Справа № 120/13938/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
11 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача, де отримує пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2021 у справі №120/704/21-а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 43 і 63 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» на підставі оновленої довідки № ХЛ63040 від 11.01.202, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення із обов'язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії з 01.02.2021 із розрахунку основного розміру пенсії 76% відповідних сум грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2021 у справі №120/4145/21-а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.02.2021 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без її обмеження максимальним розміром, з урахуванням уже виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №120/7738/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.07.2021 по 28.02.2022 із основним розміром 76% від відповідних сум грошового забезпечення, із включенням надбавки, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у розмірі 30% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеної Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка перераховується у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.03.2022 із основним розміром 76% від відповідних сум грошового забезпечення, із включенням надбавки, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи у розмірі 30% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеної Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка перераховується у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, з урахуванням нарахованої індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2023 у справі №120/6596/23 зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.03.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 , нараховану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №120/7068/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії 01.07.2021 з урахуванням щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021, без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2024 у справі №120/16958/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.03.2022 здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії, з урахуванням щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021, без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі №120/2784/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплачувати ОСОБА_1 з 01.03.2024 пенсію з урахуванням нарахованої індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 "№ 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", без її обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Вищевказані рішення набрали законної сили та за ними відповідачем здійснено розрахунки на доплату і відповідні суми включені до Реєстру судових рішень для виплати в порядку черговості.
01.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити розрахунок і виплату штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат внаслідок заборгованості, яка склалася з невиплати пенсії у належному розмірі за згаданими вище рішенням суду.
Листом від 08.10.2024 за вих.№14315-13271/Е-02-/-0200/24 відповідач повідомив позивачеві, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої за загальним правилом, необмежена в часі. Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов?язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати. 3 огляду на вищезазначене, Головним управлінням було проведено перерахунок пенсії відповідно до зобов'язань, покладених рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2021 у справі за №120/704/21-а, від 29.07.2021 у справі за №120/4145/21-а, від 17.11.2022 у справі за №120/7738/22, від 10.07.2023 у справі за №120/6596/23, від 12.09.2023 у справі за №120/7068/23, від 14.02.2024 у справі за №120/16958/23, від 01.05.2024 у справі за №120/2784/24, та виплату нарахованих доплат буде проведено в порядку черговості після виділення коштів з Державного бюджету України, а тому правові підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Ч. 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 дійшла таких висновків:
« 37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI).
43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.»
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №160/1004/22 дійшов висновків, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відтак, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
З аналізу вищевикладеного слідує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 сформувала правовий висновок, відповідно до якого, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.
Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 також вказала, що інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Таким чином, для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання держави можуть бути застосовані вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов'язання як грошового; грошове зобов'язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
З матеріалів справи слідує, що вимоги позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь 3% річних у розмірі 16 836,42 грн та інфляційних збитків - 73 285,51 грн, ґрунтуються на несвоєчасній виплаті нарахованих доплат до пенсії на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2021 у справі за №120/704/21-а, від 29.07.2021 у справі за №120/4145/21-а, від 17.11.2022 у справі за №120/7738/22, від 10.07.2023 у справі за №120/6596/23, від 12.09.2023 у справі за №120/7068/23, від 14.02.2024 у справі за №120/16958/23, від 01.05.2024 у справі за №120/2784/24.
В той же час, суд наголошує, що вказаними рішеннями відповідача зобов'язано вчинити певні дії.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок суми заборгованості, що належить позивачу, при ухваленні рішень по суті позовних вимог не здійснювався. Вказані судові рішення не містять будь-яких застережень щодо стягнення з відповідача відповідних сум, тобто грошове зобов'язання не конкретизоване судовими рішеннями, тобто без визначення чіткої суми.
Верховний Суд в постанові від 24.07.2023 по справі №420/6671/18 зазначив, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, рішення суду від 04.03.2021 у справі за №120/704/21-а, від 29.07.2021 у справі за №120/4145/21-а, від 17.11.2022 у справі за №120/7738/22, від 10.07.2023 у справі за №120/6596/23, від 12.09.2023 у справі за №120/7068/23, від 14.02.2024 у справі за №120/16958/23, від 01.05.2024 у справі за №120/2784/24 виконуються в порядку ЗУ «Про виконавче провадження», а не в порядку Закону № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Крім того, будь-яких доказів на підтвердження того, що станом на теперішній час грошові кошти, нараховані на виконання рішень суду, виплачені позивачеві, матеріалів справи не містять.
За таких підстав, оскільки між позивачем та відповідачем відсутнє неналежне виконання (простроченого) грошового зобов'язання підтвердженого (визначеного, конкретизованого) відповідним судовим рішенням, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосовування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.