Справа № 464/3165/23 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.
Провадження № 22-ц/811/378/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
11 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
15 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов обгрунтовувала тим, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності їй, її дочці ОСОБА_4 та онуці ОСОБА_5 . На даний час у спірній квартирі зареєстрована вона ( ОСОБА_1 ) та ще троє осіб, а саме ОСОБА_5 (онука), ОСОБА_3 (колишній зять) та ОСОБА_6 (онук). 06 лютого 2016 року автомобіль під керування відповідача ОСОБА_3 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої загинула її дочка ОСОБА_4 . Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 деякий час проживав у спірній квартирі, однак в подальшому добровільно виїхав з квартири разом з онуками та більше не повертався, що підтверджується актами ТОВ «Стимул - Сихів» за період з лютого 2017 року по лютий 2023 року. Вироком апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2017 року відповідача засуджено до п'яти років позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. 12 лютого 2021 року ОСОБА_3 був звільнений з місць позбавлення волі, однак після закінчення строку відбування покарання до квартири АДРЕСА_1 не повернувся, що свідчить про втрату відповідачем інтересу до цього житла. Оскільки відповідач понад один рік не проживає у житловому приміщенні за місцем реєстрації, не несе витрат на утримання квартири, то він вважається таким, що втратив право користування спірним житлом. Просила позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначила, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності у матеріалах справи належних доказів, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_3 на належну йому частку в спірній квартирі в розумінні ст.ст. 346, 365 ЦК України, у зв'язку з чим положення ст. 405 ЦК України, яка передбачає втрату особою право на користування житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, не підлягає застосуванню до даних правовідносинах. Вважає такий висновок суду таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та наявним у справі доказам. Районним судом при вирішенні даного спору не враховано, що у провадженні Сихівського районного суду м. Львова на час розгляду цієї справи перебувала справа за поданням державного виконавця, поданим в ході виконання виконавчого листа № 464/4610/21, виданого Сихівським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_3 в її ( ОСОБА_1 ) користь 1025 375,00 грн завданої шкоди, в якому виконавець просив звернути стягнення на нерухоме майно боржника, зокрема на 1/12 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 . У зв'язку з розглядом справи за поданням державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майновідповідача, дана справа неодноразово відкладалася. При цьому, вона як представник позивача, неодноразово наголошувала на необхідності зупинення провадження у справі у зв'язку з неможливість розгляду такої до вирішення по суті справи за поданням державного виконавця, оскільки у випадку задоволення якого відповідача буде позбавлено права власності на частку в спірному майні. Разом з тим, суд на зазначені обставини уваги не звернув та розглянув справу до ухвалення рішення у справі за поданням державного виконавця за наявності у нього інформації про розгляд такого, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення, яке на думку позивача підлягає скасуванню.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити.
У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 проти скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім'ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника законодавством не передбачена та є виключною в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на квартиру № С-07702 від 25.07.2008 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (дочка позивача) та ОСОБА_5 (онука позивача).
08 лютого 2010 року у спірній квартирі зареєстровано відповідача ОСОБА_3 - чоловіка ОСОБА_4 .
У 2012 році у подружжя ОСОБА_8 народився син ОСОБА_9 , який також зареєстрований у спірній квартирі.
06 лютого 2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_3 , який, керуючи автомобілем марки «Renault Logan», порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого його дружина ОСОБА_4 отримала численні травми, від яких загинула на місці.
З 2016 року (після загибелі у ДТП ОСОБА_4 ) діти ОСОБА_10 та ОСОБА_9 стали проживати разом з батьком ОСОБА_3 у Рівненській області.
Вироком апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2017 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.
Згідно листа Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 11/3190 від 18 травня 2021 року, засуджений ОСОБА_3 відбував покарання у Державній установі «Городоцький виправний центр (№ 131)», звільнений 12 лютого 2021 року з сектору мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для засуджених чоловіків при вказаній установі, умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 6 місяців 4 дні.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року у справі № 464/8705/21, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з підстав не проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 понад один рік з поважних причин було відмовлено.
Як убачається з матеріалів спадкової справи № 458/2016, заведеної після смерті ОСОБА_4 , спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є її мати ОСОБА_1 ; чоловік ОСОБА_3 ; дочка ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 .
Матеріалами спадкової справи встановлено, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_3 не отримав.
Звертаючись до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом, (у даній справі № 464/3165/23), ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач з 2016 року без поважних причин не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується актами ТОВ «Стимул - Сихів» за період з лютого 2017 року до лютого 2023 року , що без урахування строку відбування ним покарання перевищує строк, визначений ч. 2 ст. 405 ЦК України, а відтак вона вправі вимагати від відповідача усунення порушень свого права власності у спосіб визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/4 частки спадщини, що становить 1/3 квартири АДРЕСА_1 , та входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_3 є одним зі співвласників зазначеної квартири, частку у якій він набув в порядку спадкування. При цьому, суд вважав, що неотримання ним свідоцтва про право на спадщину за законом та непроведення державної реєстрації права власності не позбавляє його права на володіння та користування належним йому майном.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки за відсутності доказів, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_3 на частку в спірній квартирі, підстави для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним майном на згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України відсутні.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постанові від 11 вересня 2020 року у справі № 511/1902/18.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 11 липня 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра