу Державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст складено та підписано 08.07.2025.
Відомості про учасників:
ПОЗИВАЧ: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання згідно позовної заяви за адресою: АДРЕСА_2 ;
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О. Білогруд