Справа № 465/3945/23 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/3869/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Провадження № 22-ц/811/3774/24
Провадження № 22-ц/811/3775/24
Провадження № 22-ц/811/3998/24
11 липня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: Л.М. Чиж
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 жовтня 2024 року, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на додаткові рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2024 року, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича, Державного підприємства «СЕТАМ», з участю третьої особи: державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича, про визнання недійсними електронних торгів, скасування виданого приватним нотаріусом свідоцтва про належність земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
29.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсними електронні торги щодо реалізації земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:04:005:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , оформлені актом приватного виконавця Білецького І.М. 29.09.2020; скасувати видане приватним нотаріусом Біляком О.Я. 30.09.2020 Свідоцтво про належність ОСОБА_7 на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:04:005:0011 за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:04:005:0011 за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати в ОСОБА_7 на користь позивача земельні ділянки із кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він є власником розташованої у АДРЕСА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011, яка вибула з його володіння проти його волі. Зазначив, що у 2006 році він виїхав до Сполучених Штатів Америки, і в час його відсутності у 2019 році вищезгадана земельна ділянка була відчужена на підставі договору купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_4 . Його підпис як продавця на договорі купівлі-продажу земельної ділянки було підроблено, що підтверджується висновком експерта. У подальшому, у короткі строки, спірна земельна ділянка була продана відповідачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 , який відчужив її відповідачу ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_7 , у свою чергу, набув право власності на цю земельну ділянку як переможець електронних торгів, що проводилися у рамках виконавчого провадження, статус боржника у якому мала ОСОБА_6 . З огляду на те, що його підпис на договорі купівлі-продажу спірної земельної ділянки був підроблений, вважає цей та всі інші правочини з продажу зазначеної земельної ділянки нікчемними. Зважаючи на зазначене, вважає доведеним, що земельна ділянки вибула з його володіння незаконно, та він протиправно був позбавлений права власності на таку. Покликаючись на те, що приватний виконавець Білецький І.М., приймаючи рішення про реалізацію спірної земельної ділянки з торгів, діяв всупереч ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки попередньо не з'ясував наявності у боржниці іншого майна та рахунків у банківських установах на які слід було звернути стягнення, просив визнати недійсними торги з реалізації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011. При цьому вказав на фіктивність проведеної експертом оцінки спірної земельної ділянки.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича, Державного підприємства «СЕТАМ», третя особа: державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк Павло Тарасович про визнання недійсними електронних торгів, скасування виданого приватним нотаріусом свідоцтва про належність земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння - відмовлено.
25.10.2024 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - Кусий А.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №465/3945/23, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень.
Оскаржуваним додатковим рішенням заяву представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - Кусого Андрія Васильовича задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
25.10.2024 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №465/3945/23, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 82 000,00 гривень.
Оскаржуваним додатковим рішенням заяву представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_7 понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
02.12.2024 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 подав суду заяву про скасування заходів забезпечення позову, в якій просив скасувати заборону відчуження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0293 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) та заборону відчуження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:04:005:0132 загальною площею 0,0308 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), вжитих ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.05.2023 року (справа № 465/3573/23) до подання позовної заяви за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
В обґрунтування заяви покликався на те, що оскільки рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.05.2023 року (справа № 465/3573/23) підлягають скасуванню.
Оскаржуваною ухвалою заяву представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 про скасування заходів забезпечення позову задоволено.
Cкасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.05.2023 року №465/3573/23 - скасовано заборону відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0293 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) та заборону відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4610136900:04:005:0132, загальною площею 0,0308 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ).
18.12.2024 року рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначив, що вирішуючи даний спір, суд врахував лише права відповідача ОСОБА_7 , вважаючи його добросовісним набувачем, при цьому не врахував, що права ОСОБА_1 , який внаслідок шахрайських дій був позбавлений права власності на належну йому земельну ділянку, підлягають судовому захисту.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що ОСОБА_7 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011 за адресою АДРЕСА_1 на електронному аукціоні, а відтак набув права власності на спірну земельну ділянку у передбаченому законом порядку, що підтверджується Актом про проведені електронні торги від 29.09.2020, складеним приватним виконавцем Білецьким І.М., свідоцтвом про право власності на спірну земельну ділянку, виданим 30 .09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Біляк О.Я. та реєстрацією за ОСОБА_7 права приватної власності на вищезгадану земельну ділянку, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Однак, судом не враховано, що висновком експерта, який наявний в матеріалах справи підтверджено, що підпис на договорі купівлі-продажу спірної земельної ділянки вчинений не ОСОБА_1 , а іншою особою, у зв'язку з чим позивач звертався до Франківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, та така була зареєстрована в ЄРДР 15 лютого 2021 року. Суд належної оцінки вказаній експертизі не надав та не врахував, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який був укладений без згоди ОСОБА_1 , в розумінні частини 2 статті 215 ЦК України є нікчемним. Тому, виходячи з положень частини 1 статті 216 ЦК України, всі наступні договори купівлі-продажу, вчинені щодо відчуження спірної земельної ділянки, не породили жодних правових наслідків для її набувачів, крім наслідків, пов'язаних з їх нікчемністю, та підтверджує, що власником спірної земельної ділянки продовжує бути ОСОБА_1 . ОСОБА_7 не лише не є власником спірних земельних ділянок, а й не є його добросовісним набувачем, оскільки нікчемність правочину не призводить до таких наслідків. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_7 не виникло, то і запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 не може підтверджувати його право власності на таку. Відтак, ОСОБА_1 зберігає право вимоги до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Зазначене залишилося поза увагою суду.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат Дяків В.Б. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому зазначив, що як вбачається зі змісту апеляційної скарги, сторона апелянта на виконання пунктів 5 та 6 ч.2 ст. 356 ЦПК України не навела конкретних та чітких аргументів незаконності оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить жодного аргументу (доводу) про те, що суд першої інстанції неправильно або помилково встановив ті чи інші обставини справи; доводи скарги є взаємосуперечливими та необґрунтованими. Вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи та надані сторонами докази, а доводи скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги та проігноровано роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України, які підлягали застосуванню до даних правовідносин, та що суд зосередився лише на захисті прав відповідача, жодним чином не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 жовтня 2024 року без змін.
10.12.2024 додаткові рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Вважає оскаржувані додаткові рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначила, що до поданих представниками ОСОБА_7 - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 заяв про відшкодування витрат на правову допомогу не було долучено документів, які б підтверджували розмір таких витрат, оскільки у матеріалах справи відсутні детальні описи робіт (послуг), наданих адвокатами у даній справі. Крім того, самі заяви про ухвалення додаткових рішень не були вмотивовані та належним чином обґрунтовані. Враховуючи, що адвокати Кусий А.В. та Дяків В.Б. не виконали вимоги ст. 137 ЦПК України, не обґрунтували заявлені суми витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн та 85 000,00 грн, такі заяви не підлягали до задоволення.
Просить додаткові рішення суду скасувати та ухвалити нові, якими відмовити у задоволенні заяв представника відповідача ОСОБА_7 - адвоката Дяків В.Б. та представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - Кусого Андрія Васильович про ухвалення додаткових рішень у справі.
28.12.2024 ухвалу суду про скасування заходів забезпечення позову оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Вважає ухвалу суду незаконною та такою, що винесена з грубим порушенням норм ЦПК України, оскільки така постановлена до набрання рішенням суду у справі законної сили.
Зазначила, що нею було подано суду заперечення на клопотання про скасування заходів забезпечення позову, в якому зазначено, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 21.10.2024 року було оскаржене. Апеляційна скарга була зареєстрована у Львівському апеляційному суді 18.12.2024 року. Відкриття провадження за вказаною апеляційною скаргою не відбулось, оскільки колегія суддів перебувала у відпустці. Відтак, суд першої інстанції володів інформацією щодо апеляційного оскарження судових рішень у даній справі. Щодо важливості наявності арешту на земельні ділянки у даній справі, то ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.05.2023 у справі № 465/3573/23 заяву про забезпечення позову до подання такого задоволено частково. Забезпечено позов шляхом заборони відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0293 га), яка належить на праві власності ОСОБА_7 та забезпечено позов шляхом заборони відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 4610136900:04:005:0132 загальною площею 0,0308 га), яка належить на праві власності ОСОБА_7 . Вказана ухвала була переглянута судом апеляційної інстанції та залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30.10.2023 року. Відтак, суди прийшли до переконання про наявність обставин, за яких забезпечення позову у даній справі є важливим, оскільки відсутність такого забезпечення може утруднити виконання судового рішення у майбутньому.
Також, на даний час відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову, оскільки на спірній земельній ділянці побудовані котеджі, які були виставлені на продаж. У випадку скасування арешту, такі котеджі разом із земельними ділянками будуть продані третім особам. Крім того, у випадку скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову і ухвалення нового рішення про задоволення позову, таке рішення не зможе бути виконано, оскільки майно буде відчужене.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи забезпечення позову до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Просить ухвалу суду скасувати.
У засідання суду апеляційної інстанції сторона апелянта не забезпечила явки повноважного представника, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Крім того, розгляд цієї справи вже відкладався судом апеляційної інстанції за клопотанням адвокатів Замковенка М.І. та Замковенка О.М. 30.06.2025 року представники ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_11 вдруге подали апеляційному суду клопотання (вх. № 11697/25) про відкладення розгляду справи у зв'язку з їх зайнятістю в інших судових засіданнях, однак щодо адвоката Замковенка О.М. інформація про його зайнятість в інших судових засіданнях не була підтверджена належними доказами.
Представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Талалаєва О.Ю. у судове засідання також не з'явилася, причин неявки не повідомила.
Представник ОСОБА_7 - адвокат Дяків В.Б. в засіданні суду апеляційної інстанції проти скарг заперечив, надав пояснення аналогічні відзиву на апеляційну скаргу, просив скарги представника ОСОБА_1 - Замковенка М.І. та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 жовтня 2024 року, додаткові рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2024 року та ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2024 року - залишити без змін.
Від приватного виконавця Білецького І.М. через електронний суд надійшла заява, в якій він просив розгляд справи проводити без його участі та участі його представника. Апеляційні скарги заперечив в повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно положень ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Частиною 1 ст. 388 ЦК України (в редакції чинній на час ухвалення оскарженого рішення), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно із ч. 2 ст. 388 ЦК України (в редакції чинній на час ухвалення оскарженого рішення) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК; майно, відчужене особою, яка не мала на це права, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц зазначено, що ч. 2 ст. 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі No922/3537/17) (пункти 43, 48 постанови).
За своєю суттю електронні торги є безпечною підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна повинна гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 20 вересня 2023 року по справі № 372/2894/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 вказано, що добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови).
Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на будинок від 10.08.2001, виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, позивач ОСОБА_1 був власником будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Львівської міської ради №47 від 11.07.2002 "Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок у м. Львові" позивачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі ухвали Львівської міської ради №47 від 11.07.2002 ОСОБА_1 одержав Акт серії ЛВ №025426 від 25.10.2004 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0601 га з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011.
Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за заявою ОСОБА_1 від 28.10.2019 державний реєстратор Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяк П.Т. відкрив розділ та вніс до нього відомості про право власності заявника на земельну ділянку кадастровий номер 4610136900:04:005:0011.
Згідно інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 4611394632019 від 25.10.2019 року, власником земельної ділянки за кадастровим номером 4610136900:04:005:0011 був ОСОБА_1
30.10.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою - Кришкевич Христиною Василівною посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 як продавцем та відповідачем ОСОБА_4 як покупцем.
На підставі вищезгаданого договору купівлі-продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Куйбідою - Кришкевич Х.В. було внесено реєстраційний запис про право власності відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 610136900:04:005:0011, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому, 06.11.2019 між відповідачем ОСОБА_4 (як продавцем) та відповідачем ОСОБА_5 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки кадастровий номер 610136900:04:005:0011 у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х.В., та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Куйбідою - Кришкевич Х.В. було внесено реєстраційний запис про право власності відповідача ОСОБА_5 на земельну ділянку кадастровий номер 610136900:04:005:0011, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
10.12.2019 відповідач ОСОБА_5 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 610136900:04:005:0011, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , шляхом укладення з відповідачкою ОСОБА_6 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Петелькою Ігорем Васильовичем. На підставі зазначеного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Петелькою І.В. було внесено реєстраційний запис про право власності відповідачки ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер 610136900:04:005:0011, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .
10.08.2020 Сихівським районним судом м. Львова видано виконавчий лист у справі №464/6903/19 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 боргу за договором позики від 01.07.2019 №1-7-19 у розмірі 48 000 доларів США та трьох відсотків річних у сумі 414,41 доларів США, а всього у розмірі 48 414,41 долари США.
14.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. в межах виконавчого провадження №62827860 було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди.
17.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. в ході виконавчого провадження №62827860 було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
На підставі цієї постанови приватним виконавцем було накладено арешт на земельну ділянку, реєстраційний/кадастровий номер 4610136900:04:005:0011, місцезнаходження АДРЕСА_1 .
Крім того, 18.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. у ВП №62827860 винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Згідно Звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0601 га, кадастровий номер 4610136900:04:005:0011, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , ринкова вартість земельної ділянки станом на дату оцінки без врахування ПДВ становить 1 504 500 (один мільйон п'ятсот чотири тисячі п'ятсот) гривень.
Згідно з Актом про проведені електронні торги від 29.09.2020 ВП № 62827860 належну відповідачці ОСОБА_6 земельну ділянку кадастровий номер 610136900:04:005:0011, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано на реалізацію у порядку статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Організатором електронних торгів - Державним підприємством "СЕТАМ" 29.09.2020 проведено електронні торги за початковою ціною 1 504 500,00 грн.
Відповідно до протоколу №504003 переможцем торгів став відповідач ОСОБА_7 , який запропонував найвищу ціну - 2 500 000,00 грн.
29.08.2020 покупцем ОСОБА_7 було перераховано на депозитний рахунок приватного виконавця Білецького І.М. 2 375 000,00 грн.
На підставі Акта про проведені електронні торги, складеного приватним виконавцем Білецьким І.М. 29.09.2020, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Біляк О.Я. 30.09.2020 видав ОСОБА_7 Свідоцтво про те, що йому належить на праві власності майно, яке складається з земельної ділянки загальною площею 0,0601 га, кадастровий номер 610136900:04:005:0011, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , вартістю 2 500 000,00 грн.
30.09.2020 приватний нотаріус Біляк О.Я. зареєстрував за ОСОБА_7 право приватної власності на вищезгадану земельну ділянку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
30.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. у ВП №62827860 винесено постанову про зняття арешту з майна.
Тобто, із наведеного вище вбачається, що реалізація майна ОСОБА_6 , а саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 610136900:04:005:0011 була проведена через електронні торги приватним виконавцем Білецьким І.М. у ВП №62827860 з виконання судового рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/6903/19 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 боргу за договором позики
14.11.2020, внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 610136900:04:005:0011, за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0308 та 0,0293 га, розташовані у АДРЕСА_1 .
У подальшому, на земельних ділянках з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132, площею 0,0308 га, та 4610136900:04:005:0133, площею 0,0293 га було зведено об'єкти нерухомого майна (житлові будинки).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.06.2023 за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка - кадастровий номер 4610136900:04:005:0132.
05.06.2023 за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 4610136900:04:005:0133.
Як вбачається з висновку експертизи від 04.03.2022 №CE-19/114-2/2483-ПЧ, долученого позивачем на підтвердження своїх вимог, підписи від імені ОСОБА_1 , розташовані у графах "Продавець", "Підпис" у документах "Договір купівлі-продажу земельної ділянки від тридцятого жовтня дві тисячі дев'ятнадцятого року на бланкових аркушах ННТ391587 та ННТ39586, зареєстрований в реєстрі під №470" (до договору 487 від 06.11.2019), "Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня дві тисячі дев'ятнадцятого, зареєстрований в реєстрі під №470", "Заява ОСОБА_4 від 30 жовтня 2019 року" виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису.
Матеріалами справи також встановлено, що 15.02.2021 позивачем до Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області було подано заяву про вчинення щодо нього кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1, 4 ст. 358 КК України, на підставі якої було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 30.03.2022 у справі №461/4616/21 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 24.12.2021 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, які знаходяться за поштовою адресою АДРЕСА_1 та перебувають у приватній власності ОСОБА_7 . У зазначеній ухвалі зазначено, що " ОСОБА_7 як добросовісним набувач земельних ділянок не має жодного відношення до обставин кримінального правопорушення; не є підозрюваним у кримінальному провадженні і, відповідно, не може нести негативних наслідків за протиправні дії попередніх власників".
Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 25.08.2022 у справі №465/1553/21 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду міста Львова від 19.04.2021 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, які знаходяться за поштовою адресою АДРЕСА_1 та перебувають у приватній власності ОСОБА_7 . Скасовуючи арешт, накладений ухвалою слідчого судді Франківського районного суду міста Львова від 19.04.2021 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_7 не має жодного відношення до обставин кримінального правопорушення та є добросовісним набувачем зазначених земельних ділянок.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2022 у справі №465/4616/21 з аналогічних підстав скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 30.06.2021 року на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, які знаходяться за поштовою адресою АДРЕСА_1 та перебувають у приватній власності ОСОБА_7 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів, скасування виданого приватним нотаріусом свідоцтва про належність земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є віндикація, яка не повинна поєднуватися з вимогами про визнання недійсними електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за останнім набувачем та підставу для її здійснення - видане приватним нотаріусом Свідоцтво, що підтверджує належність відповідачу ОСОБА_7 земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011. Означені позивачем вимоги є такими, що не можуть призвести до відновлення порушеного права, тобто є неналежними і неефективними, адже їх задоволення жодним чином не змінить правового статусу позивача. Також, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у вимозі про витребування у відповідача ОСОБА_7 земельних ділянок із кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, що розташовані у АДРЕСА_1 , районний суд виходив з того, що ОСОБА_7 , обравши один із найбільш "безпечних" способів набуття майна та оплативши його вартість, відповідає критеріям добросовісного набувача та не може нести негативні наслідки у вигляді покладення на нього обов'язку повернути придбане законним шляхом майно. Витребування у добросовісного набувача ОСОБА_7 майна, одержаного ним на підставі оплатного правочину, укладеного з використанням санкціонованої державою процедури прилюдних торгів (що мало б гарантувати невідворотність очікуваного від такого правочину результату та нівелювати ризики "відібрання" одержаного майна), буде невиправданим втручанням у мирне володіння його майном, із супутнім грубим порушенням задекларованого Конвенцією про захист наступне.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки як неодноразово зазначала у свої постановах Велика Палата Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)). При цьому обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Аналіз фактичних обставин цієї справи дає підстави для висновку про те, що позивач ОСОБА_1 вважає себе власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011, яка всупереч його волі, вибула з його володіння та була неодноразово відчужена, а станом на момент розгляду даної справи поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132, 4610136900:04:005:0133 і зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_7 .
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Наведена вище позиція, згідно якої у добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав - визнання договору недійсним є неправильним, знайшла своє застосування і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 638/3866/18,.
У постанові від 28 червня 2023 року в справі № 212/11434/21 (провадження № 61-4651св23) Верховний Суд зазначив, що видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів. Близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним (скасування) свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)».
Крім цього, окремому оскарженню згідно з положеннями ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає і оцінка майна - земельної ділянки, яка підлягала реалізації з електронних торгів та на недоліки якої вказує позивач.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач нести відповідальність за порушення інших осіб, допущені в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Правильність цієї позиції неодноразово підтверджувалася релевантною судовою практикою: Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2024 року по справі №291/86/20, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15 зазначив, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_7 придбав майно з електронних торгів, не повинен був перевіряти історію придбання боржником у виконавчому провадженні нерухомого майна, яке реалізується на електронних торгах, та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів цього майна; діяв, покладаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; майно, яке він мав намір придбати, реалізовувалося публічно Державним підприємством «СЕТАМ» Міністерства юстиції України, що з точки зору розумного спостерігача не могло викликати сумнів у достовірності цих відомостей, то на думку колегії суддів положення статті 388 ЦК України слід застосувати до даних правовідносин, оскільки такі спрямовані на захист прав набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судового рішення.
Метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ОСОБА_7 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011 за адресою АДРЕСА_1 на електронному аукціоні у порядку, встановленому для виконання судового рішення, а саме - рішення Сихівського районного суду м. Львова у цивільній справі №464/6903/19 від 08.04.2020 року.
На момент, коли відповідач ОСОБА_7 зареєструвався для участі у електронних торгах, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011 за адресою АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_6 (боржник згідно виконавчого провадження ВП №62827860) та була арештованою виключно з метою забезпечення виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у цивільній справі №464/6903/19.
Це дає підстави для висновку про те, що відповідач ОСОБА_7 не знав та не міг знати про те, що придбане ним на електронних торгах майно протиправно вибуло з володіння позивача ОСОБА_1 .
Матеріалами кримінальних проваджень встановлено непричетність відповідача ОСОБА_7 до вчиненння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. У процедурі електронних торгів брала участь велика кількість учасників, а реалізовувана на них земельна ділянка була придбана відповідачем ОСОБА_7 шляхом подання особливої ставки, яка перевищувала розмір стартової ціни лоту на майже на 1 000 000, 00 грн., що може розцінюватися як додаткове підтвердження реальності проведених електронних торгів.
Статтею 1 Першого Протоколу до ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право на мирне володіння своїм майном.
У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронт і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джейм та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Шокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов?язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судом добросовісності / недобросовісності набувача.
Враховуючи викладене, витребування у добросовісного набувача ОСОБА_7 майна, одержаного ним на підставі оплатного правочину, укладеного із використанням санкціонованої державою процедури прилюдних торгів (що мало б гарантувати невідворотність очікуваного від такого правочину результату та нівелювати ризики "відібрання" одержаного майна),на думку колегії суддів, буде невиправданим втручанням у мирне володіння майном, грубим порушенням задекларованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод принципу пропорційності.
Крім того, на земельних ділянках з кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 загальною площею 0,0308 га та 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0293 га, які були утворені шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:04:005:0011, збудовано об'єкти нерухомого майна (житлові будинки), право власності на які зареєстровані за відповідачем ОСОБА_7 і це право позивачем не оспорюється.
У розрізі цього питання важливим є принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункт 42)).
Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Враховуючи описаний вище принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та збудованих на ній об'єктів на досліджувані правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_7 як власник житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , розташованих на земельних ділянках із кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133, є власником і цих земельних ділянок.
Таким чином, принцип superficies solo cedit є додатковим підтвердженням неможливості витребування у відповідача ОСОБА_7 земельних ділянок із кадастровими номерами 4610136900:04:005:0132 та 4610136900:04:005:0133 на користь позивача ОСОБА_1 ..
Відповідно до положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Згідно ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Системний аналіз положень статті 158 ЦПК України дає підстави для висновку, що вирішення питання про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову після ухвалення ним рішення про повну відмову у позові не залежить від того чи набрало рішення законної сили чи ні.
Відповідно до положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскаржуваною ухвалою від 23 грудня 2024 року, постановленою у даній справі, суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.05.2023 року №465/3573/23, а саме скасував заборону відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:04:005:0133 загальною площею 0,0293 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) та заборону відчуження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4610136900:04:005:0132 загальною площею 0,0308 га, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), у якій як підставу для скасування зазначив, що позов, в межах якого вживалися заходи забезпечення, розглянуто по суті, у задоволенні позову відмовлено, рішення суду набрало законної сили, тому заходи забезпечення позову є перешкодою для відповідача у володінні і розпорядженні його власністю.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такі відповідають вимогам закону.
Крім того, подаючи заяву про скасування заходів забезпечення позову у даній справі, адвокат Дяків В.Б. покликався на те, що рішенням суду у задоволені позову відмовлено, відтак правові підстави вжитих судом заходів забезпечення позову у цій справі відпали і безпіставне обтяження майна відповідача ОСОБА_7 на строк більше як 18 місяців протягом яких він, як законний власник та добросовісний набувач спірних земельних ділянок, не міг розпоряджатися своєю власністю, призвело до понесених ним збитків. Продовження застосування таких заходів суперечитиме їх легітимній меті та грубо порушуватиме права ОСОБА_7 , передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння своїм майном). Крім того, на день винесення районним судом ухвали про скасування заходів забезпечення позову, апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_13 - ОСОБА_14 на рішення суду у даній справі (від 21 жовтня 2024 року) не було відкрито, та таке було відкрито лише 03 лютого 2025 року.
Посилання ж апелянта на практику Верховного Суду, зокрема на правові висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у якій об'єднана палата відійшовши від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 757/35284/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 677/994/16ц, від 03 червня 2020 року у праві № 177/1092/18 зазначила, що «ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи навпаки, обов'язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю. Системний аналіз ст. 158 ЦПК України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. Якщо розгляд справи не закінчено, і справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, то судове рішення по суті не ухвалено, а отже потреба у забезпеченні позову не відпала», колегія суддів вважає безпідставною, оскільки така не підлягає застосуванню до даних правовідносин, та є нерелевантною з уваги на те, що у даній справі за результатами розгляду справи ухвалено судове рішення про відмову в позові.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи встановлено, що 08 серпня 2023 року між ОСОБА_7 та адвокатом Дяківим В.Б. було укладено договір №08/08/23 про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов'язався представляти інтереси ОСОБА_7 у судах всіх інстанцій по справі №465/3945/23 (п.1 договору), а також сторонами було обумовлено, що вартість правничої допомоги згідно договору за представництво інтересів ОСОБА_7 у суді першої інстанції становить фіксований розмір гонорару в сумі 37 000 (тридцять сім тисяч) грн. 00 коп.
24.09.2024 року між між ОСОБА_7 та адвокатом Дяківим В.Б. було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №08/08/23 про надання правової (правничої) допомоги від 08 серпня 2023 року відповідно до якої сторони домовилися викласти пункт 6 Договору №08/08/23 про надання правової (правничої) допомоги від 08 серпня 2023 року у наступній редакції: «6. За результатами надання правничої допомоги сторонами підписується Акт приймання-передачі правничої допомоги. Вартість наданих адвокатом послуг згідно даного договору за представництво інтересів замовника у суді першої інстанції становить фіксований розмір гонорару у сумі 82 000 (вісімдесят дві тисячі) грн 00 коп. Вартість правничої допомоги за представництво у судах апеляційної та касаційної інстанцій визначатиметься додатковою угодою.»
21 жовтня 2024 року між адвокатом Дяківим В.Б. та ОСОБА_7 складено Акт приймання-передачі правничої допомоги про надання ОСОБА_7 правничої допомоги згідно договору №08/08/23 від 08 серпня 2023 року в суді першої інстанції по цивільній справі №465/3945/23 на фіксовану суму гонорару у розмірі 82 000 (вісімдесят дві тисячі) грн 00 коп.
25.10.2024 року представником приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - адвокатом Кусим А.В. подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №465/3945/23, в якій такий просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень.
В обґрунтування заяви вказав, що 04 липня 2023 року між адвокатом Кусим А.В. та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І. М. було укладено договір про надання правової допомоги №08Т.
Згідно п. 1.1. договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором. Згідно п. 3.1. договору за надання правової допомоги клієнт оплачує адвокату гонорар, шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок адвоката на протязі 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку; у п. 3.2. договору сторони погодили, що вартість надання правової допомоги адвокатом становить 2,00% від суми реалізації майна на торгах, які оскаржуються - 50 000,00 грн. Просив заяву задоволити.
На підставі долучених до справи договорів про надання правничої допомоги, актів прийняття - передачі наданих послуг, враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідачів Євгенюка В. В. 15 000 грн, та 5 0000 грн на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи; виконаною адвокатами роботою (наданими послугами); часом, затраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки апелянтом не спростовано надання адвокатами послуг на зазначену судом суму, а саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Крім того, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апелянтів - представників позивача ОСОБА_1 - Замковенка М.І. та Замковенка О.М. про те, що судове рішення було ухвалено за їх відсутності, чим порушено принцип змагальності сторін та право сторони позивача на професійну правничу допомогу, спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Замковенко та Партнери» 22.11.2023 року було укладено договір (угоду) №22/11/2023 про надання правової допомоги.
В матеріалах справи також наявний ордер адвоката Талалаєвої О.Ю. на представництво інтересів ОСОБА_1 в судах усіх рівнів, який видано на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 05.05.2023 року.
Як вбачається з журналів судових засідань, справа розглядалася судом першої інстанції за участі представника позивача адвоката Талалаєвої О.Ю.
05.08.2024 року представниками позивача - адвокатами Замковенко М.І. та Замковенко О.М. суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Замковенко М.І. за станом здоров'я не може прибути у судове засідання, а адвокат Замковенко О.М. проходить медичну комісію щодо призначення інвалідності. Клопотання судом було задоволено, розгляд справи відкладено. 24.09.2024 року представниками позивача адвокатами Замковенко М.І. та Замковенко О.М. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі та проведенням невідкладених слідчих дій. Клопотання судом було задоволено, розгляд справи відкладено. 21.10.2024 року представниками позивача адвокатами Замковенко М.І. та Замковенко О.М. було подано клопотання про відкладення судового засідання у даній справі у зв'язку з участю адвоката Замковенка М.І. в слідчих діях та станом здоров'я адвоката Замковенка О.М., доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано. Тобто, за заявами адвокатів Замковенка М.І. та Замковенка О.М. суд неодноразово відкладав розгляд справи, хоча відповідно до положень п.6 ч.2 ст.43, ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає у своїх рішеннях ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії»).
Доводи скарг представників позивача ОСОБА_1 - Замковенка М.І. ,Замковенка О.М. та Талалаєвої О.Ю. на рішення суду, додаткові рішення суду та ухвалу суду правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування зазначених судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Замковенка Миколи Івановича на рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 жовтня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на додаткові рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2024 року залишити без задоволення.
Додаткові рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2024 року залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 23 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 11 липня 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді Я.А. Левик
М.М. Шандра