Справа №206/555/25
2/206/881/25
03.07.2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретареві Богатько Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_4 ,
представника відповідача ОСОБА_5 , -
03 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2025 року дану позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, у встановлений строк позивачем були усунуті зазначені недоліки. В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням наданого уточнення) позивач посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 липня 1989 року було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син - ОСОБА_6 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 16 липня 2007 року. Під час перебування у шлюбі подружжям був спільно побудований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на цей об'єкт нерухомого майна було зареєстроване за ОСОБА_2 24.04.2020 року. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . 03 листопада 2007 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_3 . Таким чином, реєстрація права власності на будинок відбулась під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_3 до моменту її звернення до суду право спільної сумісної власності їх подружжя на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ніким не оспорювалось. Але нещодавно позивачеві стало відомо, що ОСОБА_3 звернулась з позовною заявою до Самарського районного суду м. Дніпропетровська про визнання за нею права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, на сьогоднішній день у ОСОБА_1 виникла необхідність звернутися до суду з метою захисту свого порушеного права. Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів УРСР 1.06.90 № 278/2 громадянину ОСОБА_2 відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язано громадянина ОСОБА_2 оформити в бюро технічної інвентаризації правовстановлюючі документи на будинок після закінчення його будівництва. Також, факт відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку підтверджується Актом про відвід земельної ділянки від 28.06.1990 року та довідкою про землекористування, затвердженими Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів УРСР. В період сумісного проживання, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 , подружжям був побудований житловий будинок загальною площею 89,3 кв.м., 47,9 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:09:176:0005, площа 0,1 га. В даних характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами зазначений 1993 рік спорудження. Після закінчення будівництва відповідач не оформив та не зареєстрував належним чином право власності на нерухоме майно. Лише 15 квітня 2020 р. була зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2 , також в цій декларації зазначено, що будівництво будинку було закінчено 14.11.1993 року. Право власності зареєстроване 24.04.2020 р. Оскільки подружжя не проживали разом після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 не знала, що її колишній чоловік зареєстрував право на цей будинок на себе. Позивач разом із дитиною - ОСОБА_6 з моменту розірвання шлюбу за усною домовленістю з відповідачем залишились проживати у вищезазначеному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач не надає документів, що підтверджують право власності на вищезазначений житловий будинок та земельну ділянку. Незважаючи на те, що позивачем було витрачено багато фізичних та моральних зусиль на належний догляд та ремонт житлового будинку, обробку земельної ділянки. Просить суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок, загальною площею 89,3 кв.м., 47,9 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:09:176:0005; в порядку поділу спільної сумісної власності: визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 89,3 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2074057412101 та припинити право спільної сумісної власності на нього; визнати за ОСОБА_2 право власності на (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 89,3 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2074057412101 та припинити право спільної сумісної власності на нього.
21 лютого 2025 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська було прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_4 позов підтримали та просили його задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ужва К.В. позовні вимоги визнала та не заперечувала проти задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Вислухавши доводи учасників судового засідання, допитавши свідків та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Між ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_7 ) та ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 15 липня 1989 року було зареєстровано шлюб, про що Самарським районним відділом РАЦС складено відповідний актовий запис № 371 (а.с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилась дитина - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1053 (а.с.12).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00045385499 від 06.06.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 16 липня 2007 року, про що Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено відповідний актовий запис № 205 (а.с. 10-11).
Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів УРСР 01.06.90 №278/2 громадянину ОСОБА_2 відведено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язано громадянина ОСОБА_2 оформити в бюро технічної інвентаризації правовстановлюючі документи на будинок після закінчення його будівництва (а.с. 13).
Також, факт відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку підтверджується Актом про відвід земельної ділянки від 28.06.1990 року та довідкою про землекористування, затвердженими Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів УРСР (а.с. 14-15).
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . 03 листопада 2007 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що в період сумісного проживання, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 , подружжям був побудований житловий будинок загальною площею 89,3 кв.м., 47,9 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:09:176:0005, площа 0,1 га.
Право власності на цей об'єкт нерухомого майна було зареєстроване за ОСОБА_2 24.04.2020 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 52080526 від 28.04.2020 року) на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер ДП №181201060338, виданий 15.04.2020 року.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
З технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 вбачається, що будинок було споруджено в 1993 році (а.с. 16-23).
З декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 вбачається, що почато будівництво - 01.02.1992, закінчено будівництво - 14.11.1993.
Крім цього, в судовому засіданні було допитано свідків, які вказали наступне.
Свідок ОСОБА_8 зазначила, що ОСОБА_3 ніколи не бачила в спірному домоволодінні. Також вказала, що земельну ділянку вони отримали на весілля, хата була розвалена, вони самостійно будували будинок за допомогою батьків позивача. Закінчили будівництво будинку орієнтовно в 1994 році. Відповідач ОСОБА_2 перестав проживати в даному будинку після 2000 року, а позивач постійно там проживала. На будівництво йшли гроші позивача та її батьків.
Свідок ОСОБА_9 , який є сусідом позивача зазначив, що знає позивача та відповідача ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 не знає. Зазначив, що будинок будували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в 1993-1994 роках. ОСОБА_11 не проживає в даному будинку з кінця 1990 років.
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що є сусідом позивача. Будинок будували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Зараз в будинку проживає ОСОБА_10 з сином та новим чоловіком. Відповідач не поживає в даному будинку досить довго, років 5 він його не бачив. Крім ОСОБА_10 інших жінок не бачив. Крім цього вказав, що допомагав купувати шифер та цеглу, а також привезти їх.
Свідок ОСОБА_13 вказав, що ОСОБА_10 його падчериця, ОСОБА_11 бачив декілька разів, з ОСОБА_14 не знайомий. Зазначив, що будинок будували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , він допомагав грошима. ОСОБА_15 будівництво в 1994 році, в 2000 році ОСОБА_11 зник, а в будинку проживала ОСОБА_10 з сином, на даний час ще й з новим чоловіком. Тамару бачив один раз на весіллі онука разом з ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_16 яка є матір'ю позивача зазначила, що після одруження ОСОБА_10 та ОСОБА_11 купили земельну ділянку з недобудовою і всі разом займались будівництвом. З 1994 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 почали проживати в даному будинку та до 2000 року. Після 2000 року в будинку жили ОСОБА_10 ті її син. ОСОБА_14 бачила один раз на весіллі онука.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 було побудовано під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а відтак позовна вимога про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житлового будинку, загальною площею 89,3 кв.м., 47,9 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.
Стосовно поділу спільної сумісної власності суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України, де дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11).
Зі змісту п.п.23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч.ч.1,2 ст.355 ЦК України).
Так, як відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст.372 ЦК України).
Оскільки суд прийшов до висновку, що буд. АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а отже підлягає поділу між ними.
Так, як сторони добровільно не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них та підстав для відступлення від принципу рівності часток дружини і чоловіка при розгляді даної цивільної справи не встановлено, суд приходить до висновку, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому спільний будинок підлягає розділу на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право спільної часткової власності на нерухоме майно 1/2 частини будинку кожному, припинивши право спільної сумісної власності колишнього подружжя на вказане майно.
Згідно ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 355, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , житловий будинок, загальною площею 89,3 кв.м., 47,9 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:09:176:0005.
В порядку поділу спільної сумісної власності:
-визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 89,3 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2074057412101 та припинити право спільної сумісної власності на нього;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 89,3 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2074057412101 та припинити право спільної сумісної власності на нього.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.П.Румянцев