11 липня 2025 року № 320/26486/24
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 22.05.2020 та здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 22.05.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що територіальне управління Пенсійного фонду України протиправно запровадило обмеження максимального розміру виплати пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, на підставі якої відповідач обмежив розмір призначеної позивачу пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивачем вимоги ухвали виконано належним чином.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є військовим пенсійонером, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 22.05.2020 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.
Згідно з протоколом за пенсійною справою ОСОБА_1 станом на момент призначення пенсії, її розмір з урахуванням надбавок становить 22327,83 грн., загальний розмір до виплати становить 16380,00 грн.
У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 15.01.2024 №2600-0202-8/9852 повідомило, що згідно зі статтею 43 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-XII).
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ з 22.05.2020.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховного Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Вказане повністю узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 04.07.2023 у справі №420/10528/21, від 29.02.2024 у справі №300/489/21.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
За таких обставин, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 22.05.2020.
При цьому суд зазначає, що у спірних правовідносинах суд не керується положеннями статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX, який набрав чинності з 01.01.2025, відповідно до якої установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України та нормами постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяких категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», яка набрала чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року, виходячи з того, що вказані нормативно-правові акти не були застосовані відповідачем і не є підставою виникнення спірних правовідносин.
У частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача «виплачувати» позивачу пенсію без обмеження максимальних розміром, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що така виплата не буде здійснюватися після набрання судовим рішенням законної сили, отже, вимоги в цій частині є передчасними, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що ймовірно будуть порушені у майбутньому, а тому, суд відмовляє в їх задоволенні.
Щодо зобов'язання здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою, то суд зазначає, що спосіб вчинення дій, які має виконати за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Отже, в задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
За нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію без обмеження максимальним розміром з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.