Справа № 683/2595/24
2/683/60/2025
11 липня 2025 року Старокостянтинівський районний суд
Хмельницької області
в складі:
головуючого - судді Завадської О.П.
при секретарі Поважнюк О.Б.
з участю представників позивача - відповідача
адвокатів Ткача В.В., Олійника В.П.
відповідача - позивача ОСОБА_1
його представника адвоката Драчука С.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинові Хмельницької області об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» про розірвання договору оренди землі та за зустрічним позовом фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» про розірвання, укладеного сторонами 06 лютого 2008 року договору оренди земельної ділянки площею 5,4811 га, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Старокостянтинівської ТГ Хмельницького району Хмельницької області (до адміністративно-територіальної реформи - територія Пеньківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області), що належить йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №123454, виданого 31 липня 2006 року Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області на підставі розпорядження Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 24 травня 2006 року за №154/2006, що також підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-9927727732024 від 14 лютого 2024 року, та з Державного реєстру речових прав, номер витягу 368910710 від 07 березня 2024 року.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що після підписання оскаржуваної угоди відповідач не повернув підписаний ним примірник договору. Разом із тим, укладення та реєстрація вказаного договору, окрім того відсутність правовстановлюючого документа на земельну ділянку підтверджується інформацією, наданою управлінням забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 22 липня 2024 року за вих. №29-22-0.502-2860/281-24 про те, що у відповідності до Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (станом на 01 січня 2013 року) на території Пеньківської сільської ради (бувшого Старокостянтинівського району) Хмельницької області зареєстровано укладений сторонами договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021, якому присвоєний реєстраційний номер 040874700250.
Вказує на систематичну несплату йому, як орендодавцю, орендної плати за 2008-2023 роки, незважаючи на те, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору станом на 18 липня 2024 року за період з 1 кварталу 2008 року по 1 квартал 2024 року йому нараховано дохід за ознакою доходу «Дохід від надання майна в оренду або суборенду» від фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» в загальній сумі 27075,40 гривень.
Оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди і відповідно її невиплата протягом 15 років є істотним порушенням договірних відносин, тому просить розірвати укладений сторонами 06 лютого 2008 року договір оренди заявленої земельної ділянки.
Фермерське господарство «ЗАЛІССЯ» звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків. Позовні вимоги мотивує тим, що через неналежне виконання ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки від 06 лютого 2008 року в частині п. 20 договору та ст. 17 Закону України «Про оренду землі», а саме, не здійснення передачі орендарю об'єкта оренди із обов'язковими складанням акту приймання-передачі, він був позбавлений фактичної можливості користування земельною ділянкою, так як, навіть, не знає її місце розташування. Такими діями орендодавця йому було завдано збитки у 2023 році у вигляді неодержаних фермерським господарством «ЗАЛІССЯ» доходів на суму 54356,06 грн, які просив стягнути в примусовому порядку. Через таку позицію власника земельної ділянки вважає, що орендні відносини між сторонами взагалі не виникли. Звинувачення фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» у невиплаті орендної плати за умов ненастання самої оренди в силу порушення зобов'язання саме ОСОБА_2 сприймає як приниження з метою незаконних посягань на права фермерського господарства, що передбачені законом та п.п. 9-11 договору.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2024 року прийнято до розгляду первісну позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2025 року об'єднано первинний та зустрічний позови.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представники позивача по первинному позову та відповідача по зустрічному позову в судовому засіданні підтримали первинні позовні вимоги за обставин на їх обґрунтування та на підставі наявних в справі доказів, і заперечили проти задоволення зустрічних позовних вимог за безпідставністю. Підставою для розірвання договору оренди землі вказують систематичну несплату орендної плати, яка визнається орендарем. На спростування доводів про те, що орендодавець не передав орендарю земельну ділянку в натурі, посилаються на державну реєстрацію спірного договору оренди 26 лютого 2008 року із присвоєнням реєстраційного номера 040874700250 та внесенням відповідного запису у Книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Оскільки факт передачі земельної ділянки в оренду, укладення акту приймання - передачі земельної ділянки та акту встановлення меж земельної ділянки в натурі підтверджується алгоритмом дій, визначених правовими нормами, що діяли на момент реєстрації спірного договору оренди землі, тому що за відсутності даних документів була б неможлива його державна реєстрація. До того ж орендар сплачував податок за оренду даної земельної ділянки, що також було б неможливо без державної реєстрації договору оренди. З моменту укладення договору оренди орендар жодного разу не висував претензій щодо відсутності вищевказаних актів та усунення перешкод землекористування. З 05 квітня 2015 року діяла нова редакція ст. 17 Закону України «Про оренду землі», згідно якої земельна ділянка вважається фактично переданою в оренду з моменту державної реєстрації речового права оренди, тому відпала необхідність укладення акту приймання-передачі. Однак лише 06 березня 2024 року (майже через 9 років від змін в законодавстві) орендар зареєстрував речове право оренди на земельну ділянку за договором оренди від 06 лютого 2008 року в Державному реєстрі речових прав за №54035311. Безпідставним вважають звинувачення орендодавця в створенні перешкод в передачі в користування земельної ділянки, оскільки з 05 квітня 2015 року для отримання в користування землі достатньо було подати договір оренди для державної реєстрації речового права оренди в Державний реєстр речових прав. Зволікання орендаря з реєстрацією речового права оренди виключає протиправність поведінки орендодавця, яка є необхідною умовою для стягнення упущеної вигоди. До того ж заявлений розмір упущеної фермерським господарством у 2023 році вигоди в 54356,06 грн не підтверджений належними та допустимим доказами можливості реального отримання таких доходів.
Представники відповідача по первісному позову та позивача по зустрічному позову в судовому засіданні заперечили проти задоволення первісного позову, при цьому голова фермерського господарства висловив сумнів у правочинності оскаржуваного договору, вважаючи його неукладеним з підстав невиконання орендодавцем договірних умов, а саме, зобов'язання передати йому земельну ділянку в натурі, через що він, навіть, не впевнений у наявності у нього земельної ділянки ОСОБА_2 . Голова фермерського господарства визнав несплату орендної плати з моменту підписання договору оренди, оскільки земельна ділянка йому фактично не передавалась, її межі в натурі (на місцевості) не визначались, що потягло неможливість використання ним земельної ділянки. Зазначення в звітних документах (за 2008-2022 роки) про нараховану орендну плату (як дохід від надання майна в оренду) пояснив необхідністю сплачувати податок, до того ж він сподівався все ж схилити власника до відчуження йому його земельної ділянки. Підтримав зустрічні позовні вимоги, вважаючи, що через неналежне виконання орендодавцем обов'язку передати в натурі земельну ділянку, він був позбавлений можливості нею користуватись. Розрахунок суми втраченої вигоди визначав з відомостей податкового звіту за 2023 рік. Так, дохід фермерського господарства в 2023 році складав 9917 грн/га. Площа орендованої земельної ділянки 5,411 га. У разі належного виконання умов договору орендодавцем розмір доходу господарства становив би: 9917х5,4811=54356 грн. Повідомив, що в червні 2025 року по телефону розмовляв із дружиною орендодавця, яка повідомила категоричну позицію останнього продовжувати дані орендні відносини чи відчужити йому спірну земельну ділянку.
Суд, заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи, дійшов висновків про наступне.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 126 Земельного Кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі».
Згідно з статтею 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 06 лютого 2008 року)).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Згідно з статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18 та 20 щодо обов'язковості державної реєстрації договорів оренди землі.
Судом встановлено, що 06 лютого 2008 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем фермерським господарством «ЗАЛІССЯ» в особі голови Дячука С.Ф. укладено типовий договір оренди землі строком на 49 років, а саме земельної ділянки площею 5,4811 га, у тому числі сінокіс 3,9004 га та рілля 1,5807 га, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Старокостянтинівської ТГ Хмельницького району Хмельницької області (до адміністративно-територіальної реформи територія Пеньківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області), що був зареєстрований в Старокостянтинівському районному відділі регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 лютого 2008 року за №040874700250.
Актуальною інформацією про об'єкт речових прав згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за №422668240 від 14 квітня 2024 року щодо земельної ділянки площею 5,4811 га, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021, реєстраційний номер об'єкта 2893212768242, є право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі між фермерським господарством «ЗАЛІССЯ» та ОСОБА_2 від 06 лютого 2008 року, на строк 49 років, дата закінчення дії 06 лютого 2057 року; орендар фермерське господарство «ЗАЛІССЯ», орендодавець ОСОБА_2 ; номер запису про інше речове право 54035311.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі готівкою. Факт отримання орендної плати орендодавець підтверджує відповідними розписками, які містять інформацію про отриману суму, дату та період, за який сплачується орендна плата. Розмір орендної плати складає 260,56 грн на рік.
В абз. 3 п. 9 договору сторони домовились, що розмір річної орендної плати орендарем зменшується на суму, яка була сплачена орендарем як витрати на отримання землевпорядної документації, а також на сплати податку на землю, прибуткового податку та інших видів податків, що будуть сплачуватись згідно чинного законодавства. Зі змісту даного абзацу вбачається, що орендар має займатися землевпорядною документацією, а витрати на її отримання будуть вираховуватись з річної орендної плати.
Згідно абз. 4 п. 9 договору передбачено, що за погодження сторін розрахунки за цим договором можуть здійснюватися у натуральній формі шляхом доставки продукції, надання послуг та інше, що оформляється відповідним додатком до цього договору. У такому випадку конкретні обсяги продукції належні до поставки чи обсяг послуг визначається за угодою сторін. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без врахування індексів інфляції та не переглядається (п.п. 10, 13 договору).
У пункті 11 договору визначено, що орендна плата вноситься у такі строки: з першого січня по тридцяте грудня відповідного року. Незалежно від зазначеного в п. 11 договору, перший орендний платіж за договором здійснюється протягом 365 днів після набрання чинності договором.
В розділі Умови і строки передачі земельної ділянки в натурі пунктами 18-20 передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Підстава розроблення проекту відведення земельної ділянки є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №123460, виданий 31 липня 2006 року, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021. Разом із тим сторони конкретно не визначили, на кого покладаються організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим. Інші умови передачі земельної ділянки в оренду не передбачено. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк не пізніше ніж п'ять днів після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі. В разі прострочення орендодавцем вказаного терміну, останній зобов'язаний сплатити пеню за кожен день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до п. 28 договору передбачені обов'язки орендаря, зокрема, своєчасно сплачувати орендну плату.
Пунктом 36 договору сторони передбачили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.
Сторони у пункті 38 договору визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
В прикінцевих положеннях (п. 43 договору) визначено, що орендар є відповідальним за реєстрацію договору. Невід'ємними частинами договору є: план та схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; форма розписки в отриманні орендної плати.
В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі об'єкта оренда. При цьому сторона орендодавця стверджує про його складання, доказом чого вказує: державну реєстрацію договору оренди, яка б без акту приймання-передачі землі не відбулась; сплату орендарем податків; відсутність від останнього протягом п'ятнадцяти років претензій щодо неможливості користуватись землею. Натомість, орендар заявляє про те, що акт приймання-передачі землі не складався, відповідно земля у користування не передавалась, що вважає неналежним виконанням умов договору оренди, наслідком чого стало спричинення йому в 2023 році матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди. Орендодавець розцінює дії орендаря, як намір схилити його відчужити йому земельну ділянку. Разом із тим сторони визнають несплату орендної плати з 2008 року.
Вищевказана земельна ділянка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №123454, виданого 31 липня 2006 року Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області на підставі розпорядження Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 24 травня 2006 року за №154/2006 (копія якого додана до матеріалів справи), що також підтверджується: витягом з Державного реєстру речових прав за №368910710 від 07 березня 2024 року; витягом за №НВ-9904252542024 від 18 січня 2024 року із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 6824286700:07:025:0021, нормативна грошова оцінки якої визначена в сумі 103993,54 грн; витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-9927727732024 від 14 лютого 2024 року із відображенням плану меж земельної ділянки, координат поворотних точок меж земельної ділянки, експлікації земельних угідь та витягом з Державного реєстру речових прав за № 368917650 від 07 березня 2024 року. Зі змісту двох останніх документів вбачається наявність технічної документації на заявлену земельну ділянку, яку згідно абз. 3 п. 9 та п. 43 договору орендар зобов'язаний був подати для реєстрації договору оренди землі, попередньо оплативши її отримання, а в подальшому на ці витрати зменшити розмір річної орендної плати.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з І кварталу 2008 року по І квартал 2024 року стосовно ОСОБА_2 , наданих Шепетівською державною податковою інспекцією ГУ ДПС у Хмельницькій області №2220-24-02895 від 18 липня 2024 року, вбачається, що фермерське господарство «ЗАЛІССЯ» щорічно з 2008 року відображало у своїй податковій звітності нарахування ОСОБА_2 сум доходу від надання майна в оренду, а також сплачувало з нарахованого доходу відповідні податки. Так, фермерське господарство «ЗАЛІССЯ» нараховувало ОСОБА_2 дохід від надання майна в оренду в наступних розмірах: за 2008 рік в сумі 260,56 грн (сплачено 221,48 грн); з 2009 року по 2015 роки - по 900,62 грн щорічно (сплачено по 900,62 грн щорічно); з 2016-2018 роки - по 900, 00 грн щорічно (сплачено по 900,00 грн щорічно); 2019 рік - 2968,42 грн (сплачено 2968,42 грн); з 2020-2022 рік - по 4947,36 грн щорічно (сплачено по 4947,36 грн щорічно).
Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
До відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №912/1385/17 (провадження №12-201гс18).
Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18).
Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №293/1011/16-ц (провадження №61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки під час розгляду справи знайшов підтвердження факт систематичної несплати орендарем орендної плати орендодавцю протягом 2008-2023 років, тому суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі, а отже первинний позов підлягає задоволенню.
Щодо зустрічного позову.
У відповідності до положень статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди) договір оренди землі, укладений сторонами 06 лютого 2008 року, набрав чинності після державної реєстрації 28 лютого 2008 року.
До даного договору оренди землі зміни не вносились, додаткових угод не укладалось. Протягом 2008 - 2023 років сторони договору один одному з приводу його виконання жодних претензій не пред'являли.
Пунктами 24, 30 договору сторони передбачили, що орендар має право на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання орендодавцем зобов'язань, передбачених договором.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі №3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі №908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі №910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі №922/3928/20).
При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшені майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (орендаря) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, орендарю (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії орендодавця (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18)).
Також орендар (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі №908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі №922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі №910/14341/18).
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.
Європейський Суд з прав людини вказав, що коли мова заходить упущеної вигоди (lucrum cessans), її існування має бути встановлено з упевненістю, і не повинно ґрунтуватися тільки на здогадах або ймовірності (Centro Europa 7 S. r.l. і Ді Стефано C. Italy [GC], no. 38433/09, § 219 in fine, ECHR 2012).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Здійснений позивачем розрахунок не доводить завданих йому збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою орендодавця та збитками, оскільки зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи із доходу у 2023 році згідно податкового звіту за 2023 рік, до того ж заявлена сума збитків обґрунтовується припущенням про можливість отримання прибутку.
Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладено в постанові №703/3303/20 від 26 жовтня 2023 року.
З урахуванням викладеного, для стягнення упущеної вигоди необхідно не тільки у належний спосіб встановлювати її розмір, винуватість у завданні збитків, але і доводити високий ступінь ймовірності такої вигоди і вживання заходів для одержання таких доходів, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
При подачі первинного позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, позов задоволено у повному обсязі, а отже з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1211,20 судового збору.
Оскільки у зустрічному позові відмовлено, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст.ст.12, 13, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Задовольнити первинний позов ОСОБА_2 до фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» про розірвання договору оренди землі.
Розірвати договір оренди землі від 06 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та фермерським господарством «ЗАЛІССЯ» щодо земельної ділянки площею 5,4811 га, кадастровий номер 6824286700:07:025:0021, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Старокостянтинівської ТГ (колишня Пеньківська сільська рада Старокостянтинівського району) Хмельницького району Хмельницької області, який зареєстрований в Старокостянтинівському районному відділі регіональної філії ДП «Центр ДЗК» Старокостянтинівського району Хмельницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 лютого 2008 року за №040874700250.
Стягнути з фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» на користь ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору.
Відмовити в задоволенні зустрічного позову фермерського господарства «ЗАЛІССЯ» до ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач-відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач-позивач: фермерське господарство «ЗАЛІССЯ», місце знаходження: 31119, вул. Лісова, 8 с. Залісся Старокостянтинівська ТГ Хмельницького району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 23565845.
Суддя