10 липня 2025 року № 320/24213/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві
Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від №262840020266 від 28.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві врахувати усі періоди трудового стажу ОСОБА_1 , згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 21.03.2024 року ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність відмови відповідача у зарахуванні позивачу до стажу роботи спірні періоди роботи позивача та призначити пенсію позивачу.
Позивач зазначає, що порушення порядку ведення трудової книжки, не може слугувати підставою для відмови в зарахуванні стажу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі надали відзиви на позов, в яких вказали про необгрунтованість доводів позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивачем було подано заяву до Головного управління Пенсійного фонду у м. Києві та документи для отримання пенсії за віком у зв'язку з виповненням 60 років.
Відповідачем 2 прийнято рішення №262840020266 від 28.03.2024 року, яким було відмовлено у призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності страхового стажу для призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.12.1993 по 05.03.1997 - оскільки відсутня посада ПІБ відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення; період з 09.11.1998 по 05.11.2001 - оскільки відсутня назва підприємства, куди прийнято заявника; період з 06.11.2001 по 30.11.2003 - оскільки відсутня сплата страхових внесків.
Не погоджуючись із такими відмовами, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував частину 2 статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачений Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Частина 1 статті 26 Закону №1058-IV визначає, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років, після досягнення віку 65 років - не менше 15 років.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини 1 статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Стосовно зарахування періоду роботи до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Пунктом 2 статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як підтверджено матеріалами справи, на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії, позивач досягла 60-річного віку.
Суд зазначає, що відповідно до ст.62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Згідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Обов'язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №58.
Пунктом 2.6 Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також необхідно зазначити, що відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених положень встановлено, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Спірні періоди роботи позивача з 17.12.1993 по 05.03.1997, з 09.11.1998 по 05.11.2001, з 06.11.2001 по 30.11.2003 підтверджується записами в трудовій книжці від 01.10.1981 НОМЕР_2 .
Посилання відповідача 2 на ті обставини, що у трудовій книжці позивача відсутня інформація про посаду ПІБ відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення та назва підприємства, куди прийнято заявника не гуртуються на об'єктивних обставинах справи, так як позивач не несе відповідальність за ведення трудової книжки.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Судом досліджено трудову книжку позивача та встановлено, що спірні записи виконані в хронологічному порядку без виправлень та містять підписи відповідальної особи та печатки відповідного підприємства.
Щодо не зарахування відповідачем періоду роботи з 06.11.2001 по 30.11.2003 - оскільки відсутня сплата страхових внесків, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
При цьому, страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону (стаття 1 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Статтею 20 Закону № 1058-IV, встановлено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на наведене, відсутність сплати страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб - не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію, а отже позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, які в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує при застосуванні норм права.
Крім того, згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі реєстр застрахованих осіб).
У реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дані до реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, що надходять з джерел, передбачених статтею 18 Закону № 2464, зокрема відомостей про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, поданих страхувальником у складі звітних відомостей та інформації про сплату внесків.
Відповідно до пункту 2 розділу V Положення № 794 Про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), інформація з реєстру застрахованих осіб надається безоплатно Пенсійним фондом України та територіальними органами Пенсійного фонду України в паперовій та/або електронній формі.
Інформація з Реєстру формується та надається за формами визначеними пунктом 6 розділу V Положення, зокрема, довідці ОК-5.
В довідці ОК-5, яка використовується для призначення пенсії, автоматично відображаються персоніфіковані відомості про застраховану особу щодо заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, які зазначені у звітності роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують заробітну плату, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Стаж обчислюється на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, які надаються відділом персоніфікованого обліку Пенсійного фонду.
Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що обов'язок внесення відомостей про фізичних осіб до системи персоніфікованого обліку покладено на уповноважений орган Пенсійного фонду.
Відтак, відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування свідчить про неналежне виконання саме пенсійним органом приписів вищенаведених норм законодавства. З огляду на наведене, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не може бути достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Таким чином, твердження відповідачів про відсутність підстав для зарахування періоду навчання та роботи позивача до страхового стажу є безпідставними.
Отже, рішення відповідач 2 №262840020266 від 28.03.2024 року є протиправним, та наявні підстави для зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача 1 призначити пенсію за віком з 21.03.2024 року ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 вбачається, що відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на встановлення протиправності відмови відповідача, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, з врахуванням висновків суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від №262840020266 від 28.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу при призначенні пенсії ОСОБА_1 періоди роботи з 17.12.1993 по 05.03.1997, з 09.11.1998 по 05.11.2001, з 06.11.2001 по 30.11.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.