Справа №206/5811/24
2/206/276/25
07.07.2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретареві Богатько Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про вселення та визначення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
за участю: представника позивачів ОСОБА_7 ,
представника відповідача ОСОБА_8 ,-
07 листопада 2024 року позивачі звернулися до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про вселення та визначення порядку користування квартирою. В обґрунтування даного позову зазначили, що дружині ОСОБА_1 та матері ОСОБА_2 - ОСОБА_9 згідно ордера №386 від 24.02.1982 року, виданого на сім'ю з 4-х осіб було надано 3-кімнатну квартиру житловою площею 43,73 кв.м. АДРЕСА_1 . Сім'я згідно ордера складалася з 4-х осіб: наймача - ОСОБА_9 , її чоловіка - ОСОБА_1 , дочки - ОСОБА_10 та сина - ОСОБА_2 . Але в ордері ім'я дочки було вказано неправильно, в правильно - ОСОБА_11 . Відповідачка ОСОБА_12 сестра позивача ОСОБА_2 по матері. Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - дочка та син відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_9 постійно була зареєстрована в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 та була її наймачем. Вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останні декілька років до своєї смерті вона проживала за адресою: АДРЕСА_3 , де їй належала 1/12 частка цього будинку. ОСОБА_2 проживав з матір'ю. З відповідачем ОСОБА_3 у ОСОБА_2 склалися вкрай неприязні стосунки, що було перешкодою для їх спільного проживання. Тому мати вирішила, що поки вона жива, він повинен проживати з нею. У ОСОБА_1 також склалися неприязні стосунки з ОСОБА_3 , вона створювала неможливі умови для проживання, тому він вимушений був залишити квартиру та декілька років проживає за іншою адресою. В квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані 7 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 - онук ОСОБА_3 та син ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_5 . Після смерті матері ОСОБА_9 позивачі вирішили вселитися в спірну квартиру, про що ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 . Але вона категорично заперечила. Самостійно вселитися в квартиру позивачі не могли, так як ОСОБА_3 змінила замки в вхідних дверях квартири і ключі їм не надала. В квартирі вона мешкала зі своїм чоловіком, який в квартирі не зареєстрований, сином ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_13 . ОСОБА_14 також не має доступу в квартиру. Після 24 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_3 разом з чоловіком та онуком виїхала за межі України та до цього часу мешкає в Чехії. В спірній квартирі проживає її син - відповідач ОСОБА_5 , який відмовляється надати позивачам ключі від квартири та заперечує проти їх вселення. ОСОБА_1 не має іншого житла, крім спірної квартири. ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_15 також не мають іншого житла. ОСОБА_2 на праві власності належить 1/24 частка домоволодіння АДРЕСА_3 , але ця частка є незначною і житловою площею в цьому будинку він з сином не забезпечений. Вирішити питання вселення в квартиру без звернення до суду неможливо. Крім того, так як у позивачів з відповідачами склалися неприязні стосунки і разом використовувати житлову площу неможливо, то необхідно встановити порядок користування жилим приміщенням в спірній квартирі. Квартира АДРЕСА_1 є трикімнатною, загальна площа якої складає 69,7 кв.м; а житлова - 43,7 кв.м. Всі житлові кімнати є окремими та їх житлова площа складає: 13,5 кв.м, 17,6 кв.м та 12,6 кв.м. Крім того, в квартирі є допоміжні приміщення: кухня площею 7,7 кв.м, ванна кімната площею 2,6 кв.м, вбиральня площею 1,3 кв. м, коридор площею 11,6 кв.м. Крім того, квартира обладнана двома лоджіями з кімнат площею 12,6 кв.м та 13,5 кв.м. Технічний паспорт на квартиру виготовлений ще в дев'яностих роках минулого століття, коли ОСОБА_9 готувала документи для приватизації квартири. Технічний паспорт неможливо виготовити за станом на цей час, так як відсутній доступ в квартиру. Вважають, що їм - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_16 можливо виділити в користування житлову кімнату площею 17,6 кв.м, а відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та малолітньому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - житлову кімнату площею 13,5 кв.м та житлову кімнату площею 12,6 кв.м з двома лоджіями. Допоміжні приміщення, а саме: коридор площею 11,6 кв.м, кухню площею 7,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м залишити в спільному користуванні. Просять суд вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в квартиру АДРЕСА_1 та визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_16 можливо виділити в користування житлову кімнату площею 17,6 кв.м; ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та малолітньому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - житлову кімнату площею 13,5 кв.м та житлову кімнату площею 12,6 кв.м з двома лоджіями; допоміжні приміщення, а саме: коридор площею 11,6 кв.м, кухню площею 7,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м залишити в спільному користуванні.
08 листопада 2024 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
23 грудня 2024 року відповідачем ОСОБА_5 було подано відзив на позовну заяву, в якому він просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що на підставі ордеру №386 від 24.02.1982 року, виданого виконавчим комітетом Самарської районної Ради народних депутатів міста Дніпропетровська, його бабуся - ОСОБА_9 являлась наймачем квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його бабуся померла. На момент її смерті, окрім неї, в означеній квартирі було також зареєстровано ще 7 осіб. Насамперед, просить суд прийняти до уваги, що стверджуючи про відсутність житла для проживання, позивачі вводять суд в оману оскільки, ОСОБА_1 з 2001 року проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, ОСОБА_2 , як він доречи сам зазначив у позові, вже тривалий час проживає за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, його син від попереднього шлюбу - ОСОБА_16 , фактично проживав разом зі своєю матір'ю та старшим братом за адресою: АДРЕСА_5 , а наразі з 2022 року разом із матір'ю проживає у Туреччині. Отже, позивачі зареєстровані у спірній квартирі, однак в ній не проживають, не приймають участі у сплаті комунальних платежів та утриманні житла, особистих речей в квартирі не мають. Таким чином, на законних підставах постійно проживають у даній квартирі його батьки, він та племінник. Разом вони ведуть спільне господарство та несуть солідарну майнову відповідальність за зобов'язаннями, щодо утримання цього житла.
23 грудня 2024 року ОСОБА_5 подав зустрічний позовний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що на підставі ордеру №386 від 24.02.1982 року, виданого виконавчим комітетом Самарської районної Ради народних депутатів міста Дніпропетровська, його бабуся - ОСОБА_9 являлась наймачем квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його бабуся померла. На момент її смерті, в означеній квартирі зареєстровано 7 осіб. Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із неповнолітнім сином ОСОБА_1 не проживають у даній квартирі та фактично є відсутніми. Зокрема, ОСОБА_1 з 2001 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Водночас, ОСОБА_2 , як він сам зазначив у первісному позові, вже тривалий час проживає за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, його син від попереднього шлюбу - ОСОБА_16 , фактично проживав разом зі своєю матір'ю та старшим братом за адресою: АДРЕСА_5 , а у 2022 році разом із матір'ю виїхав до Туреччини. Тобто, відповідачі за зустрічним позовом зареєстровані у спірній квартирі, однак в ній не проживають, не сплачують квартирну плату та комунальні платежі, не приймають участі у поточних ремонтах житла та особистих речей в квартирі не мають. Оскільки відповідачі за зустрічним позовом відсутні за місцем реєстрації понад один рік без поважної причини, не беруть участі в утриманні житла та не сплачують комунальні платежі вважає, що дані особи втратили право користування цим житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Просить суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими особами, що втратили право користування житловим приміщенням (квартирою) розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
11 березня 2025 року від представника позивачів ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначила, що зустрічний позов є безпідставним і не підлягає задоволенню з таких підстав. Наймачем спірної квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_9 - дружина ОСОБА_1 та матір ОСОБА_2 . ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Декілька років до своєї смерті вона тимчасово проживала за адресою: АДРЕСА_3 , де їй належала 1/12 частка цього будинку, але була зареєстрована в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . За станом здоров'я ОСОБА_9 потребувала сторонньої допомоги, тому вона вирішила, що ОСОБА_18 повинен проживати з нею та надавати необхідну допомогу. ОСОБА_9 , як наймач спірної квартири, визнавала за ними право користування житловим приміщенням в спірній квартирі. У ОСОБА_2 до смерті його матері ОСОБА_9 жодних спорів та конфліктів щодо спірної квартири з позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_19 , ОСОБА_3 та ОСОБА_20 не було. В спірній квартирі мешкали ОСОБА_21 , її діти ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , її онук ОСОБА_24 . Крім того, ОСОБА_21 вселила в спірну квартиру свого чоловіка, але він не був зареєстрований в ній. За спільною домовленістю між усіма членами сім'ї було вирішено, що оплату за спірну квартиру та будинок будуть здійснювати особи, які там проживають. До смерті ОСОБА_9 вони мали доступ до квартири. ОСОБА_18 часто був у квартирі, залишався ночувати в ній. Всі мешканці квартири ніколи не заперечували їх права на житло. Але після смерті ОСОБА_9 позиція ОСОБА_3 щодо спірної квартири змінилася. Вона змінила замки в спірній квартирі та позбавила їх доступу до неї. Після лютого 2022 року ОСОБА_3 виїхала разом з чоловіком та онуком за кордон. В квартирі мешкає позивач ОСОБА_22 , який відмовляється надати ключі від квартири. ОСОБА_18 разом з ОСОБА_25 успадкували після смерті ОСОБА_9 , по 1/24 частці будинку АДРЕСА_3 . Частка є незначною, інший співвласник звернувся до суду з позовом до мене про виселення. ОСОБА_18 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_15 іншого житла не мають. Син тимчасово перебуває за кордоном в зв'язку з війною. ОСОБА_1 є пенсіонером, вимушений орендувати житло, іншого житла, крім спірної квартири не має.
15 квітня 2025 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_7 просила первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні просив зустрічний позов задовольнити, а в задоволені первісного позову відмовити.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Вислухавши доводи учасників судового засідання та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_26 згідно ордера №386 від 24.02.1982 року, виданого згідно списку, затвердженого міськвиконкомом ради народних депутатів м. Дніпропетровська 18 лютого 1982 року, на сім'ю з 4 осіб було надано 3-кімнатну квартиру житловою площею 43,73 кв.м. АДРЕСА_1 . Сім'я згідно ордера складалася з 4 осіб:
1.Наймача - ОСОБА_26 ;
2.Чоловіка - ОСОБА_1 ;
3.Дочки - ОСОБА_10 ;
4.Сина - ОСОБА_2 (а.с. 7).
В квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані 7 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 02.12.2021 року № 14/5-18633 (а.с. 8).
На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством України (стаття 58 ЖК України).
Відповідно до ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно зі ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними.
Статтею 63 ЖК України встановлено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Згідно з частинами 1-2 статті 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК України).
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.85 року, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у цивільній справі №759/14973/17 зазначено наступний висновок: початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на положення ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Не приймаються судом у якості належного та допустимого доказу надані ОСОБА_5 , письмові пояснення ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , відповідно до яких з 2001 року в квартирі АДРЕСА_1 проживає родина ОСОБА_29 , а інших осіб, які постійно проживали або проживають у цій квартирі вони не бачили, оскільки зазначені особи не були допитані судом та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань. Окрім цього, підписи вказаних осіб не засвідчені в установленому законом порядку, що позбавляє суд можливості переконатися у їх справжності.
Крім цього, відповідачами за первісним позовом не спростовано того факту, що саме вони не допускали позивачів за первісним позовом до спірної квартири. Також відповідачами за первісним позовом не надано доказів неповажності причин не проживання відповідачів за спірною адресою.
Відтак, зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням не підлягає задоволенню, оскільки позивачем за зустрічним позовом в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України не доведено факт не проживання відповідачів без поважної причини понад 6 місяців, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 62 ЖК України передбачено, що до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 4 ст. 816 ЦК України порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Судом встановлено, що правовою підставою для користування сторонами спірною квартирою є ордер №386 від 24.02.1982 р., згідно з яким основним квартиронаймачем є ОСОБА_26 , склад її сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 . Відтак, можливість проживання цих осіб у спірній квартирі житловою площею 43,73 кв. м була встановлена ще у 1982 року.
Таким чином, позовна вимога про ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в квартиру АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.
Стосовно визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.
Судом встановлено наявність між наймачами спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом. На думку суду, саме по собі звернення позивачів до суду з відповідним позовом про визначення порядку користування квартирою, факт заперечень відповідача щодо задоволення позову, свідчать про відсутність домовленості між ними щодо користування квартирою.
Статтею 47 ЖК України встановлено, що норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
В той же час, право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов'язано з певними межами. З урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.
Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом з ним.
Отже положення статті 816 ЦК України не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, не пов'язують з площею наданого у найм житлового приміщення.
Враховуючи, що запропонований позивачами у первісному позові порядок користування жилою площею в частині виділення їм кімнати площею 17,6 кв.м., не порушує вимог закону та прав сторін, свого варіанту визначення порядку користування квартирою відповідачі не запропонували, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_16 виділити в користування житлову кімнату площею 17,6 кв.м; ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та малолітньому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - житлову кімнату площею 13,5 кв.м та житлову кімнату площею 12,6 кв.м з двома лоджіями; допоміжні приміщення, а саме: коридор площею 11,6 кв.м, кухню площею 7,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м залишити в спільному користуванні.
Згідно зі ст.141 ЦПК України з відповідачів за первісним позовом на користь позивачів за первісним позовом підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.47 Конституції України, ст.816 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 47, 61, 62, 63, 64, 71, 72 Житлового кодексу України,ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ), третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд.14, код ЄДРПОУ 38199687) про вселення та визначення порядку користування квартирою - задовольнити.
Вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в квартиру АДРЕСА_1 .
Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_16 виділити в користування житлову кімнату площею 17,6 кв.м; ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та малолітньому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - житлову кімнату площею 13,5 кв.м та житлову кімнату площею 12,6 кв.м з двома лоджіями; допоміжні приміщення, а саме: коридор площею 11,6 кв.м, кухню площею 7,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,6 кв.м, вбиральню площею 1,3 кв.м залишити в спільному користуванні.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40грн.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.П.Румянцев