11 липня 2025 року м. Київ справа №320/17211/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , з 01 жовтня 2023 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області провести ОСОБА_1 , з 01 жовтня 2023 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі , що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він перебуває на обліку у відповідача та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
У зв'язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким фактично відновлено дію статті 37 Закону України № 796-XII, позивач звернувся ь до відповідача з заявою про нарахування та виплату неповнолітньому щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої вищевказаною статтею. Однак, відповідачем відмовлено у задоволенні заяви.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому з 01 жовтня 2023 року вказаної допомоги, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення, вважає, що така бездіяльність порушує право її сина на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтю 37 Закону №796-XII, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач будь-яких письмових пояснень, відзиву або заперечень проти позову до суду не надав.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені за адресою відповідача наявною в матеріалах справи, а також зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала суду 09 травня 2024 року, у відповідності до положень Закону України «Про доступ до судових рішень», оприлюднена.
Єдиний державний реєстр судових рішень забезпечує відкритий безоплатний та цілодобовий доступ на офіційному веб-порталі судової влади України (http://reyestr.court.gov.ua) до внесених до такого реєстру судових рішень.
За таких обставин судом було здійснено всі заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
Згідно з частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з наданої суду копії витягу з реєстру територіальної громади Іванківської територіальної громади № 2022/002100275 від 15 грудня 2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 грудня 2022 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що село Рудня-Шпилівська до адміністративно-територіальної реформи у 2020 році, входило до складу Іванківського району Київської області, що відноситься до 3 категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року. Після адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Іванківського району Київської області село увійшло до складу Вишгородського району Київської області.
Відповідно до копії посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серія НОМЕР_1 , виданого 16 лютого 2016 року Київською обласною державною адміністрацією № 1, ОСОБА_1 , має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач у 2024 році звернувся до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області з заявою, в якій просив нараховувати та виплачувати йому щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати (встановленої згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, як особі, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.
Листом від 02 лютого 2024 року № 01-3-71 Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, у зв'язку з тим, що управління з 01 січня 2015 року такі нарахування та виплати не проводить, нарахування та виплату буде відновлено після внесення змін до Державного бюджету України.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).
Відповідно до статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI (далі - Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI) статтю 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII викладено в новій редакції, зокрема, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації, при цьому виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 лютого 1991 року №107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 63 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII, фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.
Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
За таких обставин, за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року).
Відтак, Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 з 17 липня 2018 року відновлено право осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а тому відповідач мав встановити виплату позивачу вказаної допомоги.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Наведене дозволяє суду дійти дійти висновку, що право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Для реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаної щомісячної грошової допомоги Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII пов'язує із наявністю у такого громадянина двох обставин:
1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) проживання на територіях радіоактивного забруднення.
Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені устатті 27цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Судом встановлено, що позивача виникли підстави для виплати йому щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, виплата якої була зупинена на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган соціального захисту населення має відновити виплату такої компенсації громадянам України.
Проте, нарахування та виплатв такої допомоги позивачу не здійснено, не здійснено нарахування та виплату після звернення позивача з відповідною заявою.
Наведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України.
Тобто, відповідач, як відповідальний державний орган за виконання рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі №6-р/2018, не діяв вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган соціального захисту населення, непроведення відповідачем нарахування та виплати такої допомоги позивачу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до порушення права останнього на отримання соціальної виплати, яке було відновлено на підставі рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі № 6-р/2018.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас, суд зазначає, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі № 240/4946/18 зазначено, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Відтак, з урахуванням вимог пункту 3 Порядку № 936, а також враховуючи, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проживає у селі Рудня-Шпилівська, Вишгородського (Іванківського) району Київської області, яке відповідно до пункту 2 Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, він має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ з 01 жовтня 2024 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Набережна, будинок 6а, код ЄДРПОУ 03193815) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2024 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в розмірі, встановленому статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у визначеному законом розмірі, як отримувачу такої допомоги.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 жовтня 2024 року щомісячну грошову допомогу, встановлену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, як отримувачу такої допомоги.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.