Справа № 560/16222/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
11 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,,
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській від 30.09.2024 №968100130961 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 з 23.09.2024 на пенсію за віком державного службовця відповідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, без врахування довідок від 16.09.2024 №214 та №215.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Позивачу призначено пенсію згідно Закону України «Про державну службу» з 13.06.2018.
На день звернення з заявою, позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону 1058.
23.09.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». До заяви про перерахунок пенсії заявниця долучила, зокрема, довідку від 16.09.2024 №214 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка працювала на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, має не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, яка на дату виходу на пенсію перебуває на державній службі за серпень 2024; довідку від 16.09.2024 № 215 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця з січня 2024 по серпень 2024; довідку від 16.09.2024 № 216 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на вересень 2024.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 30.09.2024 №968100130961 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу» з врахуванням довідок про заробітну плату від 16.09.2024 №214 та № 215.
Не погодившись з прийнятим рішенням позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.
За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Так, до 01 травня 2016 року суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ).
З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та перехідних положеннях якого закріплено, що Закон України №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII, втратив чинність.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон №3723 втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених ст. 37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Із матеріалів справи встановлено, що на час набрання чинності Закону №889-VII, а саме станом на 01.05.2016, позивач мала стаж на посадах державної служби понад 20 років, а тому їй була призначені пенсія відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з 13.06.2018.
В подальшому, позивача переведено на пенсію, передбачену Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В даному випадку, за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє останній після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом. Право позивача на вибір пенсії згідно Закону України "Про державну службу" та право вимагати такого обчислення встановлено законом не залежить від позиції відповідача щодо доцільності такого обчислення. Особа має право на перехід на інший вид пенсії і може ним скористатись, якщо, на її думку, це буде для неї бажаним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №520/1972/19.
Таким чином, законодавець зберіг за такою категорією осіб, як позивачка, право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відсутні перешкоди для переходу за бажанням самої позивачки, з пенсії, яку на сьогодні позивач отримує на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
За таких обставин, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 30.09.2024 №968100130961 правомірно визнано судом першої інстанції таким, що є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, на підставі наведених доводів та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Також, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести позивача з 23.09.2024 на пенсію за віком державного службовця відповідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, без врахування довідок від 16.09.2024 №214 та №215.
При цьому, суд не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, оскільки останні не є предметом апеляційного оскарження.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги відповідачів отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.