11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/834/25 пров. № А/857/11323/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кухтея Р.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (судді Зозулі Д.П., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/834/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» в якому просить визнати бездіяльність Державної установи “Городищенська виправна колонія (№96)» щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2023 по 27.12.2023 - протиправною, зобов'язати Державну установу “Городищенська виправна колонія (№96)» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 за період з 01.01.2023 по 27.12.2024 нарахувати та виплатити за шість місяців ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року задоволено позов частково. Стягнуто з Державної установи “Городищенська виправна колонія (№96)» на користь ОСОБА_1 12165 гривень 01 копійку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач через свого представника адвоката Павлюк Світлану Володимирівну подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а суд першої інстанції безпідставно застосував принцип «співмірності».
У відзиві на апеляційну скаргу ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)» заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у ДУ “Городищенська виправна колонія (№96)».
Згідно з витягом з наказу начальника ДУ “Городищенська виправна колонія (№96)» (по особовому складу) від 26.12.2022 №205/ОС-22 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , водія - співробітника відділу охорони, з 31.12.2022 звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію» (через хворобу).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №460/22139/23, яке набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024, позов ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року. Зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
27.12.2024 на банківський рахунок позивача надійшли кошти в сумі 12156,25 грн. на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/22139/23 від 20.11.2023.
Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 01.01.2023 по 27.12.2024, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 12165,01 грн.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року (на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).
Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивача звільнено зі служби наказом начальника Державної установи “Городищенська виправна колонія (№96)» № 205/ОС-22 від 26.12.2022 з 31.12.2022, а остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 27.12.2024, тому враховуючи положення ст.117 КЗпП України чинні на час виникнення спірних правовідносин, на думку колегії суддів, позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 31.12.2022 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за 183 календарних днів.
Колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих (календарних) днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 10/467 від 28.01.2025, розмір грошового забезпечення позивача за жовтень 2022 року склав 13056,80 грн; за листопад 2022 року 15614,20 грн. Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 470,00 грн (28671,00 грн. (розмір грошового забезпечення за жовтень-листопад 2022 року) / 61 (кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2022 року).
Враховуючи внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 01.01.2023 по 30.06.2023, проте не більше, як за шість місяців 183 дні.
Таким чином, колегія суддів частково погоджується із доводами апелянта, та судом визначено розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у спірних правовідносинах становитиме 86010 грн (470 грн х 183 к.д.), який і підлягає стягненню з відповідача, враховуючи чинні на час виникнення спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України, а вимоги апелянта щодо зобов'язання Державну установу “Городищенська виправна колонія (№96)» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 за період з 01.01.2023 по 27.12.2024 нарахувати та виплатити за шість місяців ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню у відповідному вигляді, оскільки суд повинен здійснити розрахунок, що і здійснено апеляційним судом вище.
Указана сума заробітку визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 16.05.2024 у справі № 420/11918/23, від 24.06.2025 у справі №480/6934/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частин 2 та 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції, вказане рішення підлягає зміні та в решті залишенню без змін.
Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За подання апеляційної скарги у цій справі сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн 80 коп., що підтверджується копією квитанції №0.0.4257769176.1 від 18.03.2025, однак оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, тому судовий збір компенсується апелянту частково 908,40 грн.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №460/834/25 - змінити, доповнивши її мотивувальну частину мотивами цієї постанови.
Абзац 2 резолютивної частини рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №460/834/25 викласти у такій редакції:
«Стягнути з Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (село Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341; код ЄДРПОУ 08564386) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86010 (вісімдесят шість тисяч десять) грн., з урахуванням раніше виплачених сум.».
У іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №460/834/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» (село Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341; код ЄДРПОУ 08564386) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) частково сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 40 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.В. Кухтей
Повний текст постанови складено 11.07.2025