ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/5777/25
провадження № 2/753/6170/25
03 липня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Заставенко М.О.,
з секретарем судового засідання Пічкур А.О.,
за участі
представника позивача Шелудько Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про виселення,
У березні 2025 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» звернулося в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою в якій просило виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення - службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення та стягнути судові витрати.
Позовна заява обґрунтована наступним. Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 за № 33 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» за позивачем на праві господарського відання закріплено об'єкти комунальної власності територіальної громади м. Києва, у тому числі багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . 15.07.1988 ОСОБА_2 (наймач) та членам його родини - дружині ОСОБА_3 та дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , видано ордер № 5259 на право заняття службового приміщення - квартири АДРЕСА_3 . Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 25.11.2015 за № 731 «Про передачу та закріплення службових жилих приміщень за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» за керуючою компанією закріплено службові жилі приміщення згідно із переліком, до якого також входить квартира АДРЕСА_3 . Згідно з відомостями, які містяться в інформаційній системі «Реєстр територіальної громади м. Києва», на реєстраційному обліку службової квартири АДРЕСА_3 станом на 28.11.2024 зареєстрованим із 05.07.1988 по теперішній час є ОСОБА_1 . ОСОБА_3 була зареєстрована у вказаній квартирі з 05.07.1988 по 22.02.2024. 17.01.2025 комісією ЖЕД-202 Керуючої компанії проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 та складено відповідний акт, в якому зазначено, що при неодноразовому відвідування працівниками структурного підрозділу ЖЕД-202 двері квартири ніхто не відчиняв. Зі слів консьєржа мешканка квартири померла, син померлої в квартирі на даний час не проживає, вхідні двері в квартиру зачинені. Департамент будівництва та житлового забезпечения виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся листом від 27.01.2025 за № 056-538 до голів районних в місті Києві державних адміністрацій про надання інформації про мешканців службового житла комунальної форми власності, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, за рішенням яких надавалося таке житло та необхідністю посилити роботу з виявлення таких осіб з метою звільнення останніми службових жилих приміщень, враховуючи припинення трудових відносин з підприємствами. Згідно із даними трудової книжки ОСОБА_2 , він був звільнений із займаної посади 31.03.2006 за власним бажанням, а відповідно до відмітки в його паспорті, ОСОБА_2 з 28.07.2006 зареєструвався за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Отже, ОСОБА_2 з 28.07.2006 не проживає у службовій квартира АДРЕСА_3 та з дати створення Керуючої компанії не звертався із клопотанням про виключення жилого приміщення із переліку службових комунального підприємства. 01.11.2024 до позивача надійшло звернення адвоката Микити Попова, подане в інтересах довірителя ОСОБА_2 , щодо можливості виключення квартири АДРЕСА_3 з переліку службових Керуючої компанії. Заява подана адвокатом Микитою Поповим в інтересах громадянина ОСОБА_2 про виключення квартири з числа службового Керуючої компанії винесена на розгляд Комісії по житлово-побутовій роботі підприємства. Син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , зареєстрований, проживає та користується службовою квартирою як член сім'ї особи, якій службову квартиру було надано. Керуючись Житловим кодексом України та Положенням про порядок наданих службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37, на засіданні Комісії вирішено відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про виключення із числа службових Керуючої компанії квартири АДРЕСА_3 , оскільки у підприємства не відпала потреба в її використанні. Отже, враховуючи відмову підприємства у виключенні жилого приміщення із числа службового, надану представнику ОСОБА_2 , а також наявність законних підстав у інших працівників Керуючої компанії в отриманні службового житла, позивач вважає за необхідне виселити ОСОБА_1 із займаного службового жилого приміщення, який не перебував і не перебуває у трудових відносинах з підприємством, є зареєстрованим за зазначеною адресою, але не має правових підстав для подальшого проживання та користування службовим приміщенням.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 23.04.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання.
20.05.2025 до суду представником відповідача подано відзив, в якому зазначено про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки відповідач більше десяти років не проживає у квартирі, а тому його не можна виселити.
Також 20.05.2025 представником відповідача подано зустрічний позов про захист прав споживачів.
27.05.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначив, що твердження представника відповідача про невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів суперечить чинному законодавству, адже відповідно до ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Звернення до суду з позовом про зняття відповідача із задекларованого місця проживання не може бути застосоване у даному випадку, оскільки правовідносини виникли у сфері житлового права та стосуються службового жилого приміщення.
11.06.2025 представником відповідача до суду подане клопотання про виклик свідків та витребування доказів.
Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 11.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків та витребування доказів, а також відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, тому суд ухвалив розглядати справу у його відсутність.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до Рішення Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством в місті Києві» було створено комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва».
Судом встановлено, що спірна квартира є службовою, та відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 30.01.2015 за № 33 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» за позивачем на праві господарського відання закріплено об'єкти комунальної власності територіальної громади м. Києва, у тому числі багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Правовідносини, що виникають у зв'язку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюється Житловим кодексом та іншими актами житлового законодавства (ч. 1 ст. 3 ЖК України).
Також судом встановлено, що 15.07.1988 ОСОБА_2 (наймач) та членам його родини - дружині ОСОБА_3 та дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , видано ордер № 5259 на право заняття службового приміщення - квартири АДРЕСА_3 .
Таким чином, ОСОБА_1 отримав право на вселення у спірне службове жиле приміщення на підставі ордера № 5259, як член сім'ї працівника, якому було надано спірне службове жиле приміщення.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 , вбачається що 19.02.1988 ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в ЖЕК - 1404 Харківського управління житлового господарства м. Києва. 31.03.2006 - звільнений з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.
Відповідно до інформації наданої Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією, за відомостями, які містяться в інформаційній системі «Реєстр територіальної громади м. Києва», на реєстраційному обліку квартири АДРЕСА_3 станом на 28.11.2024 зареєстрованим із 05.07.1988 по теперішній час є ОСОБА_1 . ОСОБА_3 була зареєстрована у вказаній квартирі з 05.07.1988 по 22.02.2024.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі "Gillow v. the U.K."), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Larkos v. Cyprus").
У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "McCann v. the United Kingdom", заява № 19009/04, пункт 50).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Порядок включення, виключення, облік, надання, вселення та виселення з службових приміщень встановлено ст. ст. 118, 121, 122, 123, 124, 125 ЖК України, Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP» затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР «Про службові жилі приміщення» від 04.02.1988 року № 37.
У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 ЖК України).
Згідно з частиною першою статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК України).
За змістом статті 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Оскільки в силу статті 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників (див. постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 758/18341/21(провадження № 61-15677св23), від 15 лютого 2023 року у справі № 464/2539/20(провадження № 61-9307св22) та інші).
За правилом частини першої статті 126 ЖК України надаване громадянам у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Відповідно частини другої статті 114 ЖК України надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК України, особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Статтею 816 ЦК України передбачено, що особи, які проживають разом із наймачем, набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.
Вирішуючи питання про "необхідність у демократичному суспільстві" виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Таким чином відповідно до вимог статті 125 ЖК України відповідач не може були виселений зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, позивач не запропонував інше жиле приміщення для відповідача, куди він міг би бути переселений, доказів про наявність іншого житла у відповідача на праві власності (користування) суду не надано. Судом не було встановлено фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити відповідач, та чи буде відповідати це виселення вимогам закону.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 133, 141, 258-206, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 про виселення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя М.О. Заставенко
Повний текст рішення складено 11.07.2025.