11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/226/25 пров. № А/857/10906/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (судді Кафарського В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/226/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій,-
Адвокат Куций О.С. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092350008897 від 29.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби в Збройних Силах з 20.11.1987 по 02.12.1989, зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області зарахувати до стажу роботи в шкідливих умовах праці ОСОБА_1 період: навчання у Надвірнямському СПТУ-1 1 за професією електрозварник ручної дугової зварки з 01.09.1984 по 20.07.1987; роботи у 588 Комбінаті нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин “Нерудник») з 30.07.1987 по 13.11.1987 та з 15.01.1990 по 11.02.1993 на посаді електрозварник ручної зварки; військової служби в Збройних Силах з 20.11.1987 по 02.12.1989; роботи у AT “Нафтохімік Прикарпаття» з 17.10.1995 по 13.07.2003 на посаді електрозварника, зобов'язати Головне управління ПФУ в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 25.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 до відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
25.11.2024, тобто після досягнення 55-річного віку, позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 29.11.2024 №092350008897 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком за Списком №2, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 14 днів, пільговий стаж за Списком №2 не підтверджений в установленому законодавством порядку. При цьому, відповідачем зазначено, що довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та накази про результати атестації робочих місць не надано. Військовий квиток не взято до уваги, оскільки прізвище “ ОСОБА_2 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним “ ОСОБА_3 » (рос. мовою) (а.с. 24-25).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 29.11.2024 №092350008897 про відмову позивачу у призначенні пенсії, його представник звернувся до суду із даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В той же час, відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;- атестація робочих місць;- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено пенсійний вік для чоловіків - 55 років, а також необхідний страховий стаж роботи для чоловіків - не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільгового стажу.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, у справах “Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та “Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Полтавській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 29.11.2024 №092350008897 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення позивач не набув достатнього страхового і пільгового стажу.
Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо необхідності наявності для чоловіків 25 років страхового стажу для призначення пільгової пенсії, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу в частині відсутності необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем визнано за позивачем 25 років 10 місяців 14 днів страхового стажу, якого, згідно вимог ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», є достатньо для призначення пільгової пенсії.
Водночас, суд зазначає про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби.
Так, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу з 20.11.1987 по 02.12.1989, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 від 20.11.1987 (а.с. 10).
Доводи пенсійного органу про те, що прізвище “ ОСОБА_2 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним “ ОСОБА_3 » (рос. мовою) є необгрунтованими, оскільки таку помилку виправлено ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).
Більше того, такі дії відповідача, на думку суду, є обтяжливим формалізмом стосовно позивача, оскільки жодного сумніву пенсійним органом не висловлено щодо того, що такий військовий квиток позивачу не належить. Фактично, пенсійний орган тільки звернув увагу на те, що особа, яка заповнювала такий військовий квиток, можливо допустила незначну помилку, яка жодним чином не нівелює права ОСОБА_1 на зарахування періоду проходження військової служби до страхового стажу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки чи іншого документа не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 20.11.1987 по 02.12.1989.
Щодо позовних вимог в частині не зарахування відповідачем періоду навчання, проходження військової служби та періодів роботи до пільгового стажу, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12-15), останній:15.01.1990 - прийнятий у 588 Комбінат нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин “Нерудник») на посаду електрозварника ручної зварки згідно наказу №7 від 11.01.1990 (запис 5);11.02.1993 - звільнений з роботи за власним бажанням на підставі наказу №44 від 11.02.1993 (запис 7);17.10.1995 - прийнятий на роботу у AT “Нафтохімік Прикарпаття» на посаду електрозварник 4-го розряду (запис 10);- 20.03.2009 - звільнений за згодою сторін на підставі наказу №141-к від 16.03.2009 (запис 15).
Окрім цього, згідно записів трудової книжки та довідки від 10.06.2009 вбачається, що з 14.07.2003 по21.03.2006 та з 22.03.2006 по 20.03.2009 позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 3-ох річного та 6-ти річного віку відповідно (а.с. 14-20).
Суд зауважує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 15.01.1990 по 11.02.1993 та з 17.10.1995 по 13.07.2003 перебував на посаді електрозварника і виконував електрозварювальні роботи ручної зварки, тобто на посаді, яка передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Постановою СРСР №1173 від 22.08.1956 (Розділ 32 “ 3агальні професії», Постановою СРСР №10 від 26.01.1991 (п. 23200000-19906) та Постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 №1173 (Розділ 33“ 3агальні професії» п.23200000-19906).
При цьому, відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, тільки у випадку, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Разом із тим, суд встановив, що факт роботи позивачем на посаді електрозварника підтверджується, окрім відомостей трудової книжки, також й іншими документами, які наявні в матеріалах справи та були надані пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії, а саме: архівною довідкою Галузевого державного архіву МОУ №179/1/9855 від 20.10.2021 (а.с. 16); архівною копією особової картки ОСОБА_1 від 22.07.1987, виданої Галузевим державним архівом МОУ (а.с. 17); архівною копією особової картки ОСОБА_1 від 12.01.1990, виданої Галузевим державним архівом МОУ (а.с. 18); довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії, видану AT “Нафтохімік Прикарпаття» №115 від 02.10.2024 (а.с. 19);довідкою, виданою AT “Нафтохімік Прикарпаття» №117 від 10.06.2009 (а.с. 20); довідкою, виданою AT “Нафтохімік Прикарпаття» №100 від 21.11.2024 про те, що атестацію робочих місць за умовами праці проведена згідно наказу №38 від 22.03.1999 і вважається вперше проведеною (а.с. 21).
З огляду на викладене, суд констатує, що пенсійним органом протиправно не враховано спірний період роботи з 30.07.1987 по 13.11.1987 та з 15.01.1990 по 11.02.1993 на посаді електрозварник ручної зварки у 588 Комбінаті нерудних копалин (з листопада 1992 року - 588 Пасічнянський кар'єр нерудних копалин “Нерудник»), а також з 17.10.1995 по 13.07.2003 - на посаді електрозварника у AT “Нафтохімік Прикарпаття».
Суд також зауважує, що відповідно до частини 1 статті 38 Закону України “Про професійно-технічну освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Тобто, для зарахування періоду навчання до пільгового стажу необхідно, щоб особа після завершення навчання працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Суд з'ясував, що позивачем пенсійному органу надавався диплом НОМЕР_3 від 20.07.1987, згідно якого ОСОБА_1 навчався у Надвірнямському СПТУ-11 за професією електрозварник ручної дугової зварки з 01.09.1984 по 20.07.1987 (а.с. 9).
Запис про навчання позивача у вказаний період також міститься і в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12).
З огляду на викладене та враховуючи що ОСОБА_1 після закінчення навчання у технічному училищі по спеціальності (20.07.1987) з 30.07.1987 почав працювати, як уже встановлено вище, на посаді електрозварника ручної зварки у 588 Комбінат нерудних копалин, тобто на посаді, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, то суд дійшов висновку, що спірний період навчання з 01.09.1984 по 20.07.1987 підлягає зарахуванню до пільгового стажу ОСОБА_1 .
Окрім цього, відповідно до вимог абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» також передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Так, як уже встановлено судом вище, ОСОБА_1 проходив військову службу з 20.11.1987 по 02.12.1989, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1 від 20.11.1987 (а.с. 10), а також відомостями трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с. 12).
З огляду на викладене, враховуючи те, що на момент призиву на військову службу ОСОБА_1 працював у 588-му Комбінат нерудних копалин на посаді електрозварника ручної зварки, яка, як уже встановлено судом вище, передбачена Розділом 33 Списку №2, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956, що дає право на призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах по Списку №2, то суд дійшов висновку, що спірний період військової служби з 12.11.1985 по 22.12.1987 підлягає зарахуванню до пільгового стажу.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволено правильно, а належним способом захисту прав позивача є саме скасування рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області №092350008897 від 29.11.2024 та зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за а віком на пільгових умовах за Списком №2 до відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Щодо врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, наведені у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 21.12.2019 у справі № 663/574/17, то колегія суддів звертає увагу на те, що такі висновки є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки прийняті за інших обставин у справі, іншого змісту правовідносин та регулюються іншими нормативно-правовими актами.
В ухвалі Верховного Суду у справі №560/9367/24 від 11.03.2025 касаційний суд вказав наступне: При цьому не слід брати до уваги твердження скаржника про неврахування судами висновку, викладеного в постановах Верховного суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 01.10.2019 у справі № 804/3646/18, від 21.12.2019 у справі №663/574/17, а саме «…суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем…», позаяк у жодній із наведених постанов Верховний Суд подібних висновків не формував. Відповідно доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавськійй області є необґрунтованими та безпідставними.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 300/226/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 11.07.2025